Читати книгу - "Путівник по галактиці для космотуристів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Насамперед, повинен попередити, що з усіх питань звертайтесь прямо до мене. Мене поставили сюди, щоб їх вирішувати.
— Знаю, знаю, — замахав Зафод руками. — Краще вже я порахую на папірці.
— Розумію, — сказав комп’ютер, випльовуючи перфострічку, — але якщо у вас…
— Замовкни! — гримнув Зафод. Він вихопив у Тріліан олівця.
— Окей, окей! — сказав комп’ютер ображено і вимкнувсь.
Зафод і Тріліан поринули у цифри, що мерехтіли на екрані штурманського пульта.
— Чи можемо ми вирахувати точно ймовірність їхнього врятування?
— Звичайно, — відповіла Тріліан, — це константа. Один до двох у ступені двохсот семидесяти шести тисяч семисот одного.
— Досить мала ймовірність, їм пощастило.
— Ще б пак.
— А їхні шанси бути підібраними кимось іншим?
Тріліан натисла кілька кнопок. Цифри показали один до двох у ступені безмежність мінус одиниця (ірраціональні числа широко використовувались у фізиці неймовірностей).
— Таки-так! — Зафод навіть присвиснув.
Тріліан запитально поглянула на Зафода.
– І це ще далеко не всі збіги. Якщо скласти усе докупи, то вийде неймовірно мала ймовірність.
Зафод нашкрябав кілька цифр, потім закреслив їх і кинув олівець.
— Чортзна-що! Це неможливо вирахувати.
— Справді!
Зафод стукнув однією головою об другу й заскреготів зубами.
— Гаразд, — зітхнув він. — Комп’ютере!
— Привіт, — включився синтезатор мови (перфострічка повторила вітання), — моє завдання — полегшити вам життя і робити його ще приємнішим і приємнішим…
— Замовкни. Займись ліпше роботою.
— Завжди готовий, — відгукнувся комп’ютер, — тож вам потрібен ймовірносний прогноз…
— Що грунтується на даних неймовірносних величин.
— Окей, — комп’ютер базікав без упину. — Дайте відповідь, насамперед, на таке питання. Чи відомо вам, що людська доля залежить від номеру телефону?
Гримаса болю спотворила обличчя Зафода й Тріліан.
— Ти що, збожеволів?
— Зовсім ні. Але я не певен, що зможу сказати те ж саме про вас, коли ви дізнаєтесь правду.
Тріліан скрикнула. Вона вказала на цифри на екрані дисплея.
— Номер телефону? — перепитала вона. — Ця залізяка сказала «номер телефону»?
На екрані миготіли цифри. Комп’ютер тактовно помовчав, потім сказав:
— Я б хотів сказати…
— Будь ласка, не треба, — перебила його Тріліан.
— Ти щось розумієш? — запитав її Зафод. — Я — ні.
— Не знаю, — відїіовіла Тріліан. — Але ці прибульці — їх веде сюди наш занудний робот. Чи не можна побачити їх на екрані монітора?
РОЗДІЛ 13Марвін чвалав коридором і голосно скаржився на життя.
— …а ще я, щоб’ви Знали, страждаю від болю в діодах лівого боку…
— Не може бути, — Артур втомився слухати це ниття.
— Ще як може, — сказав Марвін. — Скільки разів я казав їм, щоб мені їх замінили, та хіба ж мене хтось слухає?
— Уявляю собі…
— Так, так, так, — бубонів собі під ніс Форд. — Значить, Зафод Бібльброкс.
— Знаєте, що зараз станеться? — Марвін спинився, піднявши руку.
— Ні, а що? — запитав Артур.
Йому було байдуже, що станеться.
— Ось ще одні з цих дверей, — Марвін обвів солідних розмірів двері підозрілим поглядом.
— Ну, — сказав Форд нетерпляче, — ми зайдемо чи ні!
— Ми зійдемо чи ні? — передражнив його Марвін. — Що нам іще лишається. Це — єдиний вхід на капітанський місток. Я виконав наказ. На сьогодні це найскладніше з інтелектуальних доручень.
Наче мисливець, що чатує на здобич, Марвін наблизився до дверей.
— Дякую вам, — проспівали двері і відчинились, — за те, що ви ощасливили звичайні двері.
Всередині у робота щось обірвалося.
— Дивно, — проказав він замогильним голосом, — тієї миті, коли здається, що гірше й бути не може, життя стає зовсім нестерпним.
Він проволочив своє тіло крізь ненависні двері. Артур і Форд обмінялися промовистими поглядами і знизали плечима. Зсередини долинув голос Марвіна:
— Я виконав ваше доручення, — прогугнявив він, — що накажете мені робити далі — іржавіти в кутку чи одразу розсипатись на порох?
— Ні те, ні інше, Марвіне. Запроси їх увійти, — почувся чийсь голос.
Артур не зрозумів, чому Форд сміється.
— Що..?
— Цить, — сказав Форд. — Зайдемо, — і він зайшов.
Артур попрямував за товаришем не без внутрішнього тремтіння. Те, що він побачив, вразило його. Посеред кімнати сиділа людина. Вона балансувала на кріслі, поклавши ноги на дошку з приладами. Лівою рукою вона длубалася зубочисткою в зубах правої голови. Ліва голова всміхалась широкою привітною усмішкою. Кількість речей, у існування яких досі не вірив Артур, але які все ж існували, продовжувала зростати. Артур аж рота роззявив.
— А, Форде, привіт. Як поживаєш? — дивовижний чоловік спроквола помахав Форду рукою. — Радий, що ти нарешті спромігся мене провідати. Але ніхто не міг зрівнятись із Фордом у витримці.
— Зафоде, друже, — недбало озвався Форд, — я теж радий тебе бачити. До речі, ти прекрасно виглядаєш. Ця третя рука тобі навіть пасує. Ти справді вкрав цю калошу?
— Ви… ви знайомі? — у Артура очі полізли на лоб.
— Знайомі? — перепитав Форд. — Так, це… — він осікся, згадавши, що за правилами гарного тону першими слід рекомендувати гостей. — Познайомся, Зафоде. Це мій Друг — Артур Дент. Я врятував його в останню мить.
— Справді? — сказав Зафод. — Привіт, Артуре. Дуже радий, — його права голова повернулась, кивнула Артурові й знову схилилася до руки, що знову стала длубатися в зубах.
— Артуре, — продовжив Форд, — це — Зафод Бібльброкс, мій напівдвоюрідний брат…
— Ми зустрічались, — обірвав його Артур.
Коли мчиш по магістралі, натискаючи на педаль газу, і випереджуєш шикарні спортивні автомобілі, то
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Путівник по галактиці для космотуристів», після закриття браузера.