Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

1. Органами виконання покарань є: Державний департамент України з пи­тань виконання покарань, його територіальні органи управління, криміналь­но-виконавча інспекція.

2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконав­чі установи, спеціальні виховні установи (далі — виховні колонії).

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконав­чі установи відкритого типу (далі — виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні колонії).

4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і ма­ксимального рівнів безпеки.

5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мі­німального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мініма­льного рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кри­мінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

7. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання пока­рань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністер­ством оборони України.

1. Серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин особливе місце посідають спеціально створені в державі для реалізації передбачених кримінальним законодавством України форм і засобів державного примусу до засу­джених органи і установи виконання покарань.

2. У наукових джерелах термін «орган» тлумачиться як «установа, що ви­конує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду і т. ін.». В юридичних виданнях цей термін використовується у вигляді словосполу­чення «орган держави» та означає, що це є окремий службовець (наприклад, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений влад­ними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утво­рений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

3. У частині 1 статті, що коментується, йдеться про органи виконання по­карань, що входять у структуру ДКВС України, яка діє на підставі Конститу­ції України, інших нормативно-правових актів з питань виконання покарань і спеціального закону, що регламентує її повноваження.

4. Центральним органом держави з питань виконання покарань виступає ДДУПВП, який функціонує відповідно до Положення про цю установу дер­жавного управління.

5. Відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства України, ДДУПВП утворюється, реорганізовується та ліквідується Президентом Украї­ни за поданням Прем’єр-міністра України. Зазначений центральний орган дер­жавної виконавчої влади з питань виконання покарань:

— реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань;

— спрямовує, координує та контролює діяльність ДКВС України;

— у межах своїх повноважень видає накази, контролює їх виконання;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосу­ються завдань ДКВС України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдо­сконалення, і вносить їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабі­нету Міністрів України;

— є державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (за­купівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки;

— виконує інші функції, зумовлені його статусом (зокрема, визначає вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання (ст. 86 КВК); встановлює порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній (ст. 87 КВК), затверджує порядок переміщення засуджених під вар­тою (ст. 88 КВК), розробляє та затверджує Положення про територіальні ор­гани управління (п. 7 Положення про ДДУПВП) тощо).

6. Керівника ДДУПВП призначає на посаду Президент України та припи­няє його повноваження на цій посаді. Керівник даного центрального органу державної виконавчої влади здійснює не тільки керівництво зазначеною уста­новою державного управління, а й усією ДКВС України та несе персональну відповідальність за виконанням завдань цієї служби.

7. Гранична чисельність працівників центрального органу державної вико­навчої влади з питань виконання покарань визначається Кабінетом Міністрів України.

8. Для забезпечення виконання завдань ДКВС України центральним ор­ганом з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управ­ління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Севастополі.

9. Відповідно до адміністративного розподілу, в структурі ДКВС України функціонує 26 територіальних органів державного управління, у тому числі 23 управління (в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області), два відділи (в Закарпатській і Чернівецькій областях), відділ кримінально-ви­конавчої інспекції в м. Севастополі, на який також покладені відповідні управ­лінські функції.

10. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно- службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм орга­нів і установ й виконують функції, передбачені затвердженим ДДУПВП По­ложенням про ці органи виконання покарань.

11. Гранична чисельність працівників апарату територіальних органів управ­ління визначається Кабінетом Міністрів України, а структура та штати — цент­ральним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань.

12. Про кримінально-виконавчі інспекції як органи виконання покарань йтиметься в коментарі до ст. 13 цього Кодексу.

13. Крім органів виконання покарань є й відповідні установи, перелік яких у ч. 2 цієї статті є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У науко­вій літературі під «установою» розуміють організацію (з певним штатом служ­бовців і адміністрацією), що відає якою-небудь галуззю (галузями) народного господарства, торгівлі, культури, науки і працює в цій галузі (галузях). У кон­тексті юридичного значення цього слова, це — вид державної організації, на яку покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері матеріального вироб­ництва.

14. Таким чином,