read-books.club » Любовні романи » Смак заборони 📚 - Українською

Читати книгу - "Смак заборони"

247
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смак заборони" автора Ада Самарка. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 91
Перейти на сторінку:
очікування, поки сонце простягне свої промені й на наш пляж. Навколо ні лялечки, й ти всім тілом відчуваєш, як ніч поступово випаровується з холодної гальки. Пронизливо блакитне небо й золотава м’якість сонця.

Ранок. Люблю цей час доби, коли розпускаються окроплені росою листочки акації, коли запалюються перстами Аврори розгладжені сном обличчя молодих коханців. Коли N, надягаючи панчохи, ставить ногу на круглий чорний табурет, поправляє кучеряву свою зачіску й із трагічно-солоденьким «пора итти» ховається в сонячному серпанку безлюдного коридору. Коли Левеня, сидячи на холодних сходах у жовтневому Юрзуфі, дивиться, обіймаючи коліна в синій формі, як на фіалковому небі ніжним сяйвом прорізується руде сонне сонце. І реальність разом із сутінками переходить у спогади. І починають співати птахи…

Гаразд, досить відступів.

Коли ми спускалися тими ж таки сходами, я побачила біля «соборика» двох дивно вбраних дівчат, які стояли одна напроти одної з довгими жовтими ціпками. Обидві зосереджено й незграбно намагалися ними крутити (як гусарки-красунечки в коротеньких спідничках на військовому параді у фільмі про Одесу). Ціпки раз у раз падали, видаючи сухі неприємні звуки в цій непорушній тиші. Я б і не написала про них нічого, якби десь із третього знизу прольоту не впізнала в них Віру й Ксюшечку. Кгм. Як же все передбачувано у вас, любі мої! Адже вносячи просвітління в тіла цих юних спокусниць, ви проводите їх через повний цикл східних містерій, цими екзотичними рухами тіл додаючи ще більше незвичайності й романтики. Це ж усе показуха! Що ці тренування дають твоїм юним подружкам (або як ти там їх називаєш?). Погодься, читачу, адже ті 14 днів, протягом яких вона з щенячим захватом розмахує руками й, так би мовити, медитує, — ніщо. Чи не так? Пригадую, через щось подібне проходила і я… Втім (стою на передостанній сходинці й дивлюся повз них на море), я б, ясний перець, хотіла, щоб ті дні повернулися…

Це був щасливий час цілковитої безкарності. Тоді нас взагалі ніщо не розділяло… І нічого між нами не відбувалося, крім димової завіси мого здорового глузду, від якого тепер у мені й грама не лишилося. Він був доступніший і якийсь простіший, зрозуміліший. Не було цього паразитизму в моїй свідомості.

Ксюшечка в якомусь дивовижному вбранні, що складалася з блакитної, схожої на нижню білизну маєчки, та страшних рейтузів (точнісінько як у бабці-фізкультуринці що виконує радикулітні нахили, коли я йду до школи), намагалася крутити цього ціпка, немислимими рухами силкуючись утримати рівновагу на одній нозі.

Я холодно посміхнулася, дуже чомусь зачеплена за живе таким поворотом подій.

Усе намагалася зрозуміти механізм їхніх стосунків. Те, що Віра не ревнує, можна прийняти як аксіому. Те, що я ревную його до всіх, хто має хоча б більш-менш товарний вигляд і загрожує потрапити в поле його зору, — теж аксіома. Те, що вони всі сплять одне з одним, — теж цілком однозначний факт. І тут ось я з несподіваною безсоромністю уявила, як беру Вірине обличчя в свої долоні, цілую її в губи. Взасос, із розплющеними очима, щоб можна було бачити ніжний овал її обличчя, матовість шкіри, золотаві волосинки на скронях. Картинка вийшла напрочуд смачненька.

Зараз я слухаю ту саму музику, що й того дня на пляжі. Ось чому заслінка зі скарбів пам’яті відсувається так просто.

Ну, а його ніде не було. Факт, із яким доводиться впокорюватись щоранку.

Я з плеєром під пахвою пішла засмагати на свої дві дошки зруйнованого пірсу. Розслабитись не вдалося. Це моє нове катування — я дико вивертала шию, не відриваючи погляду від виходу з ліфта. Дивилася до чорних крапочок перед очима, дивилася, поки все тіло не затерпло й не задерев’яніло. Я дивилася на вхід до потойбіччя, на діру, з якої, ніби монстр із фантастичного фільму, повинне з’явитися це екзотичне породження хтивого Тартару.

Але ніхто не з’явився, а Віра зі Створінням зникли в кінці пляжів, де невисокою стрімкою стіною обривалася бетонна набережна й хвилі пестили підніжжя сірих скель, де починалися координати мису Сья-Ніп і відриті різким поворотом небо з морем дарували нам продовження фіалкової смужки обрію.

Татусь незабаром відкликав мене з мого спостережного пункту, сказав, що лежати так довго на сонці не можна, що це шкідливо й із цієї шкоди випливає необхідність термінової прогулянки для розминання обпечених кінцівок. Моє сонячне катування, Альхене… Очікування твого приходу… І я мовчазним гусеням попленталася слідом за татусем, та коли мимоволі озирнулася, не в змозі так просто покинути жорстке ложе своїх мук, помітила у фатальному сяйві сонця, що сховалося за шовкову хмарину, два силуети. Як на тих туристичних проспектах: «Відвідайте рай біля моря. Санаторій „Гепардове“ до ваших послуг». Чоловік із дитиною. Чорні тіні й жовте небо. Чорт, шкода, він не помітив мене. Добре, ходімо погуляємо. Це теж непогано, особливо в навушниках і темних окулярах. У такий спосіб я барикадуюся від реальності й беру від неї тільки те, що мені цікаво.

У Ади-Адори груди гарні.

Після повернення я вирішила скупатися. Починаючи з цього року всі заборони й обмеження на частоту й тривалість водних процедур було скасовано, й тим самим скоротилося відсотків із 30 наших із татусем сварок. Затишку, втім, не було. Того ранку ми були знову посварені, — не пам’ятаю через що, — але на наступну прогулянку я вирушила в п’янкій самоті.

«Заразом скажу „привіт“ Таньці».

Але її ніде не було. А він біля «соборика» робив гарну «цигунську» гімнастику.

Уся дорога додому була зайнята думками про Створіння. Жіночі ревнощі, як каже Сашко, — найстрашніше лихо на світі. Кгм, гадаю, ти маєш підстави для того, щоб таке стверджувати. Жінка, коли ревнує, починає виробляти якусь страшну внутрішню отруту й сама марніє, починає хворіти… нидіти… О… Моя бідолашна душа, моє червоне тіло, що свербить від опіків…

Nach Mittag

Схоже, в мене з’явилася подружка. Нехтуючи денним відвідуванням пляжу, я провела дві пообідні години в товаристві Зінки, яка значно подорослішала. Невідомо, які чорти вгамували істеричні елементи її нестерпної вдачі, але

1 ... 21 22 23 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак заборони», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смак заборони"