Читати книгу - "Подорож «Пройдисвіта»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А зараз ми запрошуємо вас на наш карнавал чистої води.
Сашко притулив руку до серця, вклонився й урочисто відповів:
— Дякуємо вам, правителі Озера. Ваші слова і ваше запрошення — величезна честь для нас. Але є маленьке «але»… Бабця Соня буде переживати, де ми поділися, а нам не хочеться її хвилювати. Ми обов’язково до вас прийдемо. Можливо, наступного року, на святкування річниці перемоги. А зараз у нас тільки одне прохання — допоможіть нам знайти дорогу додому.
— Ну що ж, — зітхнув В’юн Чотирнадцятий, — шкода, але силувати не будемо. Дякуємо вам ще раз. Додому вас проведе знайомий вам Карасик-Опанасик із загоном Тритона-Батона.
В’юн плеснув хвостом, і перед «Пройдисвітом» з’явилися знайомі тритони, які вишикувались разом із Опанасиком.
Опанасик кивнув хвостом Сашкові, той ще раз прокричав: «Прощавайте!», і «Пройдисвіт» рушив за провідником. Всі присутні з неймовірними почестями проводжали наших друзів. Васьці здалося, що Жабенція навіть плаче, дивлячись на нього. Він так знітився, що ледь не зав’язав вузлом свого хвоста.
Опанасик, напевне, поспішав на карнавал, і тому плив дуже швидко. Цьому всіляко сприяла прозора вода очищеного Озера, і гарний, святковий настрій.
Через деякий час показався знайомий берег. Опанасик визирнув із води подивитись, чи немає на березі диких тварин, які могли б з легкістю проковтнути наших мандрівників.
— Все чисто, — сказав він, — виходьте на берег і швиденько ковтайте збільшувальні пігулки.
«Пройдисвіт» вилетів на пісок. Щоправда, піщинки були більш схожі на каміння. Ще раз озирнулися навколо, дістали подарунок П’явки-Відьм’явки і вийшли нагору.
Не встиг Васька закрити двері «Пройдисвіта», як почувся неймовірний гуркіт і з трав’яного лісу вискочив волохатий динозавр.
— Ой, лишенько! — перелякався Карасик-Опанасик. — Це ж Щуряка-Злодіяка.
Тепер і друзі розгледіли, що то не динозавр, а величезний щур.
— Ковтайте пігулки! — не розгубився Сашко.
Щуряка летів як навіжений. Від стукоту його лап аж вуха позакладало, його очі наливались кров’ю, і голосно капала слина із величезної пащеки. Та враз підлі кулінарні сподівання щура розсипалися, маска радості злетіла з пики, очі вилізли з орбіт, та всі чотири лапи почали шалено гальмувати.
— Няв! — хвацько крикнув Васька і ринувся на Щура, збільшуючись на очах. У того від несподіванки замакітрилося в голові. Він збирався добре пообідати, а тепер сам невідворотно перетворювався на обід.
Боба і Сашко також збільшилися й підтримали товариша:
— Лови його, лови!!!
Щур із диким писком підстрибнув, крутнувся в повітрі й щосили дременув у траву. Васька висів у нього на спині. За мить обидва зникли в заростях, почувся лемент, стогін, тріск, і наразі все стихло…
Через кілька хвилин із трави вийшов Васька із щурячим хвостом у зубах.
— Ти що, вже його з’їв? — здивувався Боба.
Васька сердито глипнув на нього й виплюнув хвоста на пісок. Опанасик, який спостерігав за всім із безпечної відстані, булькнув під воду. Натомість Тритон-Батон виповз на берег до хвоста і обережно його понюхав. Потім, із надією поглянувши на друзів, пірнув у воду.
— Утік, — знічено пояснив Васька. — Встиг залізти в нору. Лише хвоста відірвав.
— Не переживай, — відповів Сашко. — Я чув, що пацюки несмачні.
— А що ж тепер їсти? — похмуро запитав Васька, і тишком зиркнув на карасика, у якого моментально настовбурчились плавники. — Це ж тепер друзі, а друзів не їдять.
— Кинь цю звичку — жерти когось, а хвоста подаруй тритонам, — сказав Боба. — Бачу, він їм подобається.
І справді, тритони, ласо облизуючись, позирали на хвіст. Васька схопив його і жбурнув в Озеро:
— Беріть, будете Щуку-Злюку ним лякати або холодець зробите.
— Карасику-Опанасику, тритончики, друзі, дякуємо вам за все. «Пройдисвіта» ми візьмемо із собою, а ви бережіть своє Озеро, — Сашко схвильовано помахав рукою тритонам та карасику.
— Це вам спасибі. Приходьте на наступний карнавал, — Опанасик з тритонами високо вистрибнули з води і, як справжнісінькі дельфіни, попливли на своє свято.
— …Сашко! — почулось здалеку. Це бабця Соня шукала свого онука. Сашко хутко поклав в кишеню «Пройдисвіта» із піщинкою гіперпростору, чарівні пігулки, зібрав свою вудку, і мандрівники швиденько рушили додому.
— Не знаєш, чому Злюка залишилась живою? — Васька штурхонув Бобу.
— Щоб карасі не спали, — відповів той і побіг поруч із Сашком.
Оглавление Волошин С. М Подорож «Пройдисвіта»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож «Пройдисвіта»», після закриття браузера.