Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

— Мені здається, — завважила місіс Мендвіль, — що він взагалі німий. Я боюся, люба Грейсо, що Генрі не оцінить мою присутність так, як мав би це зробити.

— О, ні, — загомонів Севілла, — мене просто зачаровують то з лівого, то з правого боку. А цього забагато для мене.

— Мергріто, хіба я вам не казала, що цей чоловік вельми чарівний і дотепний, дехто міг би уздріти в ньому гідність «старої Європи». Я його так люблю, що аж втрачаю здоровий глузд, навіть ночей не сплю.

— А я гадаю, — втрутилася Мендвіль, — що він просто знаджує. Дуже прикро, мила Грейсо, але мушу зараз вразити вас. Я починаю нестямно закохуватися в професора, — сказавш це, вона поклала руку Севіллі на коліно.

Грейса посміхнулася:

— Щось жахливе. Ви — моя найкраща подруга й зраджуєте мене. Ми станемо суперницями й доведеться пролити кров.

Севілла, зіщулившись, мовчав. Ці химерні залицяльниці, певне, глумилися з нього; здавалося, вони на якусь мить поскидали з себе фіжмові сукні й розважалися, ніби хотіли спізнати бентежного щастя сільських жінок. Їхні чоловіки мали клопіт з діловими людьми — керуючими трестами, секретарями управлінь, юристами. А вони були приречені на самотність, самі між собою не мирилися, навіть слугами своїми не керували, бо про все клопотався батлер[17]. Ці жінки замкнулися у всесиллі свого капіталу, мов слимаки в шкаралупах, і звідти розважливо дивилися на світ каламутними очима. Вони мали себе за надлюдей, так високо задирали кирпу, що навіть не вміли більше зневажати інших людей. «Однак, — сердито міркував Севілла, — ходити до вбиральні — не є для них цілком незнайомою справою».

— Люба Мергріто, ось вам ключ. Коли ваша ласка, відчиніть будинок, доки я з Генрі ставитиму авто в гараж.

Грюкнули дверцята. Мергріта розгладила долонею спідницю й граціозно покрокувала, підплигуючи на ріні.

— Голубе мій, — звернулася Грейса до Севілли, не зрушаючи з сидіння авто, — коли ми їхали, ви не промовили жодного слова. Що подумає Мергріта? Ви просто неможлива людина.

— Мушу сказати вам, — Севілла відсунувся аж до дверцят і, повернувши голову ліворуч, дивився на неї темними очима, — якщо я не попросив вас освідчитися мені в коханні то лише тому, що не волів, аби ви почервоніли перед подругою. Словом, ви не забаритеся побачити мої погані манери.

— Хочете сказати, що ви маєте намір виправити їх?

— Ні, лише скажу, що ця зустріч — остання.

Вона підвела вгору брови, відкопилила губу й гордовито промовила:

— Справді?

— Справді, — відповів Севілла.

Грейса й далі трималася гордовито. Поклала одну руку на кермо, другу — на важіль зміни швидкостей і, звів брови вгору, втупилася очима поперед себе. Калібан збунтував і лишався тільки один спосіб покарати його — негайно винести йому свій присуд: «Генрі, мені шкода, але нашим взаєминам настав кінець». Проте вона не змогла сказати цього, бо він випередив її. Цього разу йому належала першість. Севілла не глузував. «Які в нього очі — темні, горді, люті, очі іспанця! Він убив би мене, — трохи зм’якла вона. — Та ні, треба триматися, бути розсудливою. Яка то була колись втіха для мене, коли він впивався в кожен мій рух отими запальними очима, повисав на моєму поясі, м брелок. Здавалося, що мене огортав теплий вітерець». Вона похнюпилася, скоса зиркнула на нього.

— Генрі, — озвалася хриплим, пригніченим голосом, — ви завдали мені таких прикрощів. Ви помиляєтесь, гніваючись, що з нами поїхала Мергріта. Намір наш не такий, як ви думаєте. Ходімо, я зараз розвію це непорозуміння.

Грейса, не виймаючи ключа запалення, встала з авто, встав і Севілла.

— Зачекайте, — попрохала, лагідно усміхнувшись йому, й пішла, ступаючи дрібними кроками.

За дачу тут правила звичайнісінька товарна платформа з високими бортами, але дуже коштовна, оббита червоним деревом, на камінному фундаменті. В ній була лише одна кімнатка й кухонька. Гараж з піддашшям стояв над самісіньким океаном, до нього докочувалися морські хвилі, їхні бризки розсипалися на перехожих.

Севілла бачив у вікно, як на березі Грейса розмовляла про щось із місіс Мендвіль. Він знесилився і опустився у фотель.

Яскраве світло осліплювало Грейсу, й та примружила очі.

— Люба моя, щось жахливе сталося. Допіру Калібан влаштував мені страшну сцену. Ну й потвора він. Просто нещадно побив мене. Я скривджена так саме, як ота дівчина, що у волохатій руці Кінг-Конга на Імпейр-стейт-білдінг[18]. Чи не могли б ви мені допомогти?

— Моя сердешна любонько, я могла б, та не відаю, чи повинна… Ні, ні, Грейсо, я жартую. Звісно, я все зрозуміла. Ось зараз я несподівано згадала, що в мене тут є приятелі. Прошу вас, позичте мені свого авто, я завітаю до них, моїх бідолашних друзів.

Грюкнули дверцята, зафуркотів мотор. Севілла підвівся й попростував до дверей.

— Я дала автомобіля Мергріті, — з’явилася на порозі Грейса. — Вона забагла навідатися до…

Він швидко ступив до неї й обняв.

— Генрі, ви надто образили мене, — сказала Грейса, відштовхуючи від себе Севіллу. — У вас такий вигляд, ніби ви вважаєте, що ми давно вже дійшли згоди.

Вона пройшла повз нього з піднятим підборіддям і вмостилася на канапі, схрестивши ноги, елегантна й недоступна. Севілла отетерів, втупився в неї розгніваними очима.

— Ні! — вигукнув Севілла так, що це «ні» заглушило шум морського прибою. — Ні, ми ще не дійшли згоди. Але я не хочу більше, аби мене водили за носа. Мушу знати: так чи ні. Якщо ні, то я зараз же пішки піду геть звідси.

— Генрі, ви страшна людина, — відказала Грейса. Вона підвелася й підійшла ближче. — Справді, я боюся ваг. Ви поводитеся жахливо.

І раптом, буцімто її гордість була крихітною скоринкою,