Читати книгу - "Повторення пройденого"

«Ну й ну! Хто б міг подумати, що історія так повторюється!» — подумки здивувався Антон.

Валентин Степанович перевів погляд на Толика.

— А ти б краще потурбувався про збори до від'їзду. Бракувало ще, щоб ти запізнився і підвів нашу збірну. Коли потяг?

— О четвертій.

— Не так уже багато часу в запасі. Йди додому і нічого тут адвоката з себе вдавати.

Толику явно не хотілося йти, але суперечити директору було безглуздо. Він повернувся до однокласників, щоб забрати свої речі.

— Бувайте, пацани! Хай щастить, — сказав він, хапаючи портфель.

— Хай тобі щастить! Тримайся, Толян! Ми з тобою, — відгукнулися діти.

Толик посміхнувся Насті і нагадав:

— Ти обіцяла за мене уболівати.

— Зачекай, я хотіла тобі дещо сказати… — почала Настя, але її обірвав незадоволений голос директора:

— Шостий «А», ми тут не для урочистих проводів зібралися.

Толик на прощання помахав усім рукою і пішов до виходу.

Антона краяли суперечливі почуття. З одного боку, в ньому міцніло бажання допомогти Толику. Юний спортсмен йому подобався. Він був надійний пацан, та й учителем став хорошим. Але з другого боку, у душі ворушилося бридке почуття ревнощів. Антон розумів, що ревнувати Настю до Толь Івановича безглуздо. Він же майже динозавр, з минулого століття. Але Антон не був певен, що, коли б вони опинилися в одному часовому просторі, він не програв би майбутньому історику. Все-таки той майже чемпіон, загальний улюбленець і слова вміє дівчатам говорити, а не те що стукнути підручником по довбешці.

Утім, користі від подібних переживань не було. Антон відкинув огидні думки.

Під час заключної промови директора в лавах учнів запала шаноблива тиша. Антон теж удавав, що слухає, але його мозок гарячково працював над рішенням задачі, що стала тепер ще складнішою. По-перше, треба було узнати Толикову адресу, але це було не важко. Напевно однокласники знають, де він живе. Основна складність полягала в тому, щоб переконати юного спортсмена відмовитися від поїздки.

— А зараз розходьтеся по класах і гарненько подумайте про свою поведінку, — закінчив директор.

Учні полегшено зітхнули. Почувся гомін, який сповістив про те, що лінійку закінчено. Діти пішли по кабінетах, на ходу обговорюючи події дня.

Настя торкнула Антона за рукав.

— Спасибі! Коли б не ти, я б не знаю, що робила, — з вдячністю сказала вона.

— Дурниці! Мені не звикати, — заскромничав Антон, потішений її увагою.

— І взагалі, пробач мені.

— За що?

— Я думала ти інший, а ти…

Настя раптом цьомкнула його в щоку і втекла. З несподіванки Антон остовпів. Він стояв і дивився їй услід, поки його не потягли за собою Юра і Митько.

— Ніштяк! Майже всю фізику на лінійці простояли, — сказав Митько.

— Нам-то ніштяк. А йому… — Юра кивнув на Антона, — голий Вася.

— Де? — пожвавішав Антон, роззираючись на всі боки.

— Що де?

— Ну, нудист цей.

— Хто? — не зрозумів Юра.

— Вася.

— Який Вася?

— Який, який… Голий.

Хлопці здивовано витріщилися на Антона.

— Ти що, правда вперше цю приказку чуєш, чи прикидаєшся? — спитав Митько.

— Яку приказку? — перепитав Антон.

— Голий Вася. Це ж кожна дитина знає.

— Прикольно. А що це означає? — поцікавився Антон.

— Та все, що завгодно, — заявив Митько, а Юра співчутливо додав:

— У твоєму випадку нічого гарного. Треба ж першого дня отак пролетіти! Батько з тебе шкуру спустить.

— Не спустить, — безтурботно посміхнувся Антон і, не кривлячи душею, додав: — Він мені навіть співчуває.

— Ніштяк! Мій би на вуха став, — сказав Митько, а Мила скептично зауважила:

— Бреши далі, співчуває. Скажи ще, що твоя мама тебе по голівці погладить.

Мила жартівливо погладила його по голові. Ситуація була такою комічною, що Антон не стримався і пирснув:

— Угадала.

— Он ти як? — обурилася Мила. — Я бачу, ти зовсім не усвідомив своїх помилок. Не встиг прийти до нас у школу, як