Читати книгу - "Сивий Капітан"

Кругле обличчя Карло Кабанероса враз побагровіло. Одна рука щільно притискувала телефонну трубку до вуха, друга безжалісно м’яла дорогоцінну сигару.

— Ви особисто чуєте голос Сивого Капітана?.. Через урядову радіостанцію? Але ж цього не може бути, пане міністр! Пробачте, зараз, зараз перевірю, пане міністр. Пробачте! На все добре, пане міністр!

Він жбурнув трубку на апарат. Олов’яні очиці люто вп’ялися в Хуанеса. Товсте обличчя, здавалося, ось-ось бризне кров’ю. Рвучким рухом начальник поліції розстебнув, майже розірвав комір розшитої золотом куртки. Він задихався, його верескливий голос зривався.

— Ганьба! Міністр глузує з нас! Загрожує звільнити… Віддати під суд!.. Боже мій, невже і каудільйо слухає?.. Що ж тепер буде? Міністр каже… каже, що Сивий Капітан зараз промовляє по радіо… через державну станцію. Ввімкніть приймач!

Більше Карло Кабанерос не міг говорити. Йому перехопило подих. Він упав на спинку крісла і, широко розкривши рота, тільки важко дихав. Розчавлена судорожними рухами його пальців сигара валялася на підлозі.

Мігель Хуанес неслухняними руками включив радіоприймач. Він відчував, як сіпаються йому губи, — і не міг цього спинити. Це було вже занадто! Це було суцільне божевілля!

Але з репродуктора радіоприймача вже лунав знайомий обом твердий, мужній голос Сивого Капітана:

— …Уряд і поліція гадали, що їм буде дуже легко спіймати мене чи навіть знищити, — говорив той голос, продовжуючи, очевидно, свою промову. — Це не так. Я не боюся ні фалангістського уряду Фернандеса, ні його жандармів та поліції. Не вірте, іберійці, ні зараз, ні потім брехливим повідомленням! Спроба поліції захопити мене і мій «Люцифер» не дала й не могла дати наслідків. Поліцейським собакам Фернандеса не вдалося бодай трохи зашкодити мені чи моїй машині. Зараз я, як звичайно, перебуваю на "Люцифері" і говорю з вами через столичну радіостанцію, підкоривши її генератор моїми потужними хвилями…

Раптом мигнуло електричне освітлення — раз, другий. Що таке?

А голос Сивого Капітана продовжував:

— Моїми устами говорять усі ті, кого замучив фалангістський уряд, усі ті, кого фалангісти Фернандеса вигнали з батьківщини, хто страждає зараз по в’язницях та концтаборах. Хай цей голос нагадає всім, що…

І враз стало тихо. Згасли електричні лампи в кабінеті, й водночас увірвався голос у репродукторі. Мертва тиша в суцільній темряві, що навалилася, мов важка ковдра, дратувала і пригнічувала.

— Якого чорта?.. — почав Карло Кабанерос люто. — Якого чорта згасла електрика, хотів би я знайти?..

Знову задзвонив телефон.

— Алло! Так, це я, — почув Хуанес у темряві голос начальника. — Так, слухаю. Ага, ось воно що! Справді, це, мабуть, єдиний спосіб припинити кляту промову злочинця — вимкнути струм з освітлювальної мережі міста… Так, так, нічого не вдієш, я погоджуюсь. Добре, добре… Бувайте!

Знову стало тихо. Але тільки на мить, бо начальник поліції уже заговорив, зриваючись на крик:

— Ви бачите, що доводиться робити через ваше нехлюйство, Хуанес? Єдиний вихід: вимкнути струм у мережі, бо без струму не працюватимуть приймачі. Ви уявляєте собі, що наробили, нездаро? Я й сам не знаю, чому не віддаю наказу кинути вас у табір, щоб ви там зрозуміли ціну собі. Паршиве щеня, ось ви хто! Нікчема!

Він замовк на хвилинку, віддихуючись і гучно сопучи. Мігель Хуанес покірно мовчав. Навіть нічого не бачачи в темряві, він уявляв собі розлючене обличчя начальника.

"Хай лається, хай, — майнуло йому в голові. — Може, тими лайками і обійдеться справа. Головне — не дратувати його більше…"

Детектив добре знав характер свого шефа. І справді, коли Карло Кабанерос по паузі заговорив знову, його голос уже помітно пом’якшав. Принаймні він уже не кричав — і то було добре.

— Ну, гаразд, якщо я одразу не ув’язнив вас, Хуанес, то зроблю ще одну спробу. Може, ви на щось усе ж таки придатні. Будемо говорити відверто. Я не знаю, чи чув каудільйо сьогоднішню зухвалу промову Сивого Капітана… але якщо він її чув, то ви, мабуть, розумієте, що він зараз говорить про нас? І що чекає міністра внутрішніх справ, отож і мене, як начальника поліції? Ну, запевняю вас, що в такому разі насамперед відповідатимете ви, пане особливо уповноважений…

Мігеля Хуанеса пересмикнуло. Так, він добре це розуміє— ще з тієї хвилини, як почув від шефа про своє несподіване призначення… А начальник поліції безжалісно продовжував:

— Ви знаєте мене, Хуанес. Я не ідеаліст якийсь, щоб думати про вашу долю, коли діло йтиме про врятування моєї власної голови. Отже, вам ясно, що у вас є один єдиний вихід — будь-що спіймати або принаймні знищити «Люцифер» разом з його власником. Я не караю вас тільки тому, що ви мені ще потрібні. Потрібні або для того, щоб ви виконали завдання, або для того, щоб ваша голова замінила мою. Тому я допоможу вам усім, що є в моєму розпорядженні…

Мігель Хуанес мовчав пригнічений. Він бачив, що начальник поліції вирішив зробити з свого головного інспектора, чи то особливо уповноваженого, приречену жертву, яка в разі потреби захистить його перед гнівом каудільйо…

— Так, я охоче допоможу вам, — вів далі його шеф. — Сьогодні ж уночі я поставлю на ноги всіх наших агентів, щоб ми негайно мали всі можливі відомості. Адже ми й досі не знаємо, хто він такий, цей Сивий Капітан, і звідки він узявся… Не знаємо, по суті, нічого про людину, яка ховається під таким назвиськом. До речі, ви мусите негайно витягти все, що можливо, з тієї людини, про яку доповідали мені… як його?..

— Педро Дорілья, пане начальник.

— Так, можливо, він щось знає. І — думати, думати, Хуанес! Той «Люцифер» — не шпилька, не голка. Його будувало чимало людей, він, очевидно, має якусь базу… і там також є люди. Значить, ми можемо довідатися спочатку про них, а потім — і через них…

Хуанес поволі опанував себе. Мозок його вже гарячково працював. Справді, «Люцифер» — не голка. Хтось мусить знати про нього… він мусить десь брати пальне, наприклад… ремонтуватися… А, ось вона, щаслива думка!

— Пане начальник, дозвольте доповісти!

— Говоріть, говоріть, Хуанес! Я не ворог вам… мені треба тільки, щоб ви добре зрозуміли серйозність становища.

— Базою «Люцифера», пане начальник, може бути тільки Фонтіверос. Усі дані свідчать про це. Інакше — чого б він з’являвся в районі того лісу так часто? Чого б він ховався там тоді, коли ми оточили його?

— Так, так, Хуанес, продовжуйте. Тут є щось