Читати книгу - "Точка Обману"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Водяна кишеня? — швидко уточнила Рейчел.
— У тому й річ, що не водяна. І взагалі — не рідка. Аномалія виявилася твердішою за той лід, який її оточує.
Рейчел помовчала, роздумуючи.
— Отже... там якийсь валун чи щось подібне?
— Саме так, — кивнув Екстром.
Рейчел чекала продовження розповіді. Але так і не дочекалася. Невже я прилетіла сюди тільки тому, що НАСА виявила в кризі дуже великий камінь?
— Поки сканер не визначив щільність каменя, ми й не звернули на нього уваги. А потім терміново вислали команду для аналізу знахідки. Цей камінь ось тут, під нами, і він виявився набагато щільнішим за інші камені на острові Елсмір. Значно щільнішим за всі камені в радіусі чотирьохсот миль.
Рейчел уважно поглянула під ноги, на лід, чітко уявивши, що десь там, у глибині, лежить величезний валун.
— Ви хочете сказати, що хтось перемістив його сюди?
Здавалося, її запитання трохи розвеселило Екстрома.
— Камінь важить понад вісім тонн. Він лежить під двома сотнями футів щільного льоду. Отже, перебуває тут непорушний уже триста років.
Рейчел, утомлено плентаючись за Екстромом, увійшла слідком за ним у довгий вузький коридор, проминувши двох озброєних охоронців, що стояли непорушно. Вона поглянула на директора НАСА:
— Гадаю, логічне пояснення все ж таки існує?
— Звісно, існує, аякже, — відповів Екстром. — Виявлений супутником камінь — це метеорит.
Рейчел зупинилася як укопана посеред коридору і уважно подивилася на свого провідника. Метеорит? На неї накотилася хвиля розчарування. Президент обіцяв слона, а вона знайшла муху. Просто абсурд. Це відкриття вмить і безповоротно виправдає всі минулі витрати і помилки НАСА?.. Цікаво, про що думав Герні? Звичайно, метеорити — досить цінні й рідкісні каменюки, але космічна агенція постійно їх знаходить.
— Цей метеорит — один з найбільших із будь-коли знайдених, — заговорив, зупинившись, Екстром. — Ми вважаємо, що він є частиною набагато більшого метеорита, який, за документальними свідченнями, впав у Північний Льодовитий океан на початку вісімнадцятого століття. Найпевніше, цей камінь відколовся під час удару, відлетів убік і впав сюди, на льодовик Мілна, а потім його поволі заносило снігом упродовж останніх трьохсот років.
Рейчел поморщилася. Ні, це відкриття анічогісінько не міняє. Вона відчула міцніючу підозру: її хочуть зробити учасницею публічного трюку, за який у відчаї вхопилися і НАСА, і Білий дім. Вони щосили намагаються витягнути знахідку, що трапилася під руку, на рівень гучної перемоги НАСА, здатної потрясти світ своєю значущістю.
— Вас це не дуже здивувало, — зазначив Екстром.
— Мені здається, я чекала чогось... іншого.
Гігант недоброзичливо звузив очі.
— Метеорит таких розмірів — рідкісна знахідка, міс Секстон. У світі існує лише декілька екземплярів більшого розміру...
— Але, наскільки я розумію...
— ...втім, нас вражає не сам розмір метеорита.
Рейчел уважно поглянула на Екстрома.
— Цей метеорит має декотрі вражаючі властивості, які раніше не зустрічалися в жодному з інших небесних тіл такого типу. Ні великих, ні маленьких. — Він махнув рукою вздовж коридору. — Якщо ви не проти, я познайомлю вас із людиною, котра розбирається в цих питаннях значно краще за мене.
Рейчел здивувалася.
— Невже існує людина, яка має вищу кваліфікацію, аніж сам керівник НАСА?
Екстром увіп’яв у неї погляд своїх холодних очей.
— Цей чоловік має вищу кваліфікацію, міс Секстон, тому що він не військовий, а цивільний. Я вирішив, що оскільки ви професійний аналітик-референт, то вважатимете за краще одержати інформацію від неупередженої людини.
Рейчел капітулювала.
Вони знову рушили вузьким коридором і нарешті наштовхнулися на важку чорну завісу. За нею Рейчел розчула приглушене бурмотіння безлічі голосів, немов на величезному відкритому просторі зібрався натовп людей.
Не кажучи ні слова, адміністратор простягнув руку і відсмикнув завісу. Рейчел засліпило яскраве світло. Вона зробила невпевнений крок уперед, мружачись від сліпучого сяйва. Коли її очі призвичаїлися, вона побачила перед собою великий зал і аж рота розкрила, вражена видовищем.
— Господи, — прошепотіла вона, — що це таке?
20
Студія Сі-ен-ен на околиці Вашингтона, округ Колумбія, — одна з двохсот дванадцяти студій, розташованих по всій земній кулі і з’єднаних через супутник зі всесвітньою штаб-квартирою телекомпанії «Тернер Бродкастинг Систем».
О першій сорок п’ять лімузин сенатора Седжвіка Секстона заїхав на автостоянку. Секстон, перебуваючи в гарному і бадьорому настрої, вийшов з авта і впевненим кроком рушив до входу. Коли він з Габріель увійшов усередину, їх зустрів, широко посміхаючись, опецькуватий продюсер із кругленьким черевцем.
— Ласкаво просимо, сенаторе Секстон, — сказав продюсер. — Маємо чудову новину. Щойно ми дізналися, якого спаринг-партнера відрядив вам Білий дім. — Продюсер скорчив гримасу. — Тільки не лякайтеся. — І він кивнув, показуючи крізь скло на студію.
Секстон поглянув — і дійсно мало не впав. Крізь дим своєї сигарети на нього дивилася одна з найогидніших жінок в американській політиці.
— Марджорі Тенч?! — випалила Габріель. — Якого біса вона сюди припхалася?
Секстон жодної гадки не мав, але хоч би якою не була причина, присутність Марджорі Тенч у студії була сама по собі фантастичною новиною, чіткою ознакою того, що президент впав у відчай. А чому б іще він виставив на передову свого старшого радника? Зак Герні викотив на лінію вогню гармату великого калібру, і Секстон радів слушній нагоді, яка йому випала.
Що більша мішень, то з більшим гуркотом вона падає.
Сенатор не сумнівався, що Тенч буде міцним горішком, але, придивившись до неї уважніше, він збагнув, що президент серйозно помилився у своєму рішенні. Марджорі Тенч і справді була надзвичайно огидною. Цієї миті, коли радниця президента сиділа, зсутулившись, у кріслі і ритмічно погойдувала правою рукою, у якій тримала цигарку, вона скидалася на гігантського хижого богомола, що видивляється свою здобич.
«Господи, — подумав Секстон, — їй категорично не можна з’являтися на екрані. Хіба що по радіо виступати».
Кожного разу, коли сенатор бачив у журналі жовтувате лице старшого радника президента, йому ніяк не вірилося, що це обличчя однієї з найвпливовіших фігур у Вашингтоні.
— Щось мені все це не подобається, — прошепотіла Габріель.
Та Секстон її майже не чув. Що більше він розмірковував над ситуацією, яка склалася, то більше вона йому подобалася. Не-фотогенічне обличчя Марджорі Тенч було обставиною, вкрай сприятливою для нього, але ще сприятливішою була репутація Тенч стосовно одного ключового
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Точка Обману», після закриття браузера.