Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Глуха неприязнь капулетцівських аборигенів до Майки докотилася до Лупиного хутора за місяць. Спочатку Валерій Михайлович Троянов наслухався пліток, як повертався до хутора з наукової конференції в Чернігові, потім Санджив у Добриках зустрічав групу йогів, що вони час від часу влаштовували тренінги в його барлозі, і перетнувся з поштаркою. Не змовчала Галя, спитала зухвало:
— А що… дівка та, що в Петра хату купила, червоного ліхтаря вже на ґанку повісила?
— Нам усім ясного сонця вистачає, — відповів Санджив і, коли Галя взялася пояснювати ідеологічному толстовцю, яка зараза поряд із ним оселилася, тільки погладив поштарку по долоні: «Ну, нащо ви власну енергетику псуєте? Усміхніться… Ви ж добра…»
Ніяк не бажали городські сільських підтримувати!
На початку лютого до Томиного магазину по гречку, цукор і сірники Уляна завітала. Капулетцівські баби не церемонилися, обступили жінку: «Як там сусідка ваша?» Такого про Майку наговорили — Уляна вухам не повірила.
— Дарма ви дівчину ображаєте, — засмутилася. — Нічого поганого за нею не помічала.
— А гарного що?! — спитала Тома.
— Хату до ладу привела. Я думала — ніколи той бруд багаторічний не відмити, а вона навіть цвяхи в стінах повідчищала. Блищить усе.
— А на життя чим заробляє? Як ото раз у мене за царя Гороха п’ять шоколадок купила — відтоді її не бачила, — відрізала Тома. — А з голоду, кажуть, не попухла. Хто ж її там годує? А? З якої такої ласки?
Уляна й гадки не мала, як Майка виживає, та й на поталу капулетцівцям віддати сусідку не схотіла.
— І я дівчині допомагаю, і Валерій Михайлович, і Сашко, — відказала упевнено, навіть не усвідомила: останню краплю дьогтю щойно додала.
— А я казала: захребетниця! — авторитетно заявила Полканова Зоя.
— Та я б із глузду з’їхала в хаті без діла сидіти й чекати, поки мене хто нагодує! — Тома аж руками ляснула од роздратування. — А тій курві в радість із людей усе для себе висмоктувати. І де воно на нашу голову взялося?! От поселилися ж поряд нормальні люди: Уляна свічками своїми промишляє, Троянов книжку якусь пише, Саня-жид семінари проводить, на комп’ютері клацає, а про справи не забувають — городи садять, хати побілені, дерева обрізані, бур’янів навколо хат нема. А тут — на тобі! Цаца об’явилася!
Уляна так здивувалася, що Капулетці давно знають усе, що на Лупиному хуторі відбувається, навіть образитися за Майку забула. Усміхнулася розгублено.
— А давайте весни дочекаємося, — сказала. — От побачите — дівчина першою картоплю у землю вкине.
Капулетцівські затяті баби замовкли на мить, ніби картопля й була головним мірилом порядності. Тільки стара Горпина рукою махнула, мовляв, пусте.
— Дарма сподіваєшся, Уляно, — відказала. — У твоєї сусідки на подвір’ї крук гніздо звив. А то вірна прикмета: де стерво — там і крук. Не буде з неї людини…
— А ви, бабо, звідки про гніздо знаєте? — здивувалася Тома.
— Їздила підводою за хутір у ліс по дрова. На власні очі бачила.
Уляна поверталася на хутір — холодно. Зима в серцях. Сільські не винуваті… Звикли по правді. Не ховаються, однаково не вийде. Як Майці пояснити: це ж не місто, дитино, тут не можна поводитися, як у місті! То в глухій столиці твоєї появи чи зникнення ніхто й не помітить: вошкаються мільйони, випадають тисячі щохвилини, а всім байдуже, пнуться-метушаться… То в місті рот на замок і мовчи про свої біди, усміхайся вічним гуінпленом — один посеред мільйона інших скалічених гуінпленів. А тут не так, дитино. Тут людина з’явилася — подія. Обдивляться, розпитають, двері перед носом не зачинять, останнім поділяться, засуджувати не поспішать — усяке в житті трапляється. І тільки як фальш розчують, відсторонену зухвалість, презирство — отут вона й починається, сільська голгофа. Бичуватимуть без жалю, мов сліпі…
Усміхнулася тоскно: чи їй Майку вчити? Сама Богу молиться, щоби ніхто не дізнався, куди мчить вітром щомісяця…
— Холодно, — прошепотіла засмучено. Повернула до Майчиної хати. Зо два тижні не була. Аж самій цікаво: як живе бідаха?
Зайшла на подвір’я — крук чорнющий злетів з огорожі, закружив над обійстям. Уляна примружила очі, намагалася роздивитися посеред голих грушевих гілок крукове гніздо.
— Нема гнізда ніякого, — роздратувалася, посунула до хати.
У хаті блимало світло, та Майка не відчиняла. Уляна злякалася. Стукнула кулачком у скло.
— Майє… — Очима у вікно увіп’ялася. — Дитино… — Та дужче кулачком по склу.
— Ключ під дверима, — почула за спиною знайомий голос.
Озирнулася — Горох.
— А що тут, Толю?! — перелякалася чогось.
— Хворіє.
— А ти… — Тільки тепер докумекала: тверезий.
— «Фармацитрон» приніс, — безбарвно відповів кульгавий. Дістав ключ, по-хазяйськи розчахнув двері. — То ви куди: до хати чи з хати?
— Зайду… Спитаю: може, щось треба, — зніяковіла Уляна.
У хаті так весело стало — ряднинки смугасті, піч маками розцвіла, на полиці тарілки руба — Уляна розгубилася. Роззиралася зачудовано: коли це Майка встигла… Здається, тільки вчора на попечені пальці дмухала.
Пішла до тапчана, на якому тоненькою гілочкою трусилася дівчина: щоки пашать, очі вологі. Приклала долоню до Майчиного лоба: горить!
— Застудилася? Ну, чого ж мене не гукнула? — засмутилася. — Температуру міряла?
— Градусника немає, — прошепотіла Майка.
— То я зараз принесу. І меду. І калини… — Гайда до порога.
— Не треба.
Уляна так і заклякла:
— Чому?
Майка перевела вологі очі на Тольку Гороха — стояв біля дверей, як швейцар у дорогому готелі.
— Є в мене ліки… — сказала, та Уляні здалося: не про Гороха, не про застуду, температуру й «Фармацитрон»… Про щось інше, нікому не відане.
— Може, сама чогось хочеш? — мовила безпорадно.
— Геть нічого не треба. — Майка підштовхнула сусідку очима: «Ідіть, Уляно, дякую, що провідали…»
Уляна сунула до власної хати — сльози під кадик. Жалі перемішалися з прикрим подивом: щось тут не те. Дивна. Наче приховує щось страшне. Наче ніхто й ніколи не має дізнатися про те страшне. Може, праві капулетцівські баби: надто зухвала! Як ото геть нічого втратити не боїться. І дільничний Полукан має рацію: хто завгодно по селах хати купляє, тільки не панянки столичні.
— Як же так вийшло, що про Гороха й досі ніхто не здогадується? — здивувалася. Капулетцівські баби онде навіть про свічки її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.