read-books.club » Фентезі » Шмагія 📚 - Українською

Читати книгу - "Шмагія"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шмагія" автора Генрі Лайон Олді. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 83
Перейти на сторінку:
профільний магістр зі стажем. У манускрипті виявилася закладка; напроти одного з виділених абзаців на полях були рукописні позначки.

Очманілий від подиву Мускулюс зачитав уголос:

– Сплескові параметри чарів: мануал-ритм, міць сплеску =c/ і сплесковий дротик k, що дає ціль додатка, чия абсолютна величина дорівнює |k|= 2/ = 2/c. Позначивши ману й динаміку закляття через Q і P, одержимо зв’язок між цими величинами й умовами сплеску:

Q=h; P = (h/2) k, де h – константа Табелли Божегніва, дорівнює 6,66х10–27 манерг/сек. Якщо ввести кутовий мануал-ритм, константа Табелли придбає…

Він перерв читання, очікувально втупився на Меліс Лімісдейл.

– Вона придбає непостійне… тобто значення, яке плаває, залежно від значення кутового ритму . Який, у свою чергу, залежить… залежить від кута нахилу сплескового дротику до цієї… як її… до астраллели! Що співпадає з градієнтом…

Відьма відповідала старанно, затинаючись, начебто з натугою пригадувала складний урок. Але раптом замовкла. Бліда від переляку – руді вміють бліднути так, що варто позаздрити! – вона вирячилась на співрозмовника.

– Це просто диво з див, люба! Мої вітання! Самоучкою, у глушині, без розумних наставників… У мене слів нема!

Меліс зашарілася до коренів волосся.

– Що ви, пане! Це я так… це дрібниці. Таку книгу мені до кінця ніколи не здолати…

– Дрібниці? Вічний Мандрівцю, та тут на першому розділі збожеволіти можна! Вам би на залік з теормагу… у сенсі, з теоретичної магії-шмагії, – пожартував Андреа, бо мимохідь пригадався юний нахаба на березі.

На ці слова Мелис Лімісдейл образилася. Серйозно. Мало не до сліз.

– Я так і знала, що ви з’явилися посміятися з мене! Звичайно, ви дипломований чаклун, а я – попелиця болотяна! Ми на ці дрібниці роки вбиваємо, по крихтах збираємо, а ви – шмагія! Я Універмагів не кінчала, але щоб ось так, у обличчя… Не соромно, пане?

Сказати, що Мускулюс засоромився – виходить, нічого не сказати. Чаклун був просто приголомшений. У чому його провина? Ну, пожартував невдало – з ким не буває?

– Найнижче перепрошую, пані, якщо мимоволі скривдив. Повірте, й на думці не мав! – Андреа й у страшному сні не припускав, що розшаркуватиметься перед ятричанською відьмою; а ось як воно вийшло… – Іду, іду, йду. Мани вам до Вишних Емпіреїв і удачі на десять років наперед.

Він поквапливо спустився з ґанку, покрокував геть. Хто ж міг знати, що відьму образить безневинне слівце «шмагія»? Що в ньому такого? Треба буде за нагоди обережно поцікавитися… Біля мосту Мускулюс все-таки озирнувся. Підкоряючись раптовому пориву, він вчинив украй неетично, й це не можна було порівняти з необразливим слівцем. На око, за лічені миті, чаклун зробив кількісний аналіз склубоченої навколо хатинки мани, заодно зчитав і мана-фактуру.

Після чого застиг на місці дорожнім покажчиком.

Мани навколо будинку вистачило б із надлишком на повного мага вищої кваліфікації! Власні запаси малефіка були куди скромніші. Та з таким рівнем цій Меліс у cтолиці практикувати, Універмаг екстерном скінчити, при дворі чарами сяяти… А мана-фактура виявилася ще цікавіша. Вся ця потужна сила належала двом людям. Точно, двом. Застуджений паливода, мамчин помічник? Навряд чи. На відьминих синочках доля відпочиває. Ось дочки – інша річ…

«А може, він і не син їй зовсім?!» – спало раптом на думку.

* * *

На подвір’ї у Швелерів на нього чекали.

– Геть звідси, спиногризе, тобі тут нічого не дадуть!

Мускулюс зі співчуттям підморгнув песику Нюшці, якому, власне, й адресувалася лайка. Песик у відповідь махнув хвостом: життя моє, виходить, собаче, різноко-льорове! Із тину приєднався гордовитий кіт, який наповнив ціле подвір’я своїм нявканням. На цьому діалозі чаклунову з’яву помітили переважаючі сили друзів, і почалася атака з флангів.

– Майстре Андреа! Ви як ніколи вчасно!

– Любий наш! Золотий наш!

– До столу, до столу! Пивце гріється, страва холоне!

– Бурштиновий наш!

Воістину чаклун відчув себе мухою в бурштині. Було важко повірити, що нападників лише двоє: Шишмар Швелер, ходяча асоціація на тему «Татусь Леонард: молоді літа», і його дружина Фержерита, уроджена Блонд-Павізар. Разом чоловік і жінка мали вигляд неперевершений: кулак із в’язальною шпицею, вантажний галеон і його бушприт, собор Мозеса Трисмегіста й знаменитий шпиль на куполі собору. Третім, підсилюючи наступ із центру, був стіл. О, цей стіл! Дубовий богатир, здатний дати притулок сільському весіллю, він ломився від страв. Окости з бужениною перемежовувалися розетками з моченим барбарисом і сливою в маринаді, із супниць дихали жирний папцун і панадель по-домашньому; вабили яйця з хроном, кликала редька, терта з курячим смальцем, і ридали на ешафоті підсмажені шкубанки з цибулею. Найобразливіше було те, що Мускулюс не відчував голоду. Але відмовитися – смертельна образа…

З усього видно, спадкоємець вирішив залагодити враження від неговіркого батька.

– Діамантовий наш! Топазовий наш!

– У центр, на чільне місце!

– Цетинко, дурепо, застели гостеві коліна рушником!

Бідолашна кривенька слухняно кинулася виконувати наказ. Дивлячись на зопрілу, засмикану Цетинку, малефік здогадався, хто насправді накривав цей божественний стіл. Він завжди жалів людей, чия щира сутнісь – підпорядкування. Жалощі образливі: у них, хробаком у яблуці, чаїлося приниження, але чаклун нічого не міг із собою вдіяти. Звичайно, на «людях слухняних» світ стоїть далебі надійніше, ніж на трьох тапірах Ху, з’єднаних докупи посередині Мокріні Бездонної. Війна залежить від піхоти, громаддя палацу зводять муляри, а піднімають келихи на честь перемоги генерали та королі. На тім стоїмо й не можемо інакше – а іноді все-таки не завадило б опустити задертого до неба носа та придивитися: на кому стоїмо…

– Голубонько, зробіть ласку! Присядьте поруч!

– Та що ви, майстре Андреа! Зовиця бажає пройти до хворої матінки!

– Цетинко, любонько, прибери за матусею!

– А потім віднеси обід звитяжним воїнам і паням, що тужать під їхньою охороною!

Фраза, гідна балади. Шкода, ефект пропав марно. Суворо глянула на зовицю Фержерита й без коментарів показала їй на свекрушине вікно. Мовляв, любонько, кульгай звідсіля, й що швидше, то краще. За відсутності свекра чарівна Ферж почувалася тут, як удома. Гаразд, справи сімейні – справи темні. Самі розберуться. Чаклун торкнув губами чарку, неуважно слухаючи Шишкареві балачки, котрі прудко звернули на теми виробництва – батько! Викапаний батько! Якби не запопадливість у голосі… Він байдуже кивав у відповідь на одноманітні компліменти Фержерити. Сапфіровий наш, смарагдовий наш, аметистовий наш… Порівняння липли одне до одного, утворювали пухку грудку; назовні гострим шпичаком стирчав багаторазово повторюваний рефрен: «Наш, наш, наш!» Розслабся – напорешся.

Відчувалося: Шишмар у таємних думах уже тримає удачу за бороду, і обличчя у вертихвістки-удачі – копія оцього Андреа Мускулюса.

Хоча цей самий Мускулюс –

1 ... 21 22 23 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шмагія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шмагія"