Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дід Наум, якщо хазяїн вас кривдить, то ходімо зі мною.
І погодився дід. Але діда не видко. Вийшов Іван та й питає:
— Дід Наум, ви йдете зі мною?
– Іду, — відповідає дід.
І прийшли вони з дідом до моря. Дід каже:
– Іване, тепер сідай на мене, будемо летіти. Мушу показатися тобі, — і з’явився перед Іваном. — Я буду показуватися тобі, — каже, — лиш тоді, коли треба. А завше мене лиш по голосу будеш чути.
І от полетіли вони через море. Серед моря сів дід з Іваном на воду. І зробив дід на воді золотий палац. А в той час плив по морю корабель. Він не раз там плавав, та ніколи не бачили моряки такого гарного палацу на воді! Зійшли з корабля три хлопці і зайшли до палацу. І побачили Івана. Дивляться хлопці: все кругом золоте — стіл золотий, посуд золотий і стіни золоті. І кажуть Іванові:
— Давай щось поснідаємо.
— Дід Наум, дайте нам щось поснідати! — крикнув Іван. І з’явилося на столі скільки хочеш різної їди та питва. Наїлися моряки, напилися і питають Івана:
— Що за дід у тебе є?
Іван розказав їм про діда.
— Продай нам діда Наума, — просять хлопці.
Дід шепче Іванові: «Продай, я все одно втечу до тебе».
Іван каже хлопцям:
— Дід Наум дуже дорогий. Можете купити, але бачити його не будете, лиш можете казати йому, що хочете.
— Ми тобі дамо за діда такі штуки! — кажуть хлопці.
— Я дам тобі таку шаблю, що як підеш на війну, то хоч скільки ворогів буде, вона всіх порубає, — говорить один.
Другий каже:
— Я дам таку паличку, що лиш промовиш: «Паличко, бий!», то скільки буде народу, вона всіх буде бити.
Третій каже:
— А я дам таку сокирку, що весь ліс сама вирубає.
І віддав Іван діда Наума, а собі взяв усю ту зброю.
А дід Наум шепче йому: «Ти чекай мене тут, я прийду».
Сіли ті хлопці на корабель і поїхали. Проїдуть трохи та й питають: «Дід Наум є?» — «Є». Проїдуть ще трохи і знов питають: «Дід Наум є?» — «Є, є», — відповідає дід. А потому крикнули знов: «Дід Наум є?» Нема діда. Дід уже вернувся до Івана. Вони завернули кораблем назад — не можуть знайти палацу.
Приїхав Іван додому, а там і хати нема. Цар його хату спалив, а жінку Іванову хотів узяти силою, то вона перекинулася птахою й полетіла у ліс.
Пішов Іван до царя, а той і чути нічого не хоче. Іван розсердився і оголосив цареві війну. А цар думає: «Здурів Іван. Що він мені зробить? У мене ж — армія».
Зібрав цар армію і вивів у поле, де мала бути війна. Іван каже цареві:
— Спочатку ми удвох будемо воювати, а потому народ.
Вийшли вони на поле бою. Іван і каже паличці:
— Ану, паличко, порахуй трохи цареві кості!
Як узялась паличка бити царя! Цар закричав:
– Іване, спини цю війну! Давай помиримося!
А Іван каже:
— Ні, будемо воювати.
Цар виставив армію, а Іван пустив свою шаблю, і вона рубає. Цар добавляє армію, а шабля рубає, цар добавляє, а шабля рубає. Цар бачить, що зовсім мало армії лишилося, і каже:
– Іване, давай помиримось. Я збудую тобі ще кращий дім.
— Не треба мені твого дому, — сказав Іван. Узяв він діда Наума і пішов глядіти жінку. Зайшли вони в ліс, і каже Іван дідові:
— Моя жінка має бути десь тут.
А дід Наум був ворожбитом. Він знав, що Іванова жінка знову перекинулася в птаху. І каже дід Іванові:
– Іване, де ти бажаєш будувати палац?
— Тут, у лісі, — говорить Іван.
Збудували вони в лісі палац. І дочувся цар: у лісі такий палац з’явився, що й у самого царя нема. Посилає цар міністра:
– Іди і взнай, хто такий дім збудував у лісі.
Прийшов міністр і питає:
— Хто тут хазяїн?
— Я, — каже Іван.
— А ти хто?
— Я — Іван Мисливець.
Пішов міністр до царя і каже:
— У лісі побудувався Іван Мисливець. Той, що у нас був.
Цар учув це і сидить тихо, боїться зачіпати Івана. Так і лишилися вони жити, цар у себе, а Іван у себе, в лісі. І дуже добре жив Іван.
Кінь найменшого брата
Були собі дід і баба. Вони не мали дітей. І почала баба сваритися з дідом:
– Іди і знайди такого ворожбита, щоб у нас були діти.
Пішов дід шукати і знайшов бабку-ворожбитку. Та бабка каже йому:
– Іди на ярмарок, купи риби. І скільки купиш, сам не куштуй, а най усю з’їсть баба.
Пішов дід на ярмарок, але трохи запізнився, ярмарок уже розходився. Здибає він того чоловіка, що продавав рибу, і питає його:
— Як там у вас з рибою? Хочу купити.
— Нема вже нічого. Був цілий віз риби, і всю продав.
А той чоловік привіз рибу на солом’яній підстилці.
— Пошукайте в соломі, — каже дід, — може, хоч одну знайдете.
Почав чоловік шукати в соломі і знайшов аж двадцять чотири рибки. Заплатив йому дід за ту рибу і поніс додому. Баба приготувала і всі двадцять чотири з’їла.
І прийшов той час, коли стара почула: буде в неї дитина. А тоді не було лікарень, як тепер. Була така бабка, що приймала роди, і дід ту бабку покликав. Прийшла вона, вигнала діда з хати, а сама зосталася з бабою. Вродилася дитина. Хлопчик. Тоді вродилася друга дитина, третя, четверта. І так вродилося двадцять четверо дітей. І всі — хлопці.
Дід у сінях кричить:
— Ну, що, вже?
— Вже, — каже бабка.
Дітей було так багато, що нікуди й класти. Бабка застелила підлогу веретками і поклала всіх дітей на підлозі. Дід зайшов до хати, а бабка йому:
— Дивися, на дитину ступиш.
Дід сюди — дитина, дід туди — дитина.
— Та скільки ж тих дітей?! — крикнув дід.
— Двадцять чотири, — каже бабка, — маєте двадцять чотири сини.
Як почув це дід, то злякався і втік. Зайшов він у ліс і довго блукав, поки не зайшов туди, де лиш дичина ходила. Зробив собі там дід землянку та й жив. Прожив він у тій землянці багато років і зовсім здичавів.
А хлопці повиростали і питають маму:
— У нас був тато?
— Був.
— А де ж він?
— Налякався і втік, як побачив, що вас аж двадцять чотири вродилося. І нічого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників», після закриття браузера.