Читати книгу - "Шоколад із чилі"

буде повна лажа. Завеликий ризик. Що ж, якщо вона достатньо доросла, щоб заробляти на своє навчання, то напевне має право приймати рішення в пов’язаних із цим справах? Лінка узяла бланк і на місці підпису нашкрябала якусь карлючку, яка трохи нагадувала материн підпис. Скаже їй, що йде на вечірку до знайомих із Наталією. На таке мама погодиться без проблем. Наталію Лінка попередить. Не варто, щоб мама хвилювалася, але й втрачати такий шанс шкода. Такої нагоди може більше не бути. Лінка ще раз спробувала переконати себе, що не робить нічого поганого. Нарешті, вона й сама в це повірила. Склала аркушика й запхнула до торби, а тоді з почуттям, що все зробила правильно, лягла й заснула.

* * *

Міні-автобус зупинився біля великого, яскраво освітленого конференційного центру «Мала Європа» із червоною неоновою вивіскою на фасаді. «Трохи скидається на Mulholland Drive», — подумала Лінка, спостерігаючи за червоними відблисками неону на паркінгу й виходячи з іншими дівчатами з автобуса. Була десята вечора. Вечірка, певне, вже давно почалася, бо перед будинком ціла компанія курила сигарети. Чоловіки порозстібали піджаки, вочевидь розігріті алкоголем, зате жінки тремтіли у вечірніх сукнях на бретельках. Уночі температура мала впасти нижче нуля.

Пан Ірек провів усіх дівчат до входу, і за мить його вже вітав опасистий добродій у костюмі й рожевій сорочці, який фамільярно поплескував Ірека по плечу.

— Ну, от і славненько, що дівчатка нарешті прибули, бо щось настрою без них немає. За п’ять хвилин починайте.

— Дай їм десять, треба ж переодягтися й підфарбуватися. Дівчата, десять хвилин — і маєте бути готові, — повчав Ірек. — Спершу хореографічна композиція, а пізніше індивідуально.

Показав їм призначену для них кімнату, де можна було залишити речі й спокійно переодягнутися.

— Що означає «індивідуально»? — запитала Лінка в якоїсь білявки, що саме фарбувала губи в кутку зали.

— А ти що, не знаєш? — білявка, здавалося, була здивована. — Пізніше треба танцювати з гостями. Нічого особливого, просто, якщо тебе запросять, то не відмовляєш. А якщо вони слабо розкручуються, треба підійти й самій запросити. Ірек тобі не казав?

— Та наче казав, але без подробиць.

Проте одного він їй точно не сказав. По-перше, як сталося, що її взяли на цю роботу, якщо вона взагалі не вміє танцювати? По-друге, якщо вона сама ледве танцює, то як їй робити це з абсолютно незнайомими чоловіками, котрі вочевидь перехилили не одну чарку? Крім того, більшість із них чи не старші за її батьків. Кошмар якийсь!

Хореографічну композицію Лінка якось там витримала. Заховалася всередині, тож якщо й переплутала кроки, ніхто однаково не помітив. Намагалася не думати про те, як по-дурному вона почувається. Дівчата танцювали на подіумі в кутку зали, такій собі міні-сцені. Не всі й помітили їхній виступ. Чимало гостей сиділо за столиками, поглинаючи закуски, дехто брав собі гаряче з посудин, що стояли посередині столу й знизу підігрівалися свічками. Біля одного столу сидів череватий чолов’яга. Він саме підніс до рота якесь м’ясиво, але коли всі дівчата зробили оберт і водночас хвицьнули ногами так, що їхні чорні спіднички на мить перетворилися на поле чорних маків, черевань роззявив рота і масний шматок гепнувся просто на сірі брюки. Лінці стало зле. Якщо доведеться з таким танцювати, її, певне, знудить. Із жахом подумала, що зараз композиція закінчиться, і їх віддадуть на поталу цим відразливим типам.

Відтанцювавши, дівчата з’юрмилися чорно-білою групкою й хихотіли, чекаючи, доки до них хтось підійде. Проте ніхто не підходив. Діджей змінив музику, і з динаміка полинули якісь хіти двадцятирічної давнини. Відповідна музичка для цієї вікової групи.

— Ого, зараз почнеться, — пробурмотіла одна з дівчат. — Вони таке полюбляють, бо пообніматися можна.

І справді, до них рушило кілька чоловіків явно напідпитку. «Подаруй мені ніч», — завило з динаміків. Лінку схопив якийсь підтоптаний тип і закружляв із нею. Дівчина ледве встигала за ним, тож він прошепотів їй на вухо: «Краще я вестиму». Його подих був гарячий і тхнув алкоголем. Лінці стало зле. На щастя, пісня закінчилася й дівчина полегшено впала на стілець. Проте відразу ж підійшов наступний кавалер. Після кількох таких танців Лінка навіть подумала, чи не чкурнути їй звідси. Залишалося хіба сподіватися, що коли всі побачать, яка вона незграба, то, може, перестануть її запрошувати. На жаль, вона швидко переконалася, що йдеться зовсім не про танці. Утекла до вбиральні, але розуміла, що посидіти довше не вийде. Пан Ірек міг би перевірити, чи всі дівчата виконують свої обов’язки. Виходячи, Лінка помітила, що біля бару стоїть якийсь чоловік й усміхається до неї. Вона й собі усміхнулася у відповідь. Немає ради, це була її робота. Кілька гладких любителів погецати, які спершу завзято витанцьовували з дівчатами, мабуть, утомилися й попадали на свої стільці біля столів, накидаючись на свої напої й закуски. За кілька хвилин дівчата знову стояли й нічого не робили. З’явився пан Ірек і прошепотів:

— До роботи. Запрошуйте тих, що біля бару, їм явно нудно.

Діджей увімкнув старий шлягер Мадонни. «Цікаво, чи тут взагалі можна почути якусь нормальну сучасну музику?» — подумала Лінка. «Papa don’t preach», — завило з динаміка, і вона пішла за дівчатами в бік бару. Одна з них почала посмикуватися й крутити стегнами. За нею й друга, за мить вони хапали чоловіків майже силоміць. «Ой ні, я так не вмію», — зойкнула подумки Лінка. Усе це здавалося їй огидним. Вона стояла біля бару й раптом помітила чоловіка, який раніше до неї усміхався.

— Потанцюймо? — запитав він.

— Із задоволенням, — звісно, то була брехня, але що робити? На щастя, цей танець виявився кращим за інші, бо принаймні партнер не був п’яним. Проте за кілька хвилин він зупинився.

— Здається, тобі це не до вподоби.

— Звісно ні, адже це моя робота, — бовкнула Лінка, не замислюючись, а тоді схопилася за голову. — Ні, я просто хотіла сказати, що я не дуже вмію танцювати.

— Хочеш чогось випити?

— Може, соку?

Чоловік приніс їй сік, а тоді вони сіли перепочити.

— Я так до тебе придивлявся від самого початку… Здається, ти молодша за інших дівчат.

— Я лише почала з ними працювати.

— І ця робота тобі подобається?

— Усе не так погано, — знову збрехала Лінка. — Мені просто потрібні гроші.

— А ти не хотіла б робити щось інше?

І тоді Лінка розповіла йому про те, як роздавала флаєри й про роботу в друкарні. Чоловік реготав так, аж сльози на очі набігли.

— Знаєш, що? Ти дуже гарно розповідаєш, у тебе просто талант.