Читати книгу - "Нетопир"

І знайшов дванадцять убивств і декілька сот зґвалтувань. Потім скоротив пошук, уточнивши, що жертви мають бути блондинками від 15 до 35 років і жити на східному узбережжі. Статистика і відомості з паспортних столів показують, що волосся такого кольору лише в 5 % жінок. Так у мене залишилося сім убивств і понад сорок зґвалтувань.

Юн уставив новий слайд з процентними частками і гістограмами. Він не став нічого говорити, просто дав решті прочитати цифри. Надовго запала тиша. Першим заговорив Водкінс:

— Отже…

— Ні, — відповів Юн. — Це не означає, що тепер ми знаємо щось, чого не знали раніше. Цифри ще нічого не доводять.

— Але ми можемо припускати, — сказав Ендрю. — Ми можемо, наприклад, припустити, що на волі людина, яка систематично ґвалтує блондинок і періодично їх убиває. І любить хапати їх за горло.

Раптом усі заговорили разом, і Водкінсу довелося зажадати тиші. Слово взяв Харрі:

— Чому цього не помітили раніше? У нас на руках сім убивств і 40–50 зґвалтувань, які дозволяють судити про тенденцію.

Юн Суе знизав плечима:

— На жаль, і в Австралії зґвалтування — річ буденна і не завжди привертає таку увагу, як багато хто собі уявляє.

Харрі кивнув. Він знав, що і в нього на батьківщині справи йдуть не краще.

— Крім того, більшість ґвалтівників орудують у тому місті або районі, де живуть, і не намагаються сховатися після злочину. Тому систематичної співпраці між штатами у звичайних справах про зґвалтування немає. В даному разі проблема — територіальний розкид, — Юн указав на список міст і дат. — Спочатку в Мельбурні, місяць по тому — в Кернзі, а ще за тиждень — у Ньюкаслі. Зґвалтування у трьох різних штатах за два місяці. Іноді він у каптурі, іноді в масці, мінімум раз — у нейлоновій панчосі, а інколи жертви і зовсім не бачили ґвалтівника. Місце злочину — від темних провулків до парків. Їх відвозили машиною, до них вдирались уночі додому. Коротше, ці справи ніщо не об’єднує, крім того що жертви — блондинки, були задушені і в поліції немає жодних ключів. Ага, і ще дещо. Вбивця працює дуже чисто. На жаль. Ясно, що він знищує всі свої сліди: відбитки пальців, сперму, волокна одягу, волосся, шкіру з-під нігтів жертви і так далі. Але крім цього, ніщо не вказує на серійного вбивцю: ані слідів гротескових, ритуальних дій, ані візитки для поліції типу «я тут був». За цими трьома зґвалтуваннями настав цілий рік затишшя. Якщо злочинець не скоював у цей час інших зґвалтувань. Але не схоже.

— А вбивства? — запитав Харрі. — З ними що-небудь ясно?

Юн похитав головою:

— Територіальний розкид. Коли поліція Брісбена знаходить труп із слідами зґвалтування, у Сідней з цим не їдуть.

Крім того, великий розкид і за часом, так що встановити закономірність важко. До того ж ґвалтівники часто душать своїх жертв.

— Хіба в Австралії немає поліції, що працює на федеральному рівні? — здивувався Харрі.

На обличчях присутніх з’явилися посмішки. Харрі не став розвивати цю тему і перейшов на іншу:

— Якщо це маніяк… — почав він.

— …то він, як підказує досвід, має діяти за однією схемою, — продовжив Ендрю. — Але ж це не так?

Юн кивнув:

— Очевидно, у когось в поліції упродовж цих років виникала думка про серійного вбивцю. І він, схоже, відкопав з архівів давні справи і почав їх порівнювати, але надто багато що не сходилося, щоб дати справі подальший хід.

— Але якщо це все-таки серійний убивця, у нього має бути більш-менш виражене бажання, щоб його піймали?

Водкінс відкашлявся:

— У літературі з криміналістики часто таке пишуть. Що дії вбивці — це крик про допомогу. Що він залишає маленькі закодовані послання і сліди, які говорять про його підсвідоме бажання, аби його хтось зупинив. Іноді такі буває. Але боюся, не все так просто. У більшості серійних убивць, як і в нормальних людей, немає бажання опинитися за ґратами. І якщо це справді маніяк, то підказок він нам залишив не так багато. Мені не подобається ще дещо…

Він відкопилив верхню губу, показавши жовті зуби.

— По-перше, у нього немає стандартної схеми вбивства, крім того що жертви — блондинки і він їх душить. Може, це означає, що кожне вбивство він розглядає як щось самовартісне, щось подібне до витвору мистецтва, яке не має бути схожим на попереднє. Це значно ускладнює нашу роботу. А може, схема все-таки є, просто ми її поки не намацали. Можливо також, що він зовсім не збирається вбивати, але інколи йому доводиться це робити, тому що жертва побачила його обличчя, вчинила опір, покликала на допомогу або щось іще, чого йому б не хотілося.

— Можливо, він убиває жертву, лише коли у нього з нею не вийшло?.. — припустив Леб’є.

— А може, треба показати справу психологам? — сказав Харрі. — Може, вони складуть психологічний портрет, який нам допоможе?

— Можливо, — промовив Водкінс Здавалося, він думає про щось зовсім інше.

— А що «по-друге»? — запитав Юн.

— Що? — опам’ятався Водкінс.

— Ви сказали: «по-перше», сер. А що «по-друге»?

— Що він так раптово затихає, — відповів Водкінс. — Можливо, він робить це із суто практичних причин. Наприклад, через хворобу або термінову поїздку. А що, коли він просто не хоче, аби хтось помітив зв’язок між злочинами? І на якийсь час лягає на дно? Just like that! — Він ляснув пальцями. — І в такому разі ми маємо справу з дійсно небезпечним злочинцем, який дисциплінований, хитрий і не схильний до тієї манії саморуйнування, через яку врешті-решт попадається більшість маніяків. Він перетворюється на обачливого вбивцю, якого навряд чи вдасться спіймати, перш ніж він влаштує криваве весілля. Якщо нам узагалі вдасться його спіймати.

В кімнаті повисла важка тиша. У Харрі по спині пробігли мурашки. Він пригадав усе, що читав про невловимих серійних убивць і про те, як збивалася з ніг поліція, коли вбивства раптово припинялись. У таких випадках було неясно, чи вбивця ліг на дно, чи просто помер.

— Наші дії? — запитав Ендрю. — Попросимо всіх блондинок аж до пенсійного віку вечорами не виходити з дому?

— Тоді він просто зникне, і ми його так і не спіймаємо, — Відповів Леб’є. І дістав кишенькову пилочку, якою почав старанно чистити нігті.

— Але з другого боку, не віддавати ж йому всіх австралійських блондинок на поталу? — заперечив Юн.

— Для цього не потрібно вимагати, щоб вони сиділи під замком, — сказав Водкінс. — Якщо він шукає жертву, він її знаходить. Хіба він не вдирався кілька разів у будинок до жертви? Отож забудьте. Його треба викурити.