Читати книгу - "Історик"

повністю прочитав один лист, але під ним було ще щонайменше чотири. Підвівши очі, я помітив, що за верхнім вікном видніється темно-синє небо — сутінки. Мені час уже йти, подумав я, як перелякана дитина. І знову в мене виникло бажання побігти до кабінету Россі й постукати до нього. Звичайно ж, він буде там, сидітиме за своїм столом й у жовтому світлі лампи перегортатиме сторінки манускрипта. Я знову був спантеличений, як буває після смерті друга, у нереальності ситуації, коли мозок натрапляє на неймовірність і неможливість. До речі, я був стільки ж заплутаний, як і наляканий, моє здивування тільки збільшило мій страх, тому що я не міг впізнати себе в тому стані, у якому перебував.

Міркуючи над цим, я подивився на акуратно розкладені папери на моєму столі. Вони зайняли практично всю поверхню. Через це, імовірно, ніхто не сідав напроти мене й не займав жоден стілець. Я вже почав думати про те, Чи не зібрати мені все й чи не піти додому, щоб продовжити роботу там, як раптом підійшла дівчина й сіла з іншого краю стола. Я озирнувся навколо й побачив, що всі найближчі столи були зайняті, на них лежали книги інших людей, друковані документи, шухляди каталогів і блокноти, їй більше нікуди було сісти, я зрозумів це, але раптом у мене виникло бажання захистити документи Россі, я з жахом думав про те, що їх може побачити стороння людина. Невже вони були справді такими абсурдними? Чи, може, божевільним був я?

Я вже почав збирати документи, акуратно, намагаючись зберегти їх у певному порядку, спакував їх і вже зібрався зробити той повільний, увічливий рух, яким ви запевняєте людину, котра тільки-но підсіла до вас за стіл у кав’ярні, що ви вже збираєтеся йти, як раптом помітив книгу, яку читала дівчина, піднявши її до рівня очей. Вона вже дійшла до середини, поруч із нею напоготові лежали блокнот і ручка. Я здивовано подивився на назву книги, а потім на дівчину, після чого подивився на другу книгу, яку дівчина поклала поруч. І знову глянув на дівчину.

У неї було молоде обличчя, але вже дорослої людини, навколо її очей були маленькі милі зморщечки, такі самі були й навколо моїх очей — я щоранку бачив їх у дзеркалі. У її обличчі була ледь прихована утома, і я здогадався, що вона, імовірно, була аспіранткою. У неї було витончене худе обличчя, що було б доречним на середньовічному зображенні біля вівтаря, якби не злегка розширені вилиці. Обличчя було блідим, але варто їй було з тиждень позасмагати на сонці, як шкіра набрала б оливкового кольору. Вії опущені, тверді губи й гарні брови трагічно реагували на все, що очі прочитували на сторінці. Темне, майже чорне волосся було зачесане назад від чола з більшою недбалістю, ніж було модно в ті суворі дні. Назва її книги, з огляду на величезний вибір бібліотеки, збентежила мене, я подивився на неї, а потім ще раз і знову був збентежений — у руках дівчина тримала книгу «Карпати», а біля рукава її темного светра лежала книга Брема Стокера «Дракула».

Тієї миті дівчина підвела очі й ми зустрілися з нею поглядами, тоді я зрозумів, що пильно дивився на неї і це, напевно, їй було неприємно. До речі, вона вороже подивилась на мене своїми темними, глибокими очима, але в їх глибині був ще якийсь бурштиновий відтінок, схожий на мед. Я не був, як заведено ще називати чоловіків, бабієм, радше я був самітником. Але я все розумів, мені стало соромно, тому я поквапився пояснити все. Пізніше я зрозумів, що її ворожість була захистом разюче гарної жінки, на яку постійно дивляться.

— Вибачте, — сказав я. — Я не міг пройти повз книги, які ви читаєте.

Вона знову подивилася на мене, цього разу в неї був якийсь безпорадний погляд, вона звела темну брову. Книги лежали перед нею розкриті.

— Розумієте, я працюю над цією самою темою, — продовжив я. Її брова звелася трохи вище, але я показав на папери, що лежали переді мною. — Ні, справді. Я щойно читав про… — я подивився на купку документів Россі, які лежали переді мною, і різко зупинився. Я почервонів від її зневажливого погляду.

— Про Дракулу? — сказала вона із сарказмом. — Схоже, у вас там оригінальні джерела. — Вона говорила з акцентом, але я не міг визначити з яким, голос у неї був ніжний, але сильний, стримуваний бібліотечною тишею, і здавалося, він ще міг розійтися на повну силу.

Я спробував іншу тактику.

— Ви читаєте ці книги заради задоволення? Тобто щоб розважитись? Чи ви проводите дослідження?

— Розважитись? — дівчина не закривала книги, мабуть, щоб якнайшвидше я відчепився від неї.

— Ну, це незвичайна тема, а якщо ви пишете роботу про Карпати, ви, мабуть, дуже зацікавлені в цій темі? — так швидко я не говорив від часів складання усних іспитів на здобуття звання магістра. — Я саме збирався переглянути цю книгу, точніше, обидві ці книги.

— Правда? — запитала вона. — І чому ж?

— Ну, — ризикнув я, — до мене в руки потрапили ці листи від… з незвичайного історичного джерела, у них згадується Дракула. Точніше, у них ідеться про Дракулу.

У її погляді з’явився слабкий інтерес, немов бурштинові вогники в очах перемогли й пробились назовні Вона злегка відхилилася на стільці і прийняла вільну позу, набравши дещо чоловікоподібного вигляду, але не забирала рук від книги. Мене вразило те, що цей жест я вже бачив сотні разів, це задумливе розслаблення, спад напруження, своєрідне запрошення до розмови. Де ж я бачив це?

— Про що ж ці листи? — запитала вона своїм тихим голосом іноземки.

Я раптом подумав про те, що мені треба відрекомендуватися, повідомити про свій статус, перш ніж пускатися в такі розмови. Але я відчував, що не можу почати із цього, не можу потиснути її руку, сказати, на якому відділенні я вчуся тощо. До мене також дійшло, що я ніколи не бачив її раніше, а отже, вона була не істориком (хіба що була новенькою або ж перевелася з іншого університету). Чи варто мені брехати, щоб захистити Россі? Я інтуїтивно вирішив, що не варто. Я просто викреслив його ім’я з рівняння.

— Я працюю з одним чоловіком, у якого невеликі проблеми, ці листи він написав понад двадцять років тому. Він дав мені їх, вважаючи, що я зможу допомогти йому вийти із ситуації, яка пов’язана з його науковим дослідженням. Я хочу сказати, з тим, що він вивчав…

— Розумію, —