Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Почувши звук ляпаса, їхній дядько зіп’явся на ноги.

— Ваш батько лежить тут мертвий! Майте пристойність винести ваші сварки назовні!

Хайме схилив голову на знак вибачення.

— Благаю пробачити нам, дядьку. Моїй сестрі зле від горя. Вона забувається.

За те їй закортіло дати йому ще одного ляпаса. «Я з глузду з’їхала, коли гадала, що він може служити Правицею.» Чи не краще взагалі скасувати цей уряд? Коли Правиця приносив їй щось, окрім лиха та клопоту? Джон Арин підклав їй у ліжко Роберта Баратеона, до того ж наприкінці життя почав рознюхувати про неї та Хайме. Едард Старк підхопив справу Арина там, де той її покинув; його втручання змусило її позбавитися Роберта швидше, ніж вона бажала — мала-бо намір спершу дати ради його клятим братам. Тиріон продав Мирцелу дорнійцям, зробив одного з її синів заручником, а іншого вбив. А коли князь Тайвин повернувся до Король-Берега…

«Наступний Правиця знатиме своє місце» — пообіцяла вона собі. Ним має стати пан Кеван. Дядько був невтомний у трудах, обережний, поміркований, вірний та покірний престолові. На нього вона зможе покластися так само, як покладався батько. «Правиця не повинна сперечатися з головою.» Влада над державою належить їй, але ж для її здійснення знадобляться нові люди. Пицель був нікчемний белькотливий підчихвіст, Хайме втратив мужність разом із мечовою рукою, а Мейсові Тирелу з його кумцями Рожвином та Рябином аж ніяк не можна було вірити. Може, саме вони і замішані у цю справу. Адже Мейс Тирел мав розуміти, що поки Тайвин Ланістер живий, влади над Семицарством йому не бачити.

«Але з оцим треба обережніше.» Місто юрмилося його вояками; Тирел примудрився увіпхнути одного зі своїх синів до Королегвардії, а тепер підкладає дочку в Томенове ліжко. Від думки про згоду батька на заручини Томена і Маргерії Тирел її досі охоплювала лють. «Те дівчисько вдвічі старше за мого сина і вже двічі овдовіле!» Мейс Тирел твердив, що донька його досі незаймана, та Серсея плекала сумніви. Так, Джофрі загинув, не встигнувши взяти наречену до ліжка, проте вона ж була раніше одружена з Ренлі… «Нехай хтось любить трав’яну наливку замість доброго пива, та коли йому просто під ніс ставлять пиво, він п’є і не вередує.» Треба наказати князеві Варису з’ясувати все, що можливо.

Остання думка змусила її спинитися на місці, наче вкопану. Вона геть забула про Вариса! «А він же мав би бути поруч. Він завжди поруч.» Коли у Червоному Дитинці ставалося щось важливе, євнух з’являвся, наче з повітря. «Тут Хайме, і дядько Кеван, і Пицель вже встиг прийти та піти. А Вариса немає.» Холодний палець торкнувся хребта. «Він до цього причетний. Напевне, боявся, що батько зітне йому голову, і вдарив першим.» Князь Тайвин ніколи не плекав любові до солодкого та слизького коронного шепотинника. Якщо хтось і знає таємниці Червоного Дитинця, то хто, як не він? «Злигався зі Станісом, це вже напевне. Зрештою, вони обидва сиділи у раді Роберта…»

Серсея хутко рушила до дверей опочивальні, де стояв пан Мерин Трант.

— Транте, ану приведіть мені пана Вариса! Якщо пручатиметься — притягніть на шворці. Хай верещить, аби цілий був.

— Слухаю волю вашої милості.

Та не встиг один Королегвардієць вийти, як повернувся другий. Пан Борос Блаунт червонів обличчям і важко дихав після поспіху догори сходами.

— Зник! — видихнув він, коли побачив королеву, тоді упав на одне коліно. — Біс… його келію відчинено, ваша милосте… ніде нема жодного сліду…

«Сон справдився.»

— Я ж наказала, — засичала вона. — Його мали стерегти вдень і вночі.

Блаунтові груди важко здіймалися.

— Одного з темничних ключарів теж немає. Ругеном його звали. А двох інших ми знайшли поснулими.

Вона ледве змусила себе не заверещати.

— Сподіваюся, пане Боросе, ви їх хоч не збудили. Хай собі сплять.

— Сплять? — Лицар підняв догори здивовані набряклі очі. — Гаразд, ваша милосте, але скільки часу…

— Вічно, пане. Потурбуйтеся, щоб вони поснули навіки. Я не потерплю, щоб варта спала на чатах.

«Він тут, у стінах. Він убив батька, як раніше убив матір, як убив Джофа.» Королева знала, що карлик прийде і по неї — точно так, як їй передбачила стара у мороці того намету. «Я сміялася їй в обличчя, а вона таки мала силу. Я побачила своє майбутнє у краплі крові. Мою лиху долю.» Ноги раптом послабли й підломилися. Пан Борос спробував узяти королеву попід руку, та вона сахнулася від його доторку. Хтозна — може, і він є одним з Тиріонових поплічників.

— Заберіться від мене! — мовила вона. — Геть!

І сяк-так додибала до лави-скрині з високою спинкою.

— Ваша милосте? — запитав Блаунт. — Чи не принести вам кухоль води?

«Крові мені принеси, не води. Тиріонової крові — крові валонкара.» Навколо кружляли у танку смолоскипи. Серсея заплющила очі й побачила, як до неї вишкіряється карлик. «Ні, — подумала вона, — ні… я ж майже тебе здихалася.» І відчула, як його пальці охопили їй шию та почали стискатися.

Брієнна

— Я шукаю дівчину тринадцяти років, — сказала вона сивочолій селянці біля колодязя. — Шляхетного роду, надзвичайно вродливу, з блакитними очима та рудаво-брунатним волоссям. Можливо, її супроводжує невисокий огрядний лицар. А може, блазень. Чи не бачили ви її тут?

— Та не бачила, ваша лицарська вірносте, — відповіла селянка, чухаючи лоба. — Відтепер оком накидатиму, раптом що.

Коваль теж нікого не бачив; ані септон у сільському септі, ані свинопас зі свиньми, ані дівчина, що смикала цибулю на городі, ані жоден з інших простолюдців, котрих Тарфійська Діва зустріла поміж мазаних хат містечка Росбі. І все ж вона не полишала пошуків. «Тут найкоротша дорога до Сутіндолу, — казала собі Брієнна. — Якщо Санса рушила у цей бік, хтось же мав її бачити.»

Коло замкової брами вона поставила те саме питання двом списникам зі значками у вигляді трьох червоних кутників донизу на горностаєвому тлі — гербом дому Росбі.

— Кажете, десь шляхом блукає? Ну то недовго їй дівувати лишилося, — вишкірився старший. А молодшому закортіло дізнатися, чи не має вона між ніг таке саме рудаво-брунатне волосся.

«Тут я допомоги не знайду.» Знову видираючись на коня, Брієнна помітила на дальньому кінці села тендітного хлопчака верхи на строкатому коні. «З отим я не балакала» — подумала вона, проте хлопчина зник за септом, щойно вона рушила у