Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

ваша чесність, вселяючи вам відчуття безпеки, зраджує вас. Подумайте, що суддями будуть, з одного боку, люди легковажні, несхильні вірити в доброчесність, якої їм не виявити у своєму середовищі, а з іншого – зловмисні, які робитимуть вигляд, що не вірять у неї, щоб помститися вам за те, що ви її маєте. Подумайте: на те, що ви нині робите, не зважилися б і багато чоловіків. Дійсно, серед молодих людей, чиїм занадто вже безперечним оракулом є пан де Вальмон, найбільш розсудливі побоюються здаватися занадто близько пов’язаними з ним. А ви, ви цього не боїтесь! Ах, повертайтеся, повертайтеся швидше, заклинаю вас… Якщо аргументів моїх недостатньо, щоб переконати вас, поступіться хоча б моєму дружньому почуттю. Це воно змушує мене поновлювати наполягання, і воно має виправдати їх. Вам воно здасться занадто суворим, а я хотіла б, аби заклик його виявився зайвим. Але я вважаю за краще, щоб ви більше скаржилися на надмірну дбайливість моєї дружби, ніж на її недбалість.

Із ***, 24 серпня 17…

Лист 33

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Якщо ви страшитесь успіху, ласкавий віконте, якщо ви самі маєте намір забезпечити супротивника зброєю і менше прагнете перемогти, ніж битися, мені більше нічого сказати вам. Поведінка ваша – сама обачність. Якби не було так, воно було б самою дурістю. Правду сказати, я боюся, що ви самі себе обманюєте.

Докоряю я вам не за те, що ви упустили момент. З одного боку, я не дуже впевнена, що він настав, а з іншого боку, незважаючи на все, що з цього приводу говориться, я прекрасно знаю, що упущена нагода завжди може знову випасти, тим часом як необачний крок не завжди вдається виправити.

Але справжній ваш промах у тому, що ви затіяли листування. Сумніваюся, щоб ви в змозі були передбачити тепер, до чого це може привести. Чи, бува, не розраховуєте ви довести цій жінці, що вона мусить здатися? Мені уявляється, що істиною цією переймаються під впливом почуття, а не силою міркування, і щоб переконати в ній, треба не доводити, а зворушити. Але який сенс зворушувати листами, якщо вас самого не буде тут же, щоб скористатися нагодою? Нехай навіть ваші красномовні фрази викличуть любовне сп’яніння, – чи, бува, не спокушаєте ви себе надією, що воно триватиме достатньо довго, аби роздум не встиг перешкодити освідченню? Подумайте, скільки часу буде потрібно для листа і скільки часу мине, поки листа передадуть за призначенням, і передусім розміркуйте, чи може жінка з правилами на зразок цієї вашої ханжі довго хотіти того, чого вона прагне ніколи не хотіти? Цей спосіб годиться з дівчатками, які можуть писати «я люблю вас», не усвідомлюючи, що тим самим кажуть «я готова здатись». Але, на мою думку, розсудлива доброчесність пані де Турвель чудово розуміє значення слів. Ось чому, незважаючи на перевагу, яку ви над нею здобули в бесіді, вона завдала вам поразки в листі. А чи знаєте ви, що відбувається надалі? Через те тільки, що починаєш сперечатися, не хочеш поступатись. Підшукуючи увесь час переконливі аргументи, знаходиш їх, а потім тримаєшся за них не стільки тому, що вони такі вже хороші, скільки для того, щоб не виявити непослідовності.

До того ж – дивуюсь, як ви цього самі не помітили! – найважче в любовних справах – писати те, чого не відчуваєш. Я маю на увазі – правдоподібно писати: користуєшся ж усе одними і тими ж словами, але розташовуєш їх не так, як слід, або, вірніше сказати, розташовуєш їх по порядку – і квит. Перечитайте свого листа: його написано так послідовно, що кожна фраза видає вас із головою. Охоче вірю, що президентша ваша досить недосвідчена, щоб цього не помітити, але хіба це важливо? Належного враження він однаково не справить. Це як у більшості романів: автор із сил вибивається, прагнучи зображувати запал, а читач залишається холодним. Єдиний виняток – «Елоїза».[23] І, незважаючи на весь талант її автора, саме це спостереження завжди вселяло мені думку, що в основі «Елоїзи» лежить істинна подія. Не те, коли говориш. Маючи звичку володіти своїм голосом, легко надаєш йому чутливості, а до цього додається вміння легко проливати сльози. Погляд горить бажанням, але воно поєднується з ніжністю. Нарешті, за деякої недоладності живої мови легше зображувати зніяковілість та розгубленість, у яких і полягає справжнє красномовство любові. Особливо ж присутність предмета нашої любові заважає нам міркувати і змушує бажати поразки. Повірте мені, віконте, якщо вас просять більше не писати, скористайтеся цим, аби виправити свою помилку, і чекайте нагоди заговорити. Знаєте, ця жінка сильніша, ніж я гадала. Вона вміло захищається, і якби лист не був таким довгим і фразою щодо вдячності вона не давала вам привід почати все наново, то зовсім не видала б себе.

Мені здається, ви можете бути впевнені в успіху вже тому, що вона витрачає надто багато сил одразу. Я передбачаю, що вона вичерпає їх у словесному захисті, а на захист самої себе в неї вже нічого не залишиться.

Повертаю вам обидва ваші листи, і, якщо ви схильні дотримувати обережності, вони будуть останніми до миті, коли ви здобудете щастя. Шкода, вже пізня година, а то я поговорила б із вами про маленьку Воланж, – вона робить великі успіхи, і я нею дуже задоволена. Здається, я доб’юся свого раніше, ніж ви; радійте цьому, віконте. На сьогодні – прощавайте.

Із ***, 24 серпня 17…

Лист 34

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Ви надзвичайно красномовні, чарівний мій друже, але навіщо так вибиватися з сил, доводячи всім відомі речі? Щоб досягти успіху любові, краще говорити, ніж писати: ось, здається, все, до чого зводиться зміст вашого листа. Але ж це ж самі ази мистецтва спокуси. Зауважу тільки, що ви робите лиш один виняток із цього правила, а тим часом їх два. До дівчаток, які ступають на цей шлях із боязкості й віддаються через необізнаність, треба додати тих, що мудрують, які ступають на нього із самолюбства й яких марнославство заманює в пастку. Так, наприклад, я впевнений, що графиня де Б***, яка відразу відповіла на мого першого листа, любила тоді мене не