Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

Тварин слід ізолювати від впливу аміаку, переохолодження, забезпечувати кращими кормами, вітамінно-мінеральними підгодівлями. Здійснюється індивідуальна або групова інгаляція парів скипидару, креоліну, дьогтю, бікарбонату натрію, 1 раз на день – вдихання аерозолів сульфаніламідів, антибіотиків з попереднім введенням внутрішньом’язово еуфіліну. Курс лікування – 8–10 днів.

Профілактика. Усунути простудні фактори, бактеріальну забрудненість приміщень, а також пило- та газозабрудненість вдихуваного повітря. Забезпечити оптимальні умови утримання та годування.

Бронхопневмонія

Етіологія. Така ж, як для бронхітів.

Клінічні прояви. Запалення слизових оболонок бронхів та окремих часточок легень, що характеризується запаленням просвіту бронхів, бронхіол, альвеол ексудатом. Уражається переважно молодняк. Хвороба проявляється пригніченням тварини, температура тіла трохи вища за норму, апетит відсутній, слабкий кашель, дихання утруднене, прискорене та поверхневе. Спостерігаються витікання з носа, іноді з неприємним запахом.

Діагноз ставить ветеринарний лікар на підставі даних аускультації легень (різнокаліберні хрипи та осередки притуплення незалежно від наявності лихоманки).

Лікування. Хвору тварину переводять у сухе, тепле, добре вентильоване приміщення. Лікують бронхопневмонію за допомогою антибіотиків або сульфаніламідів, дають відхаркувальні препарати, для підвищення резистентності організму застосовують неспецифічну терапію (гамма-глобулін), серцеві засоби, а також призначають дієтичне годування. Курс лікування становить 8–10 днів.

Профілактика. Усунути застудні фактори, бактеріальну забрудненість приміщень, а також пило- та газозабрудненість вдихуваного повітря. Забезпечити оптимальні умови утримання та годування.

Хвороби органів сечовиділення

Про захворювання органів сечовиділення свідчать такі симптоми і синдроми:

• синдром болю в органах сечовиділення – бажання лежати на холодному місці, вигинання дугою спини, потреба в прискореному сечовипусканні (полакіурія), болючість при сечовипусканні (дизурія), боючість мускулатури спини у разі натискання пальцями, минущі парези тазових кінцівок, набряки;

• нефротичний синдром – набряки, протеїнурія (виділення з сечею білка), гіпопротеїнемія (зниження вмісту білка в крові за неповноцінного білкового годування);

• уремічний синдром – апатія, анорексія, блювання, неослабні рецидивні проноси, запах сечі з рота, підвищення в крові концентрації сечовини та креатину, анурія (повна відсутність сечовипускання), анемія;

• остеоренальний синдром – деформація та остеопороз кісток, остеодистрофія, гіпокальціємія;

• синдром ниркової еклампсії – тоніко-клонічні судоми, нефротичний синдром.

З метою профілактики захворювань органів сечовиділення треба своєчасно усувати первинні захворювання, на ґрунті яких вони розвиваються.

Нефрит

Етіологія. Інфекційно-алергічне запалення нирок швидкого перебігу із переважним ураженням судин клубочків (гломерулонефрит) і переходом запалення на проміжну тканину внаслідок інфекцій (ящур, лептоспіроз тощо), інтоксикації та отруєння різною отрутою тощо.

Клінічні прояви. На початку захворювання спостерігається загальне пригнічення, зниження апетиту, незначне порушення діурезу, набряки кінцівок, вимені, мошонки, черевної порожнини. Під час лабораторного дослідження сечі в ній виявляють білок, кров, клітини епітелію, а в крові збільшується вміст сечовини, залишкового азоту та амінокислот.

Лікування. Розробляють лікувальний раціон: дають добре сіно, подрібнені ячмінь та овес, корене- і бульбоплоди, зменшують давання рідин і кухонної солі. З лікарських препаратів зазвичай застосовують антибіотики (у разі інфекційного походження нефриту), сечогінні препарати (ведмеже вушко, оцтовокислий калій), внутрішньовенно або внутрішньом’язово вводять сірчанокислу магнезію, серцеві й масляні проносні засоби.

Профілактика. Попереджають і своєчасно лікують інфекційні та незаразні хвороби, інтоксикації, оберігають від застуд та протягів.

Цистит

Етіологія. Гостре або хронічне запалення слизової оболонки сечового міхура, яке розрізняють за тяжкістю запальних явищ і тривалістю перебігу хвороби внаслідок потрапляння гнойотвірної інфекції в сечовий міхур з боку нирок, матки, вимені, через сечоводи і сечовий канал, а також через затримання сечі, травми і сечокам’яну хворобу (супроводжується утворенням каменів у ниркових канальцях, нирковій мисці й сечовому міхурі або затриманням у просвіті сечоводів, уретрі сечових каменів – уралітів у процесі уролітіазу).

Клінічні прояви. Симптоми проявляються відповідно до тяжкості процесу. Спостерігають прискорене болісне сечовипускання, особливо останніх порцій сечі. Тварина починає згорблюватися і в такій позі залишається тривалий час. Нерідко у хворих спостерігають позиви до сечовипускання, але сеча не виходить або виділяється декілька крапель. Може підвищуватися температура тіла. Лабораторно в пробах сечі на початку захворювання виявляють кислий рН (<7), потім лужний (7), білок, плоский епітелій, еритроцити і бактерії у великій кількості.

Лікування. Необхідно дотримувати дієти з легкоперетравлюваних кормів. За лужного рН сечі дають сіль, хлоридну й бензойну кислоти, за кислого – внутрішньовенно гідрокарбонат натрію, уротропін. У разі гнійних процесів ветеринарний лікар може призначити промивання сечового міхура розчинами перманганату калію, риванолу, фурациліну після попереднього його спорожнення, а також прописати сульфаніламіди та антибіотики.

Профілактика. Рекомендують препарати, що дезінфікують сечу.

Хвороби органів розмноження

До хвороб органів розмноження належать андрогенні (хвороби сечостатевих органів самців) та акушерсько-гінекологічні патології (патології самиць під час вагітності, упродовж і після пологів, а також невагітних особин).

Випадання піхви та матки

Етіологія. Зазвичай спостерігають у другій половині вагітності у зв’язку з розслабленням фіксаційного апарату самиць у поєднанні з підвищенням внутрішньочеревного тиску. Хвороба виникає переважно за незадовільного утримання та неповноцінного годування вагітних особин.

Клінічні прояви. Розрізняють часткове і повне випадання піхви.

За часткового випадіння з вульви виступає червона, покрита слизовою оболонкою маса розміром від курячого до гусячого яйця (найбільш помітна у положенні лежачи).

Повне випадання піхви може виникнути як ускладнення часткового, під час переймів та стрімких потуг тощо. З вульви виступає велика куляста маса, покрита яскраво-рожевою, потім темно-синього кольору, блискучою слизовою оболонкою. У тварини порушуються дефекація та сечовипускання.

Випадіння матки є ускладненням після пологів у корів внаслідок перерозтягнення матки та в’ялості її м’язів, що відбувається через відсутність активного моціону в період вагітності. Із зовнішніх статевих органів виступає яскраво-рожева, потім синя грушоподібна маса, що опускається іноді до скакального суглоба.

Лікування. На початку захворювання тварину поміщають на щит із дощок – трамплін, у якого задня частина вища за передню на 20–30 см, що дозволить послабити внутрішньочеревний тиск. Піхву та матку, що випали, обмивають теплою водою з милом, потім слизову зрошують фурациліном, розчином марганцевокислого калію або іншими антисептиками, після чого наносять іхтіолову мазь або інші протимікробні й протизапальні мазі. Потім обережно кулаком вправляють піхву в тазову порожнину і фіксують її оперативним способом. Шви знімають через 2–3 тижні.

Затримання посліду

Етіологія. Виникає внаслідок недостатнього скорочення матки (гіпотонія) або повної його відсутності (атонія), у разі зрощення дитячої та материнської частин плаценти, за наявності механічної перешкоди для відділення посліду (його потовщення, перегини матки), внаслідок неповноцінного годування, під час виснаження або ожиріння, за відсутності моціону в період вагітності, інфекційних захворювань.

Клінічні прояви. Про затримання посліду у великої рогатої худоби говорять в тому випадку, якщо він не відокремився через 8–10 год після народження плода.

У корів плодові оболонки звисають до скакальних суглобів. Тварина стоїть з вигнутою спиною, тужиться, приймає позу як для сечовипускання. Під впливом зовнішніх факторів та мікрофлори може початися гнильне розкладання посліду в матці, що супроводжується скупченням у її порожнині кров’янистої маси зі специфічним запахом, а це призводить до інтоксикації організму. Тонус матки знижується.

У тварини спостерігають пригнічення, підвищення температури тіла, погіршення апетиту, розлад травлення, різке зниження молочної продуктивності. Ускладненнями після затримання посліду можуть бути ендометрит, вагініт, післяпологова інфекція, мастит.

Лікування. Для стимуляції скорочень матки всередину призначають 500 г цукру в 2 л води, внутрішньом’язово – препарати простагландину Ф2, підшкірно окситоцин або пітуїтрин. У порожнину матки вводять антимікробні препарати широкого спектру дії: екзутер, септометрин, трицилін, фуразолідонові свічки. До оперативного методу ручного відділення посліду ветеринарний лікар може приступити через 24–48 год, якщо попередні заходи були неефективні.

Мастит

Етіологія. Спостерігається у корів досить часто, переважно в перші дні або тижні після пологів внаслідок грубих порушень правил