Читати книгу - "Хід королем"

Він був у захваті, коли йому запропонували роботу охоронця на Даунінг-стріт. Йому не сказали, що він працюватиме на Мортіму Уркгарт з її нескінченними поїздками — крамниці, розваги, спілкування. І заняття з італійської. Він запалив ще одну цигарку та прочинив вікно, щоб впустити свіже повітря, і закашлявся, втягнувши дим у легені.

— Ні,— озвався він у відповідь.— Гадаю, ми так просидимо тиждень. Парі тримаю, що вчитель у неї — з таких вайлуватих, повільних, методичних зануд.

Вони сиділи, задивляючись на будинок, оплетений облетілим плющем, на сміттєвий бак в охайному алькові та на мініатюрну ялинку у вікні — обвішану запаленими ліхтариками й іграшками, 44 фунти 95 пенсів від «Гародса». Усередині, за опущеними фіранками, Мортіма Уркгарт лежала у постелі — гола, спітніла, беручи ще один повільний, методичний урок мови Данте від солодкоголосого тенора — італійської оперної зірки.

Ще не розвиднилося, коли Майкрофт прокинувся, стривожений стукотом молочних пляшок, які ставили на порозі. За стінами починався новий день, що вертав його у подобу реальності. Майкрофт був мимовільним заручником. Кенні ще спав; одна іграшка з його величезної колекції — ведмедик — звисала поряд з подушки, а інші забавки валялися на підлозі поруч із серветками — жертви довгої ночі кохання. Кожна клітинка Майкрофтового тіла боліла, проте, як і раніше, волала, благаючи продовження. І він якимось чином був переконаний, що продовження буде, перш ніж він повернеться до реального світу, що очікує за дверима квартири Кенні. Останні кілька днів були для нього наче нове життя: він познайомився з Кенні, пізнав себе, загубився в містеріях і ритуалах невідомого світу. Були, звісно, дні в Ітоні та університеті, у шістдесяті, коли гашиш-палиш-вільним-станеш-гвинт-дозволя-все-або-нічого, але це виявилось обмеженою мандрівкою самопізнання, а для здійснення серйознішої мандрівки він був надто самозаглибленим і не мав мети. Він ніколи не закохувався — не випало шансу, а його зв'язки були надто короткі й гедоністичні. З часом він, можливо, пізнав би себе краще, але потім надійшов виклик з Букінгемського палацу, статут якого не дозволяв таких усебічних і — на той час — протизаконних сексуальних експериментів. Отож двадцять літ він носив маску, удавав не того, ким був. Угавав, що дивиться на чоловіків лише як на колег. Угавав, що щасливий з Фіоною. Угавав, що він не той, яким насправді себе знає. Це була необхідна офіра, але зараз, уперше в своєму житті, він став до кінця чесним із собою, став самим собою. Нарешті його ноги торкнулися дна. Він опинився на глибині, не певен, чи це Фіона його туди штовхнула, чи сам опинився тут, але це не мало значення. Він уже там. Він знає, що може потонути в глибочині, але це краще, ніж потопати в гнилій респектабельності.

Він бажав, щоб Фіона побачила їх і щоб їй стало боляче, навіть бридко: це означало, що йому начхати на їхній шлюб, на всі її цінності. Але їй, напевно, плювати. Він відчував набагато більше пристрасті за ці кілька днів, аніж за все їхнє подружнє життя, і цієї жаги було досить на все подальше життя — напевно, хоча він сподівався на більше. Набагато більше.

За стінами на Майкрофта чекав реальний світ, і він знав, що йому скоро доведеться повернутися до нього. Залишити свого нового знайомого Кенні, можливо, назавжди. У нього не було жодних ілюзій щодо свого нового коханця, в якого в кожному аеропорту був Тедді[13], «а ще і Френкі, і Міґель», як він сам хвалився. Щойно вибух адреналіну вгамувався, як Майкрофт засумнівався: чи досить у нього фізичної стійкості, щоб утримати чоловіка, на двадцять років молодшого за нього, з оксамитовою шкірою і язиком водночас невтомним і нестримним, але було б цікаво спробувати. Перш ніж він повернеться до реального світу...

Чи може невиправний бортпровідник зі звичками безпритульного пса з вулиць Калькутти співіснувати з обов'язками і зобов'язаннями іншого світу? Майкрофту б цього хотілося, але він знав, що йому такого не дозволять, якщо викриють його тут, серед купи плюшевих ведмедиків, трусів і брудних рушників. Скажуть, що він зрадив короля. Але якщо він зараз утече, то не буде собою, і хіба це не набагато гірше?

Він досі був збентежений, але щасливий, у такому піднесеному настрої, якого за життя не міг пригадати, і він лишатиметься в такому стані стільки, скільки лежатиме під ковдрою і не виходитиме за двері на вулицю. Кенні заворушився, відкривши засмагу, яка тягнулася від щетини на підборідді аж до лінії понад його білими сідницями. Дідько з ним, хай Кенні вирішує. Майкрофт нахилився, пробіг губами по хребцях на шиї Кенні й далі, нижче.

Чекаючи, Бенджамін Лендлес вдивлявся в освітлену шістьома великими люстрами склепінчасту стелю, на якій гіпсові круглощокі херувимчики італійської роботи ганялись одне за одним серед хмар, золотих зірок і пишних завитків ліпнини. Він не був на різдвяній відправі вже понад тридцять років і ніколи не заходив до Сент-Мартіна-в-полях, проте, як він завжди думав, життя рясніє новими враженнями. Чи бодай новими жертвами.

У принцеси була слава особи, яка спізнюється всюди, окрім обідів, і цей вечір не став винятком. Їхати у супроводі поліцейського мотоциклу було менш ніж три милі, з Кенсинґтонського палацу до чарівної ганноверської церкви, яка виходила на Трафальгарську площу, однак Шарлотта, мабуть, зліпить якесь дурне виправдання, буцімто вона застрягла в заторі. А може, як справжня принцеса, узагалі не обтяжить себе виправданнями.

Лендлес не дуже добре знав її королівську високість принцесу Шарлотту. Вони лише двічі бачилися на публічних прийомах, і він хотів зустрітися з нею в більш неформальній атмосфері. Він був не з тих, хто вибачає затримки або приймає виправдання, особливо від безвільного і незаможного синка дрібномаєтної шляхти, якому він платив двадцять тисяч на рік «за консультаційні послуги» — тобто за організацію приватних обідів або вечірок з тими, з ким він хотів зустрітися. Однак навіть Лендлесу довелося цього разу піти на компроміс, бо ж у принцеси різдвяний графік страшенно щільний: вона готувалася до сезонних святкувань і до виїзду на австрійські гірськолижні траси, тому спільна ложа в церкві на різдвяній відправі — це єдина можливість, і навіть за це йому довелося зробити чималу пожертву на принцесину улюблену дитячу