Читати книгу - "Планета Pixar"

— Гіпс навіть не розглядаємо, — заявив нам хірург під час прийому. — Якщо зараз зафіксувати перелом гіпсом, є реальний ризик, що кульгавість залишиться назавжди. Перелом надто зазублений і розташований дуже близько до щиколотки. Одна нога буде довшою, ніж інша. Навіть операція ризикована, але якщо вона пройде добре, ви ходитимете нормально.

Хірург повідомив, що операція полягатиме у скріп-ленні кістки восьмидюймовим титановим стрижнем, зафіксованим за допомогою гвинтів. Якщо все піде гаразд, за кілька років стрижень можна буде видалити.

— Готовий прооперувати вас завтра, — повідомив лікар. — Протягом трьох місяців ви не зможете їздити за кермом. Одужання буде достатньо болючим, і для реабілітації ноги знадобиться фізична терапія. Але намагайтеся не перейматися. Ми про все подбаємо.

«Намагайтеся не перейматися! — думав я. — Та це ж просто катастрофа! У нас за три тижні народиться дитина. Я менш ніж три місяці тому вийшов на нову роботу. Мій бос — взірець вимогливості. Та й уся компанія потребує мого рішення щодо вироблення стратегії для успіху. Як я тепер із цим упораюся? Певно, провалю справу, заледве розпочавши. Але хіба ж у мене є вибір?»

Наступного дня мене відвезли до операційної в Стенфордському медичному центрі в Пало-Альто. Коли операція завершилася, у мене в нозі був титановий стрижень, що з’єднував зламану кістку, а сам я лежав під крапельницею з морфіном, щоб позбутися болю. Кілька наступних днів минули, як у тумані. Був лише пекучий біль у нозі — там, де до кістки був пригвинчений стрижень, і стан марення, спричинений морфіном.

Уже наступного дня після операції до мене в палату навідався Стів. Він спеціально приїхав до лікарні.

— Дуже сильно болить? — запитав він.

— Ні, терпіти можна, — я намагався напустити на себе хоробрості. — Знеболювальне допомагає.

Я почувався ніяково. Минуло всього кілька тижнів, як я прийшов на нову роботу — і ось на тобі: вилетів із обойми.

— Мені дуже прикро, що так сталося, — сказав я.

— Навіть думати не смій! — вигукнув Стів. — Одужуй. Якщо щось знадобиться — що завгодно — відразу ж повідом мені.

Моя палата скоро наповнилася квітами і картками з побажаннями від родини і друзів — були картки і від сім’ї Джобса, і від Еда, і від піксарівського колективу. Коли мене виписали додому, в гості кілька разів навідувався Стів із сім’єю. Ми з ним до того часу були знайомі всього якихось шість місяців, а він ставився до мене, наче до давнього друга.

Операція була успішною. Стрижень став саме так, як і планував лікар: металева вставка добре справлялася зі своїм завданням — тримати мої кістки на місці, щоб вони змогли загоїтися.

Через тиждень після операції я виринув із морфінового туману й заходився практикуватися, шкутильгаючи довкола на милицях. На нозі красувався величезний чорний чобіт-фіксатор. Я був готовий повертатися на роботу в Pixar. І вперше відчув зміни у своєму ставленні. Майже три місяці я тинявся компанією, вивчав її перспективи, дедалі більше занурюючись у пригніченість, і запитував себе: чи мені взагалі тут місце? Але зараз, пропустивши лише десять днів на роботі, я відчув, що скучив за нею.

Нічого особливого, здатного змінити мої висновки, не сталося. Я досі не мав точки опори, якої потребував. Але відчуття були зовсім інші. Можливо, вони змінилися внаслідок отриманої травми. Можливо, завдяки турботі й співчуттю Стіва і співробітників Pixar. А може, причиною стало глибше усвідомлення того, наскільки величними були задуми компанії. Утім, безперечним лишався той факт, що в мене з’явився перший проблиск гордості за причетність до команди. Pixar поступово стала для мене чимось більшим, ніж просто робота. Люди, які зібралися там, і їхні зусилля — усе це було екстраординарним, просто неймовірним. Тож мені дуже кортіло повернутися туди. Звісно, хотілося би знати більше відповідей. Але я ще мав шанс їх відшукати — і збирався ним скористатися.

Перше питання, котре слід було врегулювати, — кабінет для Стіва. Джобс навіть не здогадувався, яким розчаруванням він став для Pixar за ці роки. Провал із опціонами на акції, манера спілкування… Стів примудрився прищепити співробітникам реальні побоювання того, що він зруйнує по-сімейному теплу піксарівську культуру. Я не хотів обговорювати проблему в такому ключі. Не було жодних підстав гарячкувати чи навіть ризикувати погіршенням стосунків. Проте питання слід було вирішити. Тож одного вечора я зателефонував Джобсу.

— Стіве, за кілька днів я повертаюся у Pixar. Якраз добра нагода обговорити ситуацію щодо твоєї присутності в компанії.

— Чудово! — зрадів Стів. — Дуже радий, що ти повертаєшся. А щодо мене — то просто потрібен кабінет. Планую вириватися щотижня чи раз на два тижні, можливо, по п’ятницях.

— Без питань, — сказав я. — Але було б добре, якби ми прояснили, як саме ти бачиш свою роль і мету цих візитів.

— Чого це раптом? — запитав Стів. Я відчув, що він починає дратуватися.

— Ти власник компанії, — заходився пояснювати я. — Усі співробітники захочуть довідатися, чому ти приїжджаєш частіше, що це означає. Для компанії твої візити стануть зміною, і, безперечно, це зміна на краще — та все одно ситуація стане дещо інакшою. Ти тут генеральний директор, людина, наділена великою владою. Працівники можуть подумати, що ти прагнеш щось змінити або запровадити інші порядки.

— Не хочу я нічого змінювати, — заперечив Стів. — Я просто збираюся більше часу проводити в Pixar. Стати частиною компанії. А ще — ретельніше розібратися в маркетингових питаннях щодо наших фільмів. За маркетинг відповідає Disney, але буде краще, якщо Pixar теж матиме вагоме слово в цій сфері.

— Думаю, було б чудово подати ситуацію саме в такому ключі, — відгукнувся я. — Ти нічого не плануєш змінювати в порядках, усталених у Pixar. Навпаки, хочеш стати частиною компанії, бути ближчим до неї і збираєшся долучитися до шліфування маркетингових аспектів фільму.

Я зв’язався із Едом Кетмеллом і Пем Кервін, щоб обговорити справу з ними. Якщо вони сприймуть усе як належне, то й із рештою підхід теж спрацює. Ед повідомив мені, що він уже раніше обговорював зі Стівом питання про невтручання у виробничий процес — мовляв, той був цілком згоден. Пем також розуміла, що нам слід вирішити проблему.

— Ми знаємо, що Стів — власник компанії і може приїздити, коли тільки захоче, — сказала Пем. — Та все одно мусимо тримати ситуацію