read-books.club » Фантастика » Бурштин 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурштин"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бурштин" автора Василь Тибель. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 78
Перейти на сторінку:
під Ганиною хатою. Люди почали розбігатися навсібіч, парубки й діти поскакали в канаву, лише жінки й неповороткі старі лишилися на дорозі. Хтось біг до кладки, аби не стрибати у воду. Гаразд, зараз він покаже, де раки зимують, помститься за хлопців, що згоріли від майдаунів! Ще трохи, ще…

Машина на шаленій швидкості наближалася до натовпу.

– Хто не вспів…– реготнув Дем’ян, знову п’яніючи від першої крові – як тоді, у січні чотирнадцятого.

Аж раптом напереріз позашляховику по хисткому місточку викотилася здоровезна фіра, завантажена гноєм. Конячку пришпарював батогом дужий поліщук, що стояв збоку й правив возом. Дем’ян не встиг загальмувати, бо подумки вже шматував бунтівників, які – він чомусь був певен у тому – зазіхали саме на його життя. Глухий удар. Фіра перекинулася, гній посипався на дорогу, упряж розірвалася, а наляканий кінь галопом помчав уперед дорогою. Передок «Хаммера» застряг у потрощеному возі.

Прапорщик спробував звільнитися, увімкнувши задню передачу, та бампер міцно тримали потрощені ребра воза, оковані смугами заліза. Треба вилізти й спробувати відчепитися. Але чи встигне? Знав – поліщуки мають стволи, і не якісь там дитячі іграшки. Жартувати не стануть, як і сам він теж не жартував, коли мчав на повному газу на людську юрбу біля ґанку. Викликати поміч? Не встигнуть – від бази більш ніж півгодини їзди. Стій! Зиркнув на непритомну жінку. Трахнути її десь у лісі було б у кайф, але зараз… зараз треба шкуру рятувати.

– Вставай, курво! – Прапорщик заліпив Катерині важкого ляпаса.

– Де моя донька? – схопилася та, ледве отямившись.

– Відпустив я її! А зараз ти вийдеш із машини та відтягнеш он ту залізяку! – Дем’ян жестом указав на понівечений відірваний бампер «Хаммера».– Рухайся швидше, курво, якщо жити хочеш! І диви мені – не здумай тікати!

Прапорщик розстебнув куртку й показав жінці кобуру під пахвою.

Розділ 3

Постріли на дорозі

Катерина, ще не розуміючи, що відбувається, вийшла із машини. Головне – дочки тут нема, значить, водій справді її відпустив. Але як можна вірити цьому схибленому звіру? Між хатами вона краєм ока помітила чоловіків. Ті наближалися, сторожко пригинаючись.

Тільки тепер вона згадала все: як автівка попрямувала на людей, як її жорстоко вдарив цей вирячкуватий мент… Обережно глянула спідлоба на люте обличчя, що маячило за лобовим склом. Від такого не втечеш – які тут жарти. Тому поволі рушила відтягати важезну залізяку, що намертво заклинилася серед брусів фіри. Та хіба ж вона зможе відігнути товсте залізо? А той ще кричить щось до неї крізь відчинене вікно…

– Не можу! Хіба не бачиш – не піддається!

Прапорщик вихопив пістолет і вистрелив. Куля дзьобнула бруківку поруч, вибивши шматки каменю. Катерина зойкнула – не від страху, а через те, що гострі кам’яні скалки сипнули в обличчя. З надбрів’я потекла кров. Жінка витерла рукавом багряну цівку, що заливала очі. Тим часом банькатий, зрозумівши марність її спроб, трохи подав позашляховик уперед. Тепер Катерина вже могла б відтягти товсту залізну штабу, проте все ще зволікала.

– Піднімай руки й вилазь із машини! – почувся десь позаду знайомий голос.

Це ж Гриць із Сашкової бригади! Не раз до них завертав, коли хлопці всі разом поверталися з промислу. Катерина трохи осміліла – почала вдавати, що їй не подужати таку вагу. Прапорщик нервував, шарпав «Хаммер» узад-уперед.

Раптом десь із-за плоту гримнув постріл. Куля влучила в колесо. Жінка це зрозуміла, бо з шини зі зміїним шипінням почало виходити повітря. Позашляховик трохи похилився на бік. Водночас прапорщик, приспустивши затемнене скло дверцят, вистрілив у відповідь. Чоловік, що перед тим поцілив у колесо, змахнув руками та зник за плотом.

– Сволота! – закричав Гриша, ховаючись за стовбуром сосни.– Він Льоньку вбив!

По корпусу автівки сипонули кулі. Стріляли хто з чого, проте броньованому «Хаммеру» то було як хрущами об віконне скло. Однак Катерина встигла зметикувати, що це її останній шанс – якщо не втече, то або свої поцілять, або той псих з машини пристрелить. Вона рвучко стрибнула за перекинутий віз і впала за купу гною, затуливши голову руками.

Зараз жінка вже майже нічого не бачила, але добре відчула, як розлютився її конвоїр. «Хаммер» зі скаженою настирливістю зашарпав рештки фіри. Невдовзі й купа гною теж почала рухатися, засипаючи Катерину майже з головою. Нарешті автівка звільнилася з полону й дала задній хід.

Катерина, гарячково працюючи руками та ногами, почала вибиратися зі смердючої купи. Але, ледь опинившись на колінах, побачила: позашляховик знову летить на таран. Вона встигла стрибнути в придорожню канаву – і саме вчасно, бо автівка врізалася в перешкоду із такою силою, що просто віджбурнула її на узбіччя. Катерина миттю пірнула в багно. Розбитий віз покотився слідом. Щось боляче притиснуло її ногу. Коли ж молода жінка спробувала звільнитися, гримнув постріл, і щось гаряче ніби штрикнуло її біля лопатки.

Світло згасло. Катерина знепритомніла.

Розділ 4

Поліська мишоловка

Григорій повертався з медпункту. Володькові поставили крапельницю, але він і досі не приходив до тями.

«Якщо витримає ці вісім годин, житиме»,– сказала фельдшерка.

Хлопець вийшов на протоптану серед городів стежку й рушив до хати, де перед тим залишив свою «чесну компанію». Треба було перевірити, чи хлопці не переборщили з Додіком. Хоч би не забили, бо вже надто дістав усіх той пітбуль безголовий. Хоч який не є гівнюк, але хай живе. Дали добре, налякали – може, стане для нього наукою. Як не дивись, усе ж зі свого села. А все через те, що піднявся, пішов у район на голову адміністрації, закрутилася макітра. Але ж божиться, що не він заливав Володькові в горло горілку…

Коли Гриша вже підходив до центральної вулиці села, почувся лемент на дорозі. Люди, які прийшли подивитися на розправу зі своїм колись грізним начальством, розбігалися хто куди. Той галас видався хлопцеві настільки жахливим, що, здавалося, на довколишніх соснах глиця стала дибки.

Гриша кинувся бігти. Перестрибнув канаву – і одразу побачив, як на шаленій швидкості просто на гурт односельців несеться позашляховик. Той самий білий Додіків «Хаммер» – у селі кожен знав цю машину. Невже втік, гад, а зараз намагається помститися односельцям? Що ж робити – ще хвилина, й автівка вріжеться в натовп!

Біля дороги якийсь сільський дядько пахкав цигаркою й накидав собі гній на воза. Здавалося, його взагалі не обходить те, що діється довкола. Гриша блискавично зметикував – віз просто поряд із дорогою.

1 ... 21 22 23 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурштин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурштин"