Читати книгу - "Пан Ніхто"

Бориславові випадала висока честь або, якщо хочете, неприємне завдання — увійти в прямий контакт з Ганевим. Вирішено, щоб у п'ятницю вранці мій приятель подзвонив по телефону удаваному Горанову, запропонував зустрітися віч-на-віч, навіть змусив його до цієї зустрічі невиразними обіцянками і погрозами, аби Горанову стало ясно, що людина на другому кінці проводу знає про його комбінації.

Рандеву мусило відбутися того ж дня, щоб не дати Ганеву можливості підготувати засідку чи якусь іншу махінацію. У мої функції якраз входило стежити за сусідньою віллою і вчасно попередити Борислава, якби Ганев вдався до сумнівних дій. Попередження я мав передати Бориславові через Бояна.

П'ятниця, ранок. Я неквапливо купаюсь, повільно голюся, не поспішаючи снідаю — взагалі даю Розмарі можливість вирушити до міста раніше від мене. Так воно і виходить.

Потім займаю своє звичне місце для спостереження і дивлюся крізь щілину в шторі. У п'яти метрах від мене Пенев щойно закінчив мити «шевроле» і зараз натирає його до блиску. Сподіваюся, що він готує машину для себе, а не для Горанова.

Дивлюся на свій годинник: дев'ята. Думаю, що Бенато буде неприємно здивований моєю відсутністю і навряд чи оцінить позитивно надану йому можливість самому заплатити за свій обід у «Золотому ключі». Пенев відчиняє ворота, сідає у «шевроле», виводить його на алею і ще вниз, до центру. Це добре.

Через деякий час я вдруге дивлюся на годинник, а трохи згодом — втретє: десята година. За нашим планом Борислав якраз у цю хвилину набирає номер. Так і є. Крізь відчинене вікно холу, що навпроти, — похмурого і напівтемного в цей сонячний ранок, — я відмічаю появу темно-червоної плями — це знайомий мені халат сусіда. Ганев повільно, як немічний привид, підходить до телефону, що стоїть на буфеті, і бере трубку.

Розмова тягнеться довше, ніж передбачалось, однак причини я не можу знати. Нарешті старий кладе трубку і деякий час стоїть біля буфета: видно, обдумує. Тільки б не планував якої-небудь дурниці, яка дорого коштуватиме нам усім, в тому числі і йому. Старий робить кілька кроків до вікна, спирається обома руками на підвіконня і дивиться просто сюди. Звичайно, не бачачи мене. Думаю, що зараз він взагалі нічого не бачить, бо на його похмурому обличчі застиг вираз глибокої задуми. Потім Ганев обережно повертається, ніби боячись зламати хребет, і повільно зникає у напівтемряві холу.

Рівно о пів на одинадцяту авторучка у мене в руках попереджуюче потріскує. Я не бачу Бояна, та в цьому й немає потреби, бо мені відомо, що зараз він зі своєю машиною знаходиться за садом, там, за вкритими свіжою зеленню яблунями.

— Зустріч — середа о дев'ятій, — чути голос хлопця. «Середа о дев'ятій» нашою мовою означає «завтра о шостій».

Отже, Ганев відклав рандеву на завтра, а Борислав відступив. Зараз не час питати, чому і як. Хоча ми розмовляємо на хвилі, відомій лише нам двом, але залізне правило гласить, що коли турбуєш ефір словами, найкраще бути якомога оперативнішим і лаконічним.

— Поки що нічого, — передаю я у свою чергу. — Зустріч о другій.

«Зустріч о другій» слід розуміти так, що наступний сеанс зв'язку відбудеться сьогодні о п'ятій годині. І все.

Відтепер слід тримати під безперервним наглядом віллу й місцевість навколо. Добре все-таки, що день погідний і Ганев залишив вікно у холі широко відчиненим. Тільки-но я встигаю благословити цю зручну обставину, як старий виринає з напівтемряви, обома руками зачиняє вікно і на довершення всього опускає важку штору. Кінець видимості.

Які наслідки може мати відстрочка на кілька годин? Якщо Ганев вирішить подати сигнал тривоги, він має можливість зробити це вночі або використати Пенева як посланця. Єдине, що я міг би з відносною впевненістю сказати, це те, що сам Ганев не покине дому і що ніякий рятівник не прийде на допомогу. У нас одна серйозна надія: старий, як людина розумна, має досить часу, щоб зважити всі «за» і «проти» й вирішити, що майбутня зустріч нічим йому не загрожує і що в його інтересах дізнатися про наміри іншої сторони.

І все-таки ризик є. Не лише в тому, що я, можливо, переоцінив здоровий глузд цього типа. Ризик і в тому, що цей тип, можливо, взятий під нагляд також людьми, які не чекають спеціального запрошення, щоб включитися у гру. Якими б невинними не виглядали зараз чарівна Розмарі й пишна Флора, їх присутність тут — певна ознака, що не тільки трикутник «дельта» цікавиться Ганевим.

Таким чином, о п'ятій годині. Це найзручніший час. Бо звичайно моя квартирантка в таку пору ще не встигає повернутися. Але саме сьогодні вона, як на зло, повертається о четвертій п'ятдесят. Вірна своїй компанійській вдачі, Розмарі поспішає зайти в мою спальню, щоб глянути, як я себе почуваю. Виявляється, я хворий. Хоч і не на смертному ложі.

— Температура є? — співчутливо запитує вона, простягаючи білу руку до мого лоба.

— Думаю, що немає, — поспішаю з відповіддю. — Але в мене страшенно болить голова. Буду вдячний вам, якщо ви проскочите до Острінга й візьмете мені пірамідону.

— Навіщо вам цей жахливий пірамідон, — заперечує жінка. — Я дам аспірин.

— Ні, краще пірамідон, — наполягаю я, знаючи, що вона його не вживає. — Аспірин подразнює мені шлунок.

— Ви ж знаєте, що я готова на будь-які жертви заради вас, — відступає Розмарі і спускається вниз.

Але через хвилину чути її радісний голос.

— Вам щастить, мій дорогий! Я знайшла пірамідон тут, у шухляді.

Вона з тріумфом приносить пірамідон і кухлик води, тим часом уже за три хвилини п'ята, і єдине, що спадає мені на думку в цей момент, — попросити Розмарі замінити воду чашкою гарячого чаю, на що жінка, хвалити бога, відповідає: «Ну так, звичайно, чашка чаю вам краще допоможе», — і знову спускається вниз.

Приготувати чашку чаю — справа не складна, та все ж вона триває достатньо, щоб встигнути повідомити Бояна про необхідність стежити за Пеневим і про те, що наступний сеанс зв'язку відбудеться завтра о восьмій.

Пенев уже півгодини як повернувся, але я не знаю, де він зараз і що робить, бо неможливо одночасно вдавати з себе хворого й стирчати біля вікна, тим більше що Розмарі вже несе мені паруючу чашку і змушує пити, поїси чай гарячий…

Нарешті, коли я простягаюсь на ліжку і закриваю очі з хворобливою гримасою мученика, Розмарі залишає мене на самоті, і ця обставина дозволяє мені знову зайняти свій спостережний пост за шторою, хоча