Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Потім ми побачили бійців. Одні несли гвинтівки за дула, інші були зовсім без зброї. Спочатку вони йшли купками, а далі — посунули цілими підрозділами. Потім пішли ваговози з солдатами, маршові колони, тягачі з гарматами, з танками, з протитанковими гарматами й зенітками. І безперервний потік біженців.

Чим далі ми просувалися, тим густішала й набухала людська ріка, аж поки не тільки дорога, а й усі стежки для худоби були забиті біженцями й солдатами. Не було ніякої паніки, люди просто йшли, і в багатьох були бадьорі обличчя. Можливо, це через погоду. Такого чудового дня смішно було навіть думати, що хтось може померти.

Потім почали зустрічатися знайомі обличчя; офіцери й солдати з Нью-Йорка і Чікаго, які розповіли, як фашисти прорвалися і захопили Гандосу, але американці ще ведуть бій за міст через Ебро біля Мори, що це вони прикривають цей відступ, утримуючи переправу й місто.

Несподівано потік військ порідшав, а потім знову почався наплив, аж поки так не забило дорогу, що нам довелося зупинити машину. Сюди вже долинала артилерійська канонада, і було видно річку й місто, де рвалися снаряди. Потім звідкись на дорозі ще й узялася отара овець, і рух геть спинився, і чабани намагалися відігнати їх на узбіччя, щоб пропустити ваговози й танки. Літаки усе ще не з'являлися.

Десь попереду республіканці ще утримували міст, але вже не можна було рухатись проти цього могутнього, закуреного потоку, тож ми розвернулися і знов крізь усе це поїхали назад, на Таррагону й Барселону. Жінка прикрила дитину шаллю і пригорнула до грудей. Запиленої голівки з-під шалі вже не було видно: мати міцно пригортала дитину, похитуючись на спині мула. Її чоловік так само вів мула за собою, але тепер він дивився тільки на дорогу і не відповів, коли ми помахали рукою. Люди весь час поглядали на небо, вже помітно стомлені. Літаки ще не прилетіли, але час ще був, вони просто не поспішали.

БОМБАРДУВАННЯ ТОРТОСИ

НАНА, 15 квітня 1938

Тортоса, Іспанія. Перед нами п'ятнадцять легких бомбардувальників «хейнкель», супроводжувані винищувачами «месершміт», повільно виписували в небі коло за колом, як стерв'ятники, що відчули поживу. Після кожного заходу в одній і тій же точці лунали вибухи. Коли ж літаки тим же незмінним строєм пролітали над голим схилом, кожний третій пікірував і стріляв з кулеметів. Так безперешкодно вони сорок п'ять хвилин обстрілювали й скидали бомби на піхотну роту, що залягла цього жаркого весняного полудня на схилі голого пагорба, утримуючи шосе Барселона — Валенсія.

А над нами у високому безхмарному небі одна за одною з ревом проносилися над Тортосою ескадрильї бомбардувальників. Коли вони скинули свій смертоносний вантаж, маленьке містечко над Ебро зникло у високій хмарі жовтого пилу. За першими літаками йшли інші, пил не встигав осідати і нарешті повиснув жовтою запоною над долиною Ебро. Важкі бомбардувальники «савойя-марчеті» сріблясто зблискували; замість тих, що відбомбилися, прилітали інші.

А «хейнкелі» кружляли й пікірували з методичною монотонністю, з якою тихого вечора проходить шостий день велогонки. А внизу, абияк залігши за камінням чи просто в заглибинах, піхотна рота намагалася стримати наступ цілої армії.

В опівнічному зведенні республіканський уряд повідомив про бої під Сан-Матео й Ла-Хана, а це означало, що заколотники обійшли або захопили останню надійну оборонну позицію республіканців Аа-Танкада — стрімку скелясту висоту, яка закривала шлях до моря від Морелла до Вінароса.

О четвертій ранку, коли повний місяць освітлював скелясті каталонські пагорби, гострі кипариси й химерні, посічені осколками стовбури платанів, ми вирушили до лінії фронту. На світанку ми проминули зведені ще римлянами стіни Тарраго-ни, а коли сонце почало пригрівати, побачили перші групи біженців.

Далі ми зустріли республіканські війська, від яких почули, що оборону прорвано: дві колони наступають на Вінарос, третя — на Ульдекону, а четверта — з Ласенії через Ла-Галера на Санта-Барбару, звідки лише тринадцять кілометрів до Тортоси. Це з чотирьох напрямків проривалися до моря наваррці й марокканці генерала Аранди, і, як сказали нам, вони вже взяли Каліг і Сан-Хорге, останні два міста на двох шляхах із Сан-Матео до моря.

На першу годину дня шосе було ще вільне, проте все свідчило, що до ночі його переріжуть або почнуть обстрілювати, як тільки частини Аранди підтягнуть артилерію. Тим часом в Улькедоні, де ваш кореспондент розмовляв біля карти з офіцером штабу, вже чути було кулеметну стрілянину.

Штабіст говорив спокійно, точно і дуже ввічливо, а тим часом війська заколотників уже минали Сан-Рафаель, — їх і нас розділяв тільки кряж. Хоробрий і здібний командир, він кидав у бій бронемашини, та в нас була звичайна машина, тож ми вирішили повернутися назад в Сан-Барбару. Те гарненьке містечко було б іще кращим, якби не стовпи диму над Тортосою — її й досі ще бомбардували.

У нас було багато причин, щоб пробиватися через Тортосу до Барселони, а серед них — врятування життя, свобода і прагнення щастя. Та коли ми приїхали в Тортосу' і вартовий сказав, що міст розбомбили і нема як перебратися на той бік, то виявилося: ми так довго думали про це, що страху вже не було, а тільки відчуття: ну от і все.

— Спробуйте проїхати через малий місток, його саме лагодять, — порадив вартовий.

Наш шофер рвонув з місця, протиснувся між ваговозами, обминаючи свіжі воронки, від яких ще гірко пахло паленою землею та амоналом — у такій вирві вмістилося б два грузовики. Ось і шісток. Попереду їхав віз, ущерть навантажений мішками із збіжжям, посудом та хатнім добром. Усе те ледве тягнув мул.

— Назад! — крикнув вартовий до селянина, що правив возом, але назад мул не йшов, і віз перегородив дорогу. Тоді ваш

кореспондент узявся підштовхувати воза, селянин спереду тягнув мула за вуздечку, віз повільно рушив уперед, а за ним і наша машина. Вузькі ковані залізом колеса воза продавлювали тонкі дошки настилу, щойно прибитого саперами, які намагалися якнайшвидше полагодити хисткий місток.

Вони пиляли й стукотіли молотками спритно й несамовито, як злагоджена команда на судні, що терпить аварію у відкритому морі. Неподалік звисав у річку залізний прогін великого мосту через Ебро, а ще одного не було зовсім. Зусилля сорока восьми бомбардувальників, які скидали, судячи з воронок і руїн, бомби принаймні по триста — чотириста п'ятдесят фунтів, доконали тортоський міст. У місті горіла цистерна з бензином, їхати містом було так само, як пробиратися по кратерах Місяця. Залізничний міст уцілів і,