read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

269
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 217 218 219 ... 248
Перейти на сторінку:
запитання? — старий подивився на мене. І зовсім не злякався тієї люті, яку побачив у моїх очах. А я палав, я вже був готовий убивати. Я б відірвав його маленьку голову, голіруч відірвав. Так би й зробив.

— Стій! Не чіпай його! — це було те дівча Воно убралося в халатик і звідкілясь узяло маленький браунінг, такий самий, що вже траплявся мені у справі з Нестеровим. Дівча наставило браунінг на мене.

— Дитя моє, поклади зброю, — це сказав не я, це сказав старий князь. — Наказую!

— Він уб’є тебе! — дівча добре розмовляло російською, хоча й чути було ще деякий акцент.

— Нехай, це мені буде тільки на радість, — посміхнувся старий. — Мені набридло це життя у зруйнованому тілі! Купа хвороб, усе болить, я забув уже, коли в мене стояв. Давай, чоловіче, ти ж прийшов мене вбивати, то вбивай! Що ще розповісти тобі, щоб ти вбив мене з чистим сумлінням? А ти поклади браунінг. Це не іграшка.

— Не вбивай його, інакше я вистрелю, — каже дівчинка мені.

— Він викрав тебе з родини, він ґвалтував тебе, а ти його захищаєш? — дивуюся я.

— В мого батька було п’ятеро дітей, і вперше я досхочу поїла тут. І на справжньому ліжку, з перинами та подушкою, виспалась теж тут. Князь найняв мені вчителів, тепер я вмію читати й писати. Я вдячна йому.

— Господи, та він же бридкий!

— Він слабкий. Не чіпай його.

— Люсю, поклади револьвер, благаю! — каже Ухтомський і звертається до мене.

— Прошу, не кривди її, вона ще дитина. Люсю, ти не бійся, тебе згадано у заповіті. Після моєї смерті ти отримаєш пенсіон, якого вистачить і на освіту, і на посаг. Поклади клятий браунінг! Це небезпечна людина, я бачу. Якби я був молодий, я б залюбки з ним поборовся, а зараз нехай він зробить те, за чим прийшов, і піде.

— Не чіпай його, — вперто каже дівча.

— Я прийшов помститися за свою матір, — кажу дівчинці. — Вона була такою, як ти, коли цей покидьок викрав її і зґвалтував. Після чого викинув, як зламану іграшку.

— Що? То ти син тієї Марії? — старий кривиться.

— Син. Байстрюк.

— Ти впевнений, що народився саме від мене? Бо дівчата не вагітніли від мене, лікарі казали, що погане сім’я.

— Впевнений.

— Не розумію, жодного разу не чув, щоб від мене завагітніли!

— Як ти міг почути, коли ти кривдив їх і тікав!

— Поки я був молодий, дівчатам подобалося бути зі мною, — посміхається старим ротом із рядом рівненьких зубів, дивним серед його тілесної руїни.

— Ні! — кричить дівчина, бо помічає мій рух. Я зупиняюся. Не боюся її браунінга. В мене є револьвер, і я зможу дістати його та вистрелити першим. Навіть якщо дівчина таки натисне на курок, вона не поцілить, бо вперше тримає зброю. Але я не хочу множити смерть далі, не хочу вбивати нікого, крім цього старого покидька.

— Це дивно, що ти народився. Дуже дивно. Старий крутить головою. — А з чого ти взяв, що саме я твій батько?

— Узяв. Ти викрав і зґвалтував мою матір, а її батько, мій дід, вигнав її з хати, як покритку. Вигнав вагітною. Спочатку побив, сподівався вибити мене з неї, а потім вигнав. Вона поневірялася по чужих кутках, спочатку сама, а потім зі мною. Її життя було важке і злиденне, але вона змогла виростити мене. А потім наклала на себе руки, не витримавши всього цього.

— Батько вигнав її? Дивно. Він же взяв гроші, — каже князь.

— Що?

— Я передав йому через Абрашу сто рублів, щоб він не піднімав шуму. Ось, бачиш, у мене ж усе записано, — він тицяє пальцем у сторінку книги. Я читаю. Справді, так написано.

— Цей Абраша забрав гроші собі! — дратуюся я.

— Абраша ніколи не взяв собі й копійки! — ображається князь. — Він служив мені віддано, наче пес! Батько Марії взяв сто рублів. І потім вимагав ще сто, але Абраша нагнав його батогом. Згадай, того року твій дід нічого не купив? Селянин навряд чи просто взяв би гроші і зберігав їх удома, він би щось купив. Землю, коней щось таке.

Я згадую, що в діда був млин. Я ніколи того млина не бачив, як і діда, який знати мене не хотів і онуком не вважав. Але чув про млин, який, можливо, був куплений приблизно того року, коли мою матір було вигнано з рідної хати.

— Ти хочеш сказати, що мій дід продав тобі власну доньку за сто рублів? — хриплю я.

— Не продав. Він просто обрав кращий шлях із можливих. Там же був небагатий вибір: або взяти гроші, або піти до поліції. Тоді б Абраша розрахувався з приставом, і твого діда добряче пригостили б канчуками та відправили до холодної. Він це добре розумів, то вирішив узяти гроші. Розумний вибір у тій ситуації.

— А навіщо вигнав маму?

— Мабуть, для нього це був сором, і він не хотів, щоб вона про нього нагадувала. Патріархальне суспільство жорстоке, і в ньому жінка завжди винна. Не думаю, щоб дід справді так ненавидів доньку, просто так треба було вчинити, щоб заспокоїти село і врятуватися від осуду сусідів.

— Тобто, дід — непоганий, ти — непоганий, але спаскудили дівчині життя, і все добре? — реву я.

— Це закон життя, — старий розводить руками. — Люди поділяються на панів і смердів. Хтось у цьому житті має право на все, а хтось — ні на що. Я народився з золотою ложкою в роті, я мав статки, високе становище в суспільстві, усе в житті було для мене. А хтось народжується і живе голий та босий, лише для того, щоб прислужуватися господарям життя. Так влаштований цей світ, і з цим нічого не поробиш.

— То вона лише дрова для полум’я, навколо якого будуть грітися такі, як ти? — киваю на дівчину.

— Так. Якби я був простим мужиком, я б не дожив до свого віку, бо погано б харчувався і забагато працював. А якби й дожив, то не вилазив би з-за пічки, був би нахлібником, якому власні діти дорікали б за кожний з’їдений шматок. Але я сам собі господар,

1 ... 217 218 219 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"