Читати книгу - "Марина — цариця московська"

намагаються — якщо поталанить і знайдеться підходяща пара, — знову вийти заміж. А хто був її другий чоловік — перший Дмитрій, який уцілів, чи Дмитрій № 2 — то вже не суть важливо, адже попри все офіційно вона як була, так і залишилася російською царицею. Ба, ба їй вдруге московити присяглися на вірність, і вдруге її було короновано...

І ось, коли вона стала матір’ю, її безневинне дитя спершу назвали «ворьонком», а потім — так же офіційно, на найвищому рівні — «выбледком», — навіть до такого рівня опустилася державна влада!

«Выбледок» — син, даруйте, бляді...

Прошу пардону...

Вас цікавить, а хто ж така блядь? Ви, звичайно ж, знаєте, кого з жінок (та й не тільки з жінок) називають цим малосимпатичним слівцем. Хто вона ця... гм-гм... персона. Хоча б тому, що по всій Росії (і Україні теж) продавався не так давно — а нині ще й досі де-де продається — солідний том специфічного словника з вельми несолідною назвою — «Русский мат», у якому наведено увесь руський мат, розставлено, як кажуть, всі точки над «і».

Зверніться до Всесвітньої Павутини, зокрема до росій­ського Інтернету, і там на файлі «Русский мат» прочитаєте, що «мат (матерщина, матерный язык) — разновидность ненормативной — всього лише — лексики в русском и других славянских языках. Согласно общепринятой морали (ба, ба мораль згадали, вже легше!), публичное употребление мата может расцениваться как хулиганство («употребление» в словнику «Русский мат» і в Інтернеті, очевидно, не розглядається як хуліганство?). Однако в настоящее время употребление мата не редкость во всех слоях и половозрастных группах общества. В современной литературе он также широко распространен. Известны и более ранние случаи употребления (в виде «ребусов» с многоточием) мата в литературе, в частности в произведениях классических авторов: Пушкин, Маяковский и др. Замысловатая и забористая матерная ругань называется трехэтажным матом, или, например, частная разновидность: большой и малый шлюпочный загиб».

Так ось серед багатющих — воістину архібагатющих! — запасів руського мату є й слівце «блядь».

Ще цитата з Інтернет-видання:

«БЛЯДЬ — женщина легкого поведения (шлюха), в более узком значении — проститутка (ср. церк.-слав. «блудница»). Слово было запрещено к печати императрицей Анной Иоанновной, до этого же считалось нормативным. Переносный смысл: нехороший человек. Бля — редуцированная форма «блядь», употребляемая в основном в качестве междометия, в качестве элемента сложных нецензурных конструкций (обычно для «усиления» предшествующего нецензурного слова или выражения.)

«Блядь» — «блудница», от славянского «блудь» — заблуждение, ошибка, грех. Ср. др. — «блячти» — «заблуждаться, ошибаться».

Блин — распространенный эвфемизм слова «блядь» (в значении междометия). (Залишається додати, що вигук «бля», «бляха» — напр. бляха-муха — теж, очевидно, звідти.)

«Выбледок» (перекладу на українську мову не підберу) означає син отієї самої, про яку ми, посилючись на «Русский мат» і на відповідний файл Інтернет-видання, і ведемо мову... Так, так, син бляді. Жінки легкої поведінки (шлюхи, проститутки і взагалі нехорошої), якою цариця Марина (на відміну, наприклад, від іншої російської імператриці, Катерини II) ніколи не була і не могла бути.

Але державна Москва назвала її бляддю, а сина її «выбледком», і так це й пішло ось уже яке століття гуляти в літературі, науці (науці!), а це ось і в Інтернеті вигулькнуло.

«А Маринку с выбледком и Ивашка Заруцково побить до смерти».

Це на випадок, якщо вони дорогою від Ведмежого острова на річці Яїк і до Астрахані, потім від Астрахані і далі, далі аж до Москви, та зроблять спробу втекти...

Чи хто їх спробує звільнити — блядь з її виблядком.

Тоді їх і належало «побити до смерти».

За всю довгу дорогу вони не зроблять спроби втекти (та і як утечеш, як їх везли, оточивши щільним строєм стрільців!), і ніхто не зробить спроби їх звільнити.... Ще б пак, як Заруцького — його віз голова Баїм Голчин, — «берегли» 130 стрільців і 100 «астраханських охотників», а Марину з сином віз голова Михайло Соловйов, і її «берегли» до самої Москви 500 стрільців — про втечу при такій охороні нічого було й думати!

І кінчилось все тим, що «Ивашка Заруцково и Маринку с выбледком для обличения их воровства привезли к Москве, и в живота их волен Бог, да государь. Живот ли им велить дати (себто помилує на життя), или по их злым делам, велит казнити».

І вся Москва збіглася дивитися, як везли руську царицю (як точніше, першу руську імператрицю), у якої дитинча було «выбледком». Потім багато виявиться таких, котрі, осіняючи себе хрестами, клястимуться-божитимуться і заприсягатимуться ім’ям Господа, що бачили на голівці того «Маринкиного выбледка» маленькі ріжки... Ще інші додаватимуть — теж присягаючись і осіняючи себе хресними знаменнями, — що бачили у «выбледка» ще й маленький хвостик...

Дехто хрестився й божився, що своїми зенками загледів на Маринкиному царевичі шерсть! А сіє означає, що він і не людина, а — літун, вовк, який з’являється в людському «обличьи», але з вовчою шерстю; ще інші, що насправді Маринкин синок — є синком від Зміулана, змія, який вступає у шлюб з жінками, навіявши їм любов, — од такого шлюбу й народжуються істоти зміїної породи...

Ще дехто з жахом передавав: на руках у Маринки зовсім не людський синок, а — нав’є, істота без плоті, суть смерті. Правда, залишилося загадкою, як ту нав’є загледіли, якщо вона без плоті?

Перед в’їздом до Москви, за кілька верст од столиці, поїзд зупинили, з отамана Заруцького зняли козацьке вбрання, а натомість зодягли його в лахміття і пересадили на селянського воза, званого в просторіччі «бидлом».

На ньому спорудили шибеницю.

Отамана поставили на воза-«бидло» і прив’язали ланцюгом за шию та до перекладини шибениці, а руки й ноги прив’язали ланцюгами до воза.

Тим часом Марину, зважаючи, що вона все ж таки жінка та ще й з дитиною, в лахміття не перевдягали, а тільки зверху накинули на неї якусь латану ряднину, але теж пересадили на «бидло» та й рушили.

За кінними стрільцями