Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Зараз крісло порожнє, проте стрілець робить ще один крок у глиб кімнати й озирається на двері, що ведуть до опочивальні Ґабріели. Аж раптом Джейк помічає під драпіровкою біля наглухо зачиненого вікна пару черевиків — чорних, а не червоних.

— Роланде! — у відчаї гукає він. — Роланде, за драпіровкою! Там хтось є! Стережися!

Але Роланд не чує.

— Мамо? — кличе він. Голос у нього такий самий, Джейк упізнав би його за будь-яких обставин… проте він юний і дзвінкий, геть не надтріснутий, ще не охриплий від куряви, вітрів і цигаркового диму. — Мамо, це Роланд! Я хочу з тобою поговорити!

Досі ніякої відповіді. Він заходить у невеличкий коридор, що веде до опочивальні. Джейкові хочеться залишитися тут, у вітальні, підійти до драпіровки й відсмикнути її, але водночас він знає, що не повинен цього робити. Навіть якби спробував, то навряд чи щось би з цього вийшло — імовірніше за все, його рука, як рука привида, просто пройшла б крізь тканину.

— Ходімо, — каже Едді. — Ми маємо йти за ним.

Вони пересуваються групою, що за інших обставин могла би здатися кумедною. Але зараз усе інакше, тут троє людей, що відчайдушно жадають допомогти другові.

Роланд зупиняється і дивиться на ліжко, що стоїть ліворуч біля стіни. Дивиться, мов зачарований. Можливо, намагається уявити в ньому свою матір з Мартеном, можливо, згадує Сюзен, з якою жодного разу не спав у нормальному ліжку, не кажучи вже про таке розкішне ложе під балдахіном. Джейк бачить невиразний профіль стрільця у трельяжі на протилежному боці кімнати, в ніші. Цей трельяж стоїть перед маленьким столиком, він нагадує Джейкові про ту половину батьківської спальні, що належала його матері. Марнославство.

Стрілець струшує з себе заціпеніння і думки, в які поринув. На його ногах страхітливі червоні чоботи. В тьмяному світлі спальні вони скидаються на чоботи людини, яка щойно перейшла вбрід струмок крові.

— Мамо!

Він робить крок у бік ліжка і нахиляється, неначе хоче під нього зазирнути, щоб пересвідчитися, чи не там вона, бува, ховається. Та навіть якщо вона ховається, то не під ліжком. Черевики, що їх Джейк бачив під драпіровкою, були жіночі, й фігура, що стоїть на іншому боці короткого коридору, який веде до опочивальні, вбрана у жіночу сукню. Джейк бачить її поділ.

Але це не єдине, що він помічає. Джейк розуміє всю глибину непростих взаємин Роланда з матір’ю і батьком краще, ніж Едді чи Сюзанна, бо Джейкові батьки дуже нагадують Роландових: Елмер Чемберз — стрілець у Мережі, а Меґан Чемберз уже давно спить зі своїми друзями-збоченцями. Цього Джейкові не розповідав ніхто, проте йому це відомо. У нього спільний з батьками кхеф, тож він знає те, що знає.

Про Роланда він теж дещо знає. Стрілець бачив свою матір у магічній кулі. То була Ґабріела Дескейн, вона щойно повернулася зі свого усамітнення в Дебарії, Ґабріела, що збиралася в усьому зізнатися своєму чоловікові, покаятися в своїх гріхах після бенкету, збиралася благати в нього пробачення і благати, щоб він знову взяв її до свого ліжка… а коли Стівен засне після любощів, вона мала всадити йому в груди ніж. Або просто зробити легенький надріз на руці, навіть не розбудивши його. З таким ножем у обох випадках кінець був би однаковим.

Усе це Роланд побачив у кулі перед тим, як передав злощасну річ своєму батькові, і Роланд надумав покласти цьому край. Врятувати життя Стівену Дескейну, сказали б Едді й Сюзанна. Проте Джейк, навчений досвідом нещасної дитини, розуміє більше. Роланд хоче врятувати життя й своїй матері. Дати їй останній шанс отямитися, останній шанс стати на бік чоловіка. Один останній шанс розкаятися в своєму зв'язку з Мартеном Бродклоуком.

Авжеж, вона розкається, авжеж, відречеться од Мартена! Інакше й бути не може! Роланд бачив її обличчя того дня — вона була глибоко нещасна, тож немає сумнівів, що вона отямиться! Вона не обере чаклуна! Якщо він, Роланд, лишень зуміє її переконати…

Тож, не усвідомлюючи, що він знову піддається оманливій юнацькій самовпевненості — Роланд не може збагнути, що нещастя й сором у жодне порівняння не йдуть з плотським бажанням, — він прийшов поговорити з матір'ю, благати її, покище не пізно, повернутися до чоловіка. Одного разу він уже врятував її від неї самої, скаже він їй, проте вдруге він цього не зможе зробити.

«А якщо вона не погодиться, — думає Джейк, — чи спробує прикинутися, буцімто не розуміє, про що він торочить, він поставить її перед вибором: зараз же, негайно, з його допомогою покинути Ґілеад або завтра її закують у кайдани й проголосять зрадницею, а її злочин буде визнано настільки тяжким, що її повісять, як повісили кухаря Гекса».

— Мамо? — кличе він, досі не помічаючи фігури, що стоїть у темряві за його спиною. Він робить ще один крок у глиб кімнати, й фігура теж зрушує з місця. Піднімає руки. В руках у неї щось є. Не зброя, Джейк уже бачить, але виглядає ця річ смертельно небезпечною, підступною, змієподібною…

— Роланде, стережися! — кричить Сюзанна, і її голос діє, як магічний перемикач. На туалетному столику щось спалахує — авжеж, це куля, яку вкрала Ґабріела. Її вона принесе коханцеві, щоб втішити, коли син стане на заваді вбивству — і тепер, неначе у відповідь на Сюзаннин крик, куля загорається. Бризки світла заливають трельяж і тьмяно віддзеркалюються в кімнату. У цьому світлі, в свічаді, Роланд нарешті помічає фігуру в себе за спиною.

— Господи! — скрикує Едді. — О Боже, Роланде, це не твоя мати! Це…

Це навіть не жінка, вже не жінка, це більше схоже на живого мерця в бруднющій сукні. На голові в неї стирчать кілька волосин, на місці носа темне провалля, але її очі досі горять вогнем, і змія, яку вона тримає в руках, напрочуд жива. Попри всю глибину свого жаху, Джейк встигає подумати, чи не знайшла вона цю змію під тим самим каменем, де була змія, яку вбив Роланд.

В апартаментах матері на стрільця чатує Рея, відьма з Коосу, вона прийшла не лише забрати свою цяцьку, але й поквитатися з хлопцем, який завдав їй стількох неприємностей.

— Попався, лярвине поріддя! — тріумфально верещить вона й хихоче. — Зараз ти мені за все заплатиш!

Але Роланд помітив її, побачив відображення у кристалі. Рею зрадила та сама куля, по яку вона сюди прийшла. Він рвучко обертається, його руки страхітливо