Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли стемніло, Жазель зітхнула з полегшенням. Фізичним. А ось морально їй ставало лише гірше. Вночі всі погані думки посилюються вдесятеро, а гарні… кудись діваються. Якщо Ейр була хоч трохи права на рахунок того, що попереду їх могли чекати ворожі війська, то, цілком імовірно, вони прямо зараз йдуть до них у лапи. Он за тим деревом може бути захована ціла армія амаліонів. Або граваліонів. Дівчина ще раз зітхнула, відганяючи від себе страшні думки. Всю ніч їй довелося боротися із собою. Під ранок вона була як вичавлений лимон.
Вранці Ейр скомандувала зробити швидкий привал. Вона і Оррмарин пішли по дрова. Естель розвела вогонь із тих гілок, що знайшла під деревом, де вони всі сіли. Чемпіон доглядав коней. Химерниця попросила його зробити два рогачі та поперечину для казанка. Отже, коли Ейр та Оррмарин повернулися, вода вже прогрівалася. Сабазадонка швидко підкинула у вогнище товстіших гілок і порилася в сумках, шукаючи крупу. Кидати її потрібно у киплячу воду.
- Надвечір будемо там. - повідомила сабазадонка.
- Дай подивитись. - простяг руку чемпіон.
Ейр вручила йому карту, показавши пальцем те місце, де вони зараз. Жазель теж глянула. Вони майже на місці! Залишилось зовсім небагато.
- А чому надвечір? - запитала клерк. - Судячи з карти, ми майже на місці. Ще годин п'ять. Мабуть. Або навіть менше.
- Бачиш ось ці позначення на карті? - посунув чемпіон карту трохи ближче до Жазель.
Дівчина подивилася. Штриховані лінії. Дрібний-дрібний штрих. Якась величезна пляма. І через неї проходив їхній маршрут. І що? Вона підняла брови і глянула на Румадеу.
- Так позначають болота. - зітхнула Естель. - Ми будемо йти настільки заболоченою місцевістю, що на карті це позначено одним суцільним величезним болотом.
Болота? Жазель округлила очі. Прекрасно. Звісно, болота. Ззаду їх наздоганяють переслідувачі, а попереду болота. Що може бути краще? Стоп, таке питання не можна ставити. Обов'язково знайдеться ще щось, здатне погіршити їх і так погане становище. Вона потерла обличчя руками. Зараз би вмитися. Але треба берегти воду. Дівчина миттю подивилася на чемпіона. Так, тепер він не вирушає шукати джерело води. Береже сили. Усі розуміють, що з ворогом зіткнення не уникнути. Жазель зітхнула. Навіщо вона потрібна цій групі? Чим вона може допомогти у такому небезпечному поході? Чому Максуд направив її сюди? Вона відчула, як її трохи потріпали за лікоть.
- Все буде добре, не хвилюйся. - заспокоїв її Оррмарин своєю усмішкою.
Жазель усміхнулася у відповідь. Через силу.
- Отже. - сказала Ейр, щоб кожен її почув. - Попереду болота. Наш улюблений алхіміст, з милості якого ми сюди і потрапили, люб'язно надав відомості по ці болота, які не позначені на карті. Орієнтири. Їх не багато. Але я хочу, щоб кожен із вас про них знав.
- Навіщо? - одразу спитала Жазель.
Ейр спокійно і дуже серйозно дивилася на неї.
- Можливо, назад ми повертатимемося не в повному складі. Кожен має знати, як перейти болота.
Ейр розповіла про те, що між усіма болотами існують проходи, але два з них знайти не так і просто. Їм необхідно шукати червоний гай. Ліворуч від нього і буде перший прохід. Вхід у нього під гілками дерев. Якщо цього не знати, можна дуже довго шукати і нічого не знайти. Другий прохід буде біля старої зруйнованої будівлі з каменю. Можливо, якийсь давній форт. До нього підходити не треба, навпроти нього буде озерце. Воно, ніби всередині болота. Але саме краєм цього озера і можна пройти далі. Потім вже буде рукою подати до поліота, куди їм і треба дістатися. Жазель слухала сабазадонку дуже уважно. Навіть удруге, коли Ейр ще раз повторила все, що казав їй алхіміст. Вона ще згадала, що алхімісти, якщо вони зустрінуться, то можуть бути вороже налаштовані. Якщо їм трапляться алхімісти з блідими обличчями та чорними колами навколо очей, їм слід розповісти все, як є. Обов'язково згадавши Поєднувача. Якщо їм трапляться інші алхімісти, особливо, якщо поліот ще працює як і раніше, треба буде діяти за ситуацією. Що означає “за ситуацією”? Жазель не знала відповіді на своє запитання і не хотіла знати. Є Ейр, Румадеу, Естель. Нехай вони знають, як це діяти за ситуацією. Їй це не потрібне. Дівчина спробувала заспокоїтися, щоб вгамувати серце, що голосно билося у грудях. Але нічого не допомагало. Група швидко поїла. Багаття ніхто закопувати не збирався. Ворог ішов за ними. Ховатися не було сенсу. Але коли вони знову вирушили в дорогу, Ейр вкотре нарвала гілок із ягодами. Тих, що Жазель вважала найсмердючішими. Вона добре замотала їх у якісь ганчірки. Потім у сумку.
- А це навіщо? - запитала Жазель.
- Ми довго не ховали свій запах. Вони до цього звикли. Якщо нам треба буде застосувати якусь хитрість, то із цими гілками наші шанси збільшаться.
Жазель сковтнула. Усвідомлення того, що бою не уникнути, раптом накотило на неї. Далі вона їхала сама не своя. Їхали не швидко. Стало помітно, що коні втомились. Вони пирхали і вже не так швидко відгукувалися на керуючі команди вершника. Втомилися амаліони чи ні? Жазель цього не знала.
Через півтори години виснажливого руху по заболочених місцях група вийшла на червоний гай. Ейр знайшла потрібне дерево, під гілками якого виявилася доріжка. Навіть неймовірний сморід боліт не міг відігнати негативні думки від Жазель. Комарі та інші мошки теж не дуже добре з цим справлялися.
Група продовжила рух. Ще за годину прямо з боліт виріс пагорб. Може, колись це була якась споруда. Башта, може. Але за сотні років вона вкрилася мохом, зеленню та наполовину зруйнувалася. Але все одно – це хоч яка, але височина. Ейр кивнула Жазель, і вони разом взялися туди дертися. Інші залишилися чекати внизу. Дівчатам довелося добре забруднитися, адже Ейр заборонила їм лізти туди на повний зріст. Рухалися вони майже поповзом. Влізли на вершину. Обидві дівчини лежали на зеленому моху.
- Бачу ту зруйновану будівлю. - тихо сказала Жазель. - А за нею ще далі… напевно поліот.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.