Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

!

Літаючі монстри!

-!

Хоча це було лише на мить, Фенікс Хуо, який стояв на напівколінах на землі, також побачив, що це таке. Вона тривожно вигукнула тихим голосом: «Як це можливо? Ми ніколи не чули про літаючих монстрів!

.

Будьте обережні, позаду ще більше! З іншого боку, Інкірста збожеволів. Він побачив матросів Примарної Колісниці, які підповзали з землі, начебто намагаючись втекти, але позаду них все ще був взвод солдатів-скелетів. Якби їх розділили ці люди, це було б недобре.

.

Для нього було головним болем мати справу з цими непотрібними людьми, які були скоріше перешкодою, ніж допомогою.

Один ряд, два ряди, три ряди, чотири ряди Кришталевих Скупчень у строю, що пробивалися крізь туман і з'являлися над головами кожного.

На відміну від Кристалічних Скупчень, які відповідали за розвідку раніше, вони майже відразу почали зависати в повітрі, а потім атакували людей біля Кристала Сомира внизу.

Фенікс Хуо, Хіпаміра і Метіша майже миттєво відскочили від землі, кожен з них оголив свою зброю. Френк також зробив крок назад, щоб захистити свою онуку з довгим мечем у руці.

.

Брандо підвів очі.

Він простягнув руку, і над головами всіх одразу з'явилася напівпрозора завіса. Потім він штовхнув її вперед, і Просторова стіна відразу ж рушила вперед. Кристалічні скупчення, які пірнали вниз, не встигли ухилитися і прямо врізалися в стіну.

,

Лунав безперервний звук розбиття скла, і здавалося, що над головами всіх йде дощ з кристалів. Незліченні уламки кристалів впали і утворили шар на землі.

1294

Розділ 1294

В очах Інкірсти та інших туман над їхніми головами розсіювався шар за шаром, немов здувається вітром, відкриваючи густі хмари в небі. Палаючий метеорит тягнув по небу довгу стежку із заходу на схід, розквітаючи сліпучим світлом.

Це світло відбивалося в очах кожного, яскраво світило. А на заході була ще одна. Третя і четверта сяючі світлові плями також проникли крізь хмари і впали на схід. Вони немов освітлювали хмари, перетворюючи дно хмар в золотисто-червоний колір.

?

Що це таке?

.

— спитав хтось.

.

Але ніхто не відповів.

.

Крик заглушив усе.

���

Свист

Кришталеві грона пролітали над лісом, немов зграя сполоханих птахів, закриваючи небо і сонце. Потім з'явилися ще більші скупчення кристалів, які злетіли вище. Вони утворювали завісну стіну над низько літаючими скупченнями Кристалів. Над ними було ще більше, немов величезний рій комах.

.

Це був вулик комах, що мігрував. Здавалося, що все небо схоже на пурпуровий приплив, що утворює кілька переплетених турбулентностей, які повільно рухаються в небі.

,

Однак повільність була лише візуальною ілюзією. Чим нижче вони опускалися, тим швидше розліталися кристалічні грона. Формація, яку вони утворили, ледь не свистіла в небі над лісом. Дехто навіть пролітав повз верхівки дерев, здіймаючи потоки і розносячи кришталевий порошок по всьому небу.

Кілька сліпих скупчень Кристалів навіть хотіли напасти на Брандо, але їхня доля була не кращою, ніж раніше. Один за одним вони врізалися в сяючий світловий щит і перетворилися на пил.

Всі почали спостерігати, як сітчастий дугоподібний світловий щит мерехтить під ударом скупчень Кристала, ніби він зруйнується в будь-який момент. Але цього не сталося. Він лише трохи деформувався, а потім повернувся до початкового стану.

У нього врізалися скупчення Кришталю, і поламані кінцівки посипалися, як дощ. Пізніше всі не могли не відчувати легкого заціпеніння. Здавалося, що те, що врізалося в світловий щит, було не монстром на піку Золота або на рівні Активації стихій, а сіткою горобців.

.

Але саме завдяки цьому вони змогли спостерігати за видовищною сценою в небі. Вони пильно дивилися і затамували подих, боячись пропустити якусь деталь.

Раптом у небі почувся скрип.

.

Скупчення Кристалів закричали разом. Це був веселий крик, ніби вони вітали якесь існування. Їхні крики були схожі на незліченні кристали, що резонували в небі, видаючи звук, який змушував тремтіти весь світ.

Якщо бути точним, то це було цунамі звуку, яке лунало по всьому небу.

Раптом

.

З хмар раптом з'явилося кришталеве скупчення, яке було настільки величезним, що заповнило майже все небо.

.

Кришталеве скупчення було схоже на синього кита, що неквапливо пливе на тлі неба. Його величезне тіло було схоже на Сіель яючий гірський хребет. Його довгі плавники витягнулися з двох сторін, заломлюючи світло кристала під сонячними променями. Його довгий хвіст проносився крізь хмари, час від часу відкриваючи проблиск його краси, а іноді зникав у хмарах.

.

Інкірста Сіель око роззявив рота.

.

Хуан Хо почув стукіт зубів.

Вона обернулася і побачила, що матроси Примарної Колісниці, схоже, були прокляті. Вони були притиснуті корінням до землі, і їхні очі наповнювалися відчаєм, коли вони дивилися на небо. Вони здригнулися і ледь не впали на землю.

Вона нахмурила брови. Вона вважала, що воїни ні в якому разі не повинні втрачати надію. Однак, подумавши, вона зрозуміла, що ці люди не воїни. Вона мовчки повернула голову, щоб подивитися на небо. Глибоко в очах вона відчувала задушливий тиск силуету Титана.

Це Левіафан

.

— недовірливо вигукнув Метіша.

Ніхто не сказав мені, що Левіафан насправді є кристалічним скупченням

.

У хаосі Моря Магії є багато речей, які знаходяться за межами нашої уяви, відповів Брандо.

Обличчя Дельфайна було бліде. Її нігті ледь не встромилися в долоні. Вона ледве встигла встояти на місці. Перед нею знову з'явилася кошмарна сцена.

З тобою все гаразд? Брандо обернувся і запитав її.

Донька прем'єр-міністра була трохи приголомшена. Вона дивилася на нього з роззявленим ротом. Через деякий час вона відреагувала і швидко кивнула.

.

Я йду на фронт. Хочете залишитися тут на деякий час? У світловому бар'єрі не буде ніякої небезпеки.

.

Ні. Дельфайн твердо похитала головою. Я знаю. Немає безпечнішого місця, ніж льєж.

.

Брандо глянув на неї.

.

Тоді ходімо зі мною. Він востаннє глянув на кристал Соміра, що впав на землю, а потім, не озираючись, пішов уперед. Перед ним була остання межа Кришталевого лісу. Солдати-скелети пройшли туди хвилину тому і принесли звістку, що попереду рівнина.

,

У цей момент він став опорою для всіх, включаючи людей Примарної Колісниці. Ніхто не вискочив, щоб заспівати іншу мелодію. Коли вони побачили, що він іде вперед, то підсвідомо пішли за ним. Навіть моряки «Примарної колісниці» не відстали.

Ви це бачили? — сказав Інкірста своєму старому напарнику.

Таркус не сказав ні слова. Він тільки похитав головою.

Яке він має на це