Читати книгу - "Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд"

class="p1">Не буду розповідати тобі подробиці. Вони жахливі. Це сталося, коли ми з Дональдом були на полюванні. Троє людей — білих людей, зауваж, Кенте: БІЛИХ ЛЮДЕЙ — прийшли з півночі й зупинилися у нашій хижці. Коли ми повернулися, то ледь не збожеволіли від того, що побачили. Марі померла на руках у Дональда. І полишивши її там, саму, ми вирушили по слідах цих білошкірих тварюк, що занапастили її. Лише снігова буря врятувала їх, Кенте. Коли вона почалася, їхні сліди були ще зовсім свіжі. Якби вони протрималися хоч дві години, я теж став би вбивцею.

З того дня ми з Дональдом стали мисливцями за втікачами. Ми дослідили, звідки прийшли ці троє недолюдків, і з’ясували, хто вони. За два роки Дональд знайшов одного з трійці на Юконі, і, перш ніж убити, змусив його підтвердити імена двох інших. Це були довгі пошуки, Кенте. Вони тривали тридцять років. Дональд старішав швидше, ніж я, і з часом я зрозумів, що розум його похитнувся. Він міг піти з дому на кілька місяців, завжди на пошуки тих двох. Минуло десять років, і ось одного дня посеред зими ми натрапили на будиночок, мешканців якого вразила епідемія віспи. Це був дім П’єра Редіссона і його дружини Андреа. Обоє були мертві. Але лишилася живою маленька дитинка, майже грудне немовля. Ми з Дональдом забрали її. Ця дитина була — Маретта.

Досі Мактриґґер говорив, майже не змінюючи тону голосу й не підіймаючи очей від попелу в каміні. Але зараз він несподівано подивився на Кента.

— Ми від початку обожнювали її, — мовив він хрипким голосом. — Я сподівався, що любов до неї врятує Дональда. Певним чином так і сталося. Але це не зцілило його від безумства, від жаги помсти. Ми перебралися далі на схід і знайшли цю чудову долину й золоту жилу, не зайняту іншими людьми. Тут ми побудували дім, і я ще більше сподівався, що велична краса цього нового відкритого нами світу допоможе Дональду все забути. Я одружився, і моя дружина полюбила Маретту. У нас народилася дитина, потім ще одна, але обоє померли. Відтоді ми ще більше прив’язалися до Маретти. Анна, моя дружина, дочка місіонера і змогла дати дівчинці певну освіту. Ти побачиш, що в цьому домі повно всіляких книг, підручників, нот. Але настав час, коли ми вирішили, що маємо відправити Маретту в Монреаль. Це розбило їй серце. А тоді… за довгий час після того…

Мактриґґер зробив паузу, дивлячись Кенту у вічі.

— А тоді… одного дня Дональд повернувся з Доусон-Сіті, страшний у своєму безумстві, і сказав нам, що знайшов тих покидьків. Один із них був Джон Барклі, багатий деревопромисловець, а інший був Кедсті, інспектор поліції в Пристані Атабаска.

Кент не намагався заговорити. Словами неможливо було передати його подив від почутого. Ця ніч була для нього ніччю суцільних потрясінь: спочатку він дізнався, що Маретта жива, потім — що він, Джим Кент, більше не в розшуку, і це О’Коннор, його давній приятель, докопався до правди. Його губи пересохли, і він просто кивнув, заохочуючи Мактриґґера продовжувати.

— Я знав, що станеться, якщо Дональд піде по слідах Барклі й Кедсті, — сказав старший товариш. — І втримати його було неможливо. Він був божевільний, цілковито божевільний. Мені лишалося зробити тільки одне. Я поїхав першим, маючи намір попередити двох мерзотників, що вбили дружину Дональда. Я знав, що з тими доказами проти них, які були в нас на руках, їм нічого не залишиться, окрім як забратися подалі. Байдуже, наскільки впливові й багаті вони були, ми мали повну базу доказів і протягом багатьох років стежили за переміщеннями наших свідків. Я намагався пояснити Дональду, що ми можемо запроторити мерзотників у в’язницю, але в його нещасному хворому розумі залишилася одна тільки думка: убити. Я був молодший, і обігнав його, прямуючи на південь. А по тому припустився фатальної помилки. Я гадав, що випередив його достатньо, щоб подолати шлях до залізниці й назад раніше, ніж він туди дістанеться. Бачиш, я гадав, що любов до Маретти змусить його спочатку заїхати в Монреаль. І я вирішив усе їй розповісти, аби вона зрозуміла, наскільки важливо затримати його, якщо він приїде. Я написав їй усе й наказав залишатися в Монреалі. Як вона послухалася, ти знаєш. Щойно отримавши мого листа, вона помчала до Пристані Атабаска.

Плечі Мактриґґера поникли.

— Що ж, ти знаєш, що сталося далі, Кенте. Врешті-решт Дональд випередив мене. Я приїхав наступного дня після того, як сталося вбивсто. Доля була прихильною до мене: за день до того, як помер Барклі, я підстрелив куріпку собі на обід. Птах був лише поранений, коли я підняв його, тож на рукавах моєї куртки лишилася кров. Мене заарештували. Кедсті, та й усі в поліції вважали, що впіймали справжнього вбивцю. І я мовчав про все, лише заперечував свою вину. Я не міг сказати нічого, що могло навести поліцію на слід Дональда.

Після того події розвивалися дуже швидко. Ти, мій друже, зробив своє фальшиве зізнання, щоби врятувати того, хто надав тобі невеличку послугу багато років тому. Майже одночасно з тим приїхала Маретта. Приїхала тихо, вночі, і пішла прямісінько до Кедсті. Вона все йому розповіла, продемонструвавши письмові свідчення, і сказала, що докази його злочину є в руках інших людей і підуть в хід, якщо з нею щось станеться. Це дало їй остаточну владу над ним. Як плату за своє мовчання вона вимагала мого звільнення, і в ту чорну годину твоє зізнання стало в пригоді Кедсті.

Він знав, що ти брешеш. Знав, що справжнім убивцею Барклі є Дональд. І все ж він обрав пожертвувати тобою, щоб урятувати самого себе. А Маретта залишилася в нього, чатуючи на появу Дональда, доки я розшукував його скрізь. Ось чому вона таємно мешкала в будинку Кедсті. Вона знала, що рано чи пізно Дональд прийде, якщо я не знайду його і не заберу звідси. А тим часом вона будувала плани твого порятунку.

Вона кохала тебе, Кенте — з першої ж години, як побачила в лікарні. І намагалася домогтися твого звільнення як додаткової плати за своє мовчання. Але Кедсті поводився, як тигр, загнаний у куток. Він уявив, що, якщо звільнить тебе, земля розверзнеться в нього під ногами. Гадаю, він теж трохи збожеволів. Він заявив Маретті, що радше сам піде на шибеницю, ніж звільнить тебе. Потім, Кенте, настала ніч, коли ти дістав свободу, а трохи згодом — Дональд прийшов до будинку Кедсті.