Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Але Брандо знав, що ця майбутня зірка Мадари просто відволікає його. Таркус хотів, щоб він поїхав до Сомії, а не до затоки Дедуотер чи Мансоли.

.

Він озирнувся на Таркуса, і застережливий вираз його очей змусив його проковтнути свої слова. В цей час з трави долинув шурхіт, і з-за Інкірсти вийшли Метиша, Таркус і Магадал.

.

Брендель жестом попросив їх мовчати, а потім показав на передню частину. Всі бачили, що в густому тумані перед ними рухається група людей і коней. Це був величезний простір білого, немов привидів, що рухався безшумно і невпевнено. Незважаючи на те, що вони були всього за десяток метрів, ніхто не повернувся, щоб подивитися на них.

,

Всі раптом відчули, як волосся на їхньому тілі стало дибки, включаючи Інджирсту і Таркуса. Ніхто в світі не відчував таємничості і страху перед Загубленими Іменами.

.

Брандо жестом попросив інших повернутися до печери, а потім поглянув на довгу чергу Загублених Імен і пішов за ними назад.

.

Можна сказати, що ситуація в долині була несподіваною і такою, що відповідала його очікуванням. Інакше він би не наполягав на тому, щоб знайти лігво пірата.

Марширувати в темряві було нудно, але це їм дуже допомогло. Від району фіорду Сопа-Лаче до сусідньої внутрішньої частини материка все це були пересічені гірські дороги. Вони не могли рухатися швидше, ніж туман, що розповсюджувався, і було безнадійно думати про те, щоб пройти більше ста миль під цими безладними речами.

!

Але він був трохи здивований, що туман міг так швидко поширитися вглиб країни. Він попросив поради у Дами Білого Туману про страховку, але не очікував, що це буде пророцтво. Тепер здавалося, що він дійсно повинен обміркувати можливість піти вглиб туману.

Що робити? Інкірста побачив, що він повертається, і через довгий час заглушив це речення.

Брандо похитав головою. Перед ним було лише дві можливості.

Найкращим вибором, безсумнівно, було піти на захід до портових міст Дедуотер-Бей або Мансола, щоб вони могли триматися паралельно напрямку армії Загублених Імен і не наштовхнутися на центр туману.

Тоді вони також могли б сісти на корабель з Мансоли або затоки Дедуотер, і їм було б зручно відправитися в Еруїн або Фенікс-Файр і повернутися на Зелений Нефритовий пагорб.

Але тут була величезна проблема, яка полягала в тому, що вони не знали нинішнього становища Мансола і Дедуотер-Бей. Чи стала там така ж ситуація, як у Гусселя та Сопи Лаче? Чи був такий самий туман на морі?

.

Ніхто не міг сказати напевно.

.

Інший шлях полягав у тому, щоб піти на північ і увійти в такі місця, як Сомія або Скеля Кістяного Дракона, як сподівалися Інджирста та інші. Перше було рідним містом Лорда Скелетів Кабіаса, якого він убив у замку Абіс, і було однією з найбільших територій Мадари на півдні Моря Вмираючого Місяця. Кажуть, що в останньому була гробниця Кістяного Дракона, але, на жаль, оскільки це була заборонена зона для гравців, про це завжди ходили чутки.

Обидва ці місця знаходилися глибоко в глибинці Мадари. Інкірста і Таркус спочатку хотіли, щоб він вибрав цей шлях, тому що це був фактично єдиний спосіб перетнути Мадару по суші. Якби вони пішли цим шляхом, то відправитися в Царство Вічної Смерті було б неминучим вибором.

І якщо він вирішить взяти корабель з Дедуотер-Бей або Мансола в Еруїн, план іншої сторони, очевидно, виявиться марним.

Але тепер навіть Таркус і Інкірста, які найбільше прагнули, щоб Брандо обрав цей шлях, повинні були ретельно обміркувати, чи не приведе їх цей шлях до зустрічі з армією Загублених Імен, і що буде після цього, ніхто не міг сказати напевно.

І Брандо також знав, що якщо білий туман не помиляється, то Кристалічні Скупчення, схоже, атакують Мадару в цьому напрямку.

.

Іншими словами, якщо він обере цей шлях, то, можливо, йому дійсно доведеться піти на поле бою.

Брандо відкрив карту, і Дельфайн негайно взяла скипидарний факел у солдата-скелета, що стояв поруч з нею, притулилася до стіни і підійшла, щоб освітити першу.

Брандо подивився на неї, і бліде обличчя дочки прем'єр-міністра було вкрите тонкими намистинками поту. Він похитав головою і відчув, що Дельфайн зовсім не обов'язково цього робити, але вона, схоже, навмисне намагалася його катувати.

З цією думкою він уважно подивився на карту.

, -

Хоча він і прислухався до порад жінки з білим туманом, це означало, що їм довелося зануритися в туман без жодної підказки. Леді з білим туманом лише попросила його побачити війну між Кришталевими Скупченнями та нежиттю, щоб не дати їм зіткнутися віч-на-віч із Загубленими Іменами. Це було очевидно.

.

Звичайно, якщо вони могли цього уникнути, то краще цього уникати.

?

Яким шляхом?

.

— спитав він.

.

Сомія.

.

Йому відповів Дельфайн.

Брендель підняв голову і подивився на дочку прем'єр-міністра. З її світло-фіолетових очей він міг зрозуміти, про що вона думає. Вона все ще не відмовилася від цієї речі, таємниці смарагду навіть за таких обставин.

Хоча він завжди знав, що інша сторона майже нерозсудлива у своєму фанатизмі, рішуча відповідь дочки прем'єр-міністра все одно викликала у нього інший шок.

.

У певному сенсі це можна сказати божевіллям, але воно також мало інший шарм.

?

Чи в тому місці?

.

Цього разу виступив Метиша. Маленька принцеса Срібного ельфа дивилася на Дельфайна своїми срібними очима, її серйозний вираз обличчя був такий самий, як і тоді, коли вона сперечалася з дочкою прем'єр-міністра в Рушті.

.

У цьому світі, крім власного життя, Брандо ніколи нічого не приховував від чотирьох людей, а це були римлянин Метиша та Амандіна. Перша втекла з ним з Бучче і була першою жінкою, яку він побачив, коли прийшов на цей світ. Вона завжди була найбільш терпимою до нього, і її становище в його серці було навіть вище, ніж у його матері в цьому світі.

У цьому аспекті становище Богині війни в серці Брандо було трохи поступалося. Незважаючи на те, що вони разом пройшли через важкі й важкі часи, враження Брандо про Фрею було скоріше жалюгідним. Він не хотів, щоб богиня війни Еруїна знову пішла тим самим шляхом у майбутньому, і це було дуже схоже на його надію на принцесу Грифіну.

Хоча він відчував почуття дівчини в Букче, а також розумів її довіру до нього, Фрея була занадто серйозною і рішучою, і деякі речі йому не личило