Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Оукден пригубив коктейль і поплямкав губами.
— Ну, Марго,— зі смішком промовив він, і Робін відчула нераціональне роздратування від того, що Оукден отак запросто називає зниклу лікарку на ім’я,— була класичною любителькою всидіти на всіх стільцях, правда?
— Що за стільці ви маєте на увазі? — спитав Страйк.
— Плейбоївська кроличка,— знову пригубив свій коктейль Оукден,— з голими ногами і виставленими цицьками. Й одразу накидає білий халат і така...
— Здається, сімейні лікарі білих халатів не носять,— сказав Страйк.
— Це метафора,— огризнувся Оукден.— Донька свого часу, правда?
— В якому сенсі?
— Гіноцентричне суспільство,— почав Оукден, злегка вклонившись у бік Робін, яка раптом зрозуміла, що він їй схожий на тхора,— почалося наприкінці шістдесятих років чи на початку сімдесятих, коли все змінилося, так? Ви отримали чарівну пігулку: злягання без наслідків. Може здатися, що й чоловікам від того користь, але коли жінки змогли уникнути репродуктивної функції, це підірвало підвалини здорової сексуальної поведінки. З’явилася гіноцентрична система, яка потурає жінці, якщо та не хоче мати дітей. Постав мізандричний авторитаризм під машкарою боротьби за рівні права, який регулює думки чоловіків, їхню мову, їхню природну поведінку. Почалася сексуальна експлуатація чоловіків. Клуб «Плейбой» — це просто облуда. Там жінкам поклоняються, а чоловіки тільки дають гроші й не отримують задоволення. Чоловіки, які ходять у такі місця,— просто невдахи.
Очі Оукдена знову метнулися від Страйка до входу.
— Бамборо не дивилася за власною дитиною, не спала з власним чоловіком... з того, що я чув, він здебільшого хворів і сам не міг. Проте він мав гроші, тож вона найняла няньку, а сама пішла владарювати над чоловіками на роботі.
— І над ким конкретно вона владарювала? — спитав Страйк.
— Власне, моя стара казала, що останнього разу він вибіг з її кабінету, мало не ридаючи. Але така в нас культура від початку шістдесятих, правда? Чоловік страждає — всім начхати. Людям чхати, що чоловіки ламаються, більше не можуть, просто не витримують. Якщо Датвейт її прикінчив... а я особисто вважаю, що не прикінчив,— мовив Оукден з широким жестом, а Робін нагадала собі, що він майже напевно навіть в очі не бачив Стівена Датвейта, а на час зникнення Марго мав чотирнадцять років,— але коли так, то я думаю, що то вона його довела. Тільки в жінок іде кров,— додав Оукден зі зневажливим смішком,— правда? — кинув він до Робін.— О, а ось мій сандвіч.
Поки офіціант його обслуговував, Робін підвелася і пішла до бару, де стояла зі своїм партнером красуня в чеонгсамі. Її волосся сяяло, мов шовк, у відбитому від стіни пляшок світлі. Жінка і її партнер замовляли коктейлі й насолоджувалися товариством одне одного. На якусь мить Робін замислилася: чи вона колись зможе знову відчути те, що відчувають вони? Робота щодня нагадувала їй про тисячі способів, у які чоловіки й жінки можуть зробити одне одному боляче.
Робін замовила тонік, аж тут її телефон задзвонив. Вона сподівалася, що це Барклей, але натомість побачила мамине ім’я. Мабуть, до Лінди дійшла новина про Сарину вагітність. Напевно, Метью встиг повезти майбутню дружину до Месема разом з доброю звісткою. Робін вимкнула звук на телефоні, заплатила за напій (шкода, що безалкогольний) і понесла його назад за столик, де Оукден відповідав на питання Страйка:
— Ні, такого не було.
— Тобто ви не підливали горілку в пунш на барбекю в доктора Бамборо?
Оукден відкусив великий шматок свого безкоштовного сандвіча й почав задирливо жувати. За поріділим волоссям і численними зморшками навколо очей п’ятдесятичотирирічного чоловіка Робін чітко бачила зіпсованого підлітка.
— Я її тільки поцупив,— з повним ротом сказав Оукден,— і пив у повітці. Дивно, що їм стало шкода пляшки, але багаті — ті ще жлоби. Так вони й багатіють, правда ж?
— Ми чули, що комусь стало зле від пуншу.
— Не моя провина,— заявив Оукден.
— Чули, що доктор Фіппс розсердився.
— А, той,— вишкірився Оукден.— Непогано склалося життя в старого Фіппса, га?
— В якому сенсі? — спитав Страйк.
— Жінка забралася з дороги, оженився з нянькою. Дуже зручно.
— Вам Фіппс не подобався, так? — спитав Страйк.— 3 вашої книжки дуже помітно.
— Ти її читав? — сполохався Оукден.— Як так?
— Зуміли дістати сигнальний примірник,— відповів Страйк.— Вона мала вийти у вісімдесят п’ятому, правильно?
— Так,— кивнув Оукден.
— А пам’ятаєте альтанку, яку саме почали будувати, коли Бамборо влаштувала барбекю?
В Оукдена смикнулося око. Він швидко підніс руку та провів по волоссю, ніби воно лізло в очі.
— Ні,— відповів він.
— Гі видно на одному з ваших фото. Тоді тільки почали будувати колони. Мабуть, підлогу вже теж поклали.
— Не пам’ятаю такого,— заявив Оукден.
— Але ж повітка, де ви пили горілку, мала бути поблизу?
— Не могло такого бути,— сказав Оукден.
— Коли ми вже заговорили про поцуплене,— мовив Страйк,— у вас часом немає некролога Джозефа Бреннера, який ви взяли в будинку Дженіс Бітті?
— Я не крав у неї жодних некрологів,— зверхньо заявив Оукден.— Нащо він мені?
— Щоб видати нам інформацію з нього за свої власні відомості?
— Мені про старого Джо Бреннера нічого не треба уточнювати, я його й сам знаю. Він приходив до нас на обід кожної другої неділі. Видно, моя стара готувала краще, ніж його сестра.
— Що ж,— дещо войовничим тоном мовив Страйк,— уперед, здивуйте нас.
Оукден звів рідкуваті брови. Відкусив ще шмат сандвіча, прожував і тільки тоді промовив:
— Гей, це ж ти вигадав. Якщо тобі не треба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бентежна кров, Джоан Роулінг», після закриття браузера.