Читати книгу - "Бенкет круків"

вихопилося в неї це нове слово. У вухах і досі лунав голос Мелари Гезерспун: якщо мовчати про пророцтво, воно й не справдиться. Але в криниці Мелара не мовчала, а верещала й волала.— Тиріон — валонкар,— мовила Серсі.— Ви в Мирі вживаєте це слово? Це валірійською, означає «менший брат».

Потому як потонула Мелара, Серсі спитала значення слова у септи Саранелли.

Тейна узяла її за руку, погладила.

— То була жахлива жінка, стара, слаба й потворна. А ви — юна і вродлива, повна життя й гонору. Ви казали, вона мешкала в Ланіспорту, тож напевно знала і про карлика, і як його народження вбило вашу леді-матір. Скривдити вас фізично ця жінка не могла через ваш статус, то й розпустила свого зміїного язика.

Невже? Серсі хотілося в це вірити.

— Але, як вона й наворожила, Мелара померла. Я не вийшла за королевича Рейгара. А Джофрі... карлик просто в мене на очах убив мого сина.

— Одного сина,— мовила леді Мерівезер,— та у вас є ще один, славний і сильний, і з ним нічого не станеться.

— Не станеться, поки я жива.

Кажучи це, вона врешті повірила, що так і є. За білого дня сни розсипаються на порох, так. А за вікном уже крізь хмари просвічувало сонце. Серсі випірнула з-під покривала.

— Сьогодні я снідатиму з королем. Хочу побачити сина.

«Все, що роблю, я роблю для нього».

Томен допоміг їй оговтатися. Ніколи так він не потрібен був їй, як сьогодні: наливаючи меду на скибку чорного хліба, ще гарячого з печі, він торохтів про своїх кошенят.

— Сер Пазур зловив мишку,— розповідав він,— а леді Вусаня її у нього поцупила.

«Ніколи не була я такою славною і невинною,— подумала королева.— Як він правитиме цим жорстоким королівством?» Матір у ній хотіла одного: захистити його, але королева усвідомлювала, що як він не загартується, Залізний трон його розчавить.

— Сер Пазур має навчитися захищати свої права,— сказала Серсі.— На цьому світі слабкі завжди стають жертвами сильних.

Король, облизуючи мед з пальців, поміркував над її словами.

— Коли повернеться сер Лорас, я навчуся битися списом, мечем і моргенштерном, як він.

— Битися ти навчишся,— пообіцяла королева,— але не від нього. Він не повернеться, Томене.

— А Марджері каже, що повернеться. Ми за нього молимося. Благаємо Матір змилостивитися, а Воїна — дати йому сили. Елінор каже, це найважчий бій сера Лораса.

Серсі відкинула йому з чола волоссячко — м'які золоті кучері, які так нагадували їй Джофа.

— Ти сьогодні по обіді знову будеш із дружиною та її кузинами?

— Сьогодні — ні. Вона казала, що сьогодні час для посту й очищення.

«Посту й очищення? А, перед Днем Діви». Вже багато років Серсі не потрібно дотримуватися цього особливо чистого свята. «Тричі заміжня, а хоче нас переконати, що вона дівиця». Скромниця в білому, маленька королева поведе своїх квочок у септ Бейлора, щоб запалити білі високі свічки у Діви під ногами й повісити їй на шию змайстровані з пергаменту гірлянди. «Ну, принаймні кількох своїх квочок». На День Діви ні вдови, ні матері, ні повії в септи не допускаються, так само як чоловіки, щоб не поганити священних пісень невинності. Лише цнотливиці можуть...

— Мамо! Я щось не так сказав?

Серсі поцілувала сина в чоло.

— Навпаки, одну дуже мудру річ сказав, любий. А тепер біжи гратися зі своїми кошенятами.

По сніданку королева викликала до себе в світлицю сера Озні Кетлблека. Він з'явився пітний після тренування, перевальцем, а опускаючись на одне коліно перед королевою, як завжди, так і роздягав її очима.

— Підведіться, сер, і сядьте отут, біля мене. Одного разу ви добре мені послужили, але нині у мене для вас нове завдання, яке потребує ще більшої твердості.

— Твердості мені не бракує.

— Це почекає,— сказала вона і пучками пальців легенько провела по його шрамах.— Пригадуєте повію, яка лишила вам ці мітки? Я віддам її вам, коли повернетеся зі Стіни. Як вам це?

— Я хочу вас.

Відповідь правильна.

— Спершу маєте зізнатися у зраді. Неспокутувані гріхи отруюють душу. Знаю, вам важко жити з усвідомленням того, що ви зробили. Давно вже час вам звільнитися від ганебного тягаря.

— Ганебного тягаря? — в голосі Озні бриніло розчарування.— Я казав Озмунду, Марджері тільки дражниться. Дозволяє лише...

— Ви справжній лицар, що так її захищаєте,— урвала його Серсі,— але, як справжній лицар, ви не зможете жити зі своїм злочином. Ні, просто сьогодні ввечері йдіть у Великий септ Бейлора й висповідайтеся верховному септону. Коли гріхи в людини такі чорні, лише його святість може врятувати її від пекельних мук. Розкажіть йому, як спали з Марджері та її кузинами.

— Що,— закліпав Озні,— з кузинами також?

— З Меґою та Елінор,— вирішила королева,— але не з Аллою...— (Ця маленька деталь додасть усій історії вірогідності).— Алла плакала й просила решту припинити й більше не грішити.

— Тільки з Меґою та Елінор? Чи з Марджері також?

— Певна річ, із Марджері також. За цим усім стоїть вона.

І королева розповіла йому все, що мала на думці. Озні слухав, і з обличчя видно було, що ним помалу заволоділи погані передчуття. Щойно вона договорила, він мовив:

— Коли їй відрубають голову, хочу отримати нарешті цілунок, якого так і не отримав від неї.

— Отримаєте стільки цілунків, скільки схочете.

— А тоді на Стіну?

— Ненадовго. Томен — король великодушний і легко пробачає.

Озні почухав пошрамовану щоку.

— Зазвичай, коли я і брешу щодо жінок, то це що я їх не чіпав, а вони наполягають, що чіпав. А тут... і я ніколи ніяким верховним септонам не брехав. Боюся, за це можна в пекло провалитися. В одне з найгірших.

Королева була просто вражена. Останнє, чого можна було очікувати від Кетлблека, то це побожності.

— Ви відмовляєтеся підкорятися мені?

— Ні,— торкнувся він її золотих кіс.— Справа в тому, що гарна брехня повинна нести часточку правди... щоб, так би мовити, присмачити її. А ви хочете, щоб я пішов зізнався, як порав королеву...

Вона мало не дала йому лапаса. Однак ні, вона зайшла вже задалеко і забагато поставила на кін. «Все, що роблю, я роблю для Томена». Обернувшись до сера Озні, вона схопила його за руку й поцілувала йому пальці. Були вони шорсткі й тверді, загрубілі від меча. «У