Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

.

Як і раніше, було тихо і холодно.

.

Потім вона побачила Дракона війни, Тіамата, Кристалів і Альфонса, Цан Лана і багатьох інших богів.

.

Всі вони були мертві.

.

Ці великі істоти зникли разом з усім світом.

,

У сірому і млявому повітрі стихії дико плавали, немов купа розсіюючих електричних струмів, борючись в пустелі. Закони, які їх пов’язували, давно зникли.

.

Основа, на яку спиралися цивілізація і порядок, зникла.

.

Вона заціпеніла вперед, поки в її поле зору не з’явився Лицар.

Посеред трупів чотирьох Королів Стихій гордо стояла Лицарка зі списом у руці. Зелений спис у її руці був, як смарагд, освітлюючи єдиний яскравий колір у цьому світі.

Але спис був зламаний навпіл, і серцебиття Лицаря давно замовкло.

.

Вона також померла.

,

Це молоде і незріле обличчя було сповнене спокою та рішучості, але воно глибоко пронизало серце Срібної Королеви. Це було точно так само, як тоді, коли вона стояла на колінах перед цим Лицарем шістдесят років тому.

.

У її серці була тільки нескінченна печаль. Як би вона не боролася, вона не змогла врешті-решт змінити історію.

Світ все ще залишався таким самим, як і шістдесят років тому, сповзаючи на ту саму траєкторію.

.

Вона зазнала невдачі.

.

Вона була занадто слабка, щоб що-небудь зробити.

.

Вона раптом відчула, яка вона безглузда.

.

Вона думала, що все ясно бачила, але врешті-решт все одно виявилася занадто дурною.

.

Виявилося, що це горе світу смертних. У той момент, коли завіса впала, ніхто не міг вирватися. Вони були як маріонетки на сцені, і їхня доля ніколи не була в їхніх власних руках.

.

Вона мовчки подивилася перед собою.

.

Це був кінець світу. У порожнечі стояла самотня скеля, а спалахи блискавок перепліталися в морі хаосу. Стихії розвалювалися, і наріжні камені світу відвалювалися шматок за шматком, розсипаючись у хмарах.

,

З хаосу долинуло довге скиглення, що лунало в небі. У ньому кружляв велетенський звір. Його спина прорізала порожнечу, немов високий гірський хребет. Срібна Королева тупо дивилася на цю жахливу істоту, коли вона перевертала своє тіло, а її гігантські плавники ледь не захлеснули світ.

Це був Левіафан, гігантський звір, який народився в хаосі.

Лорд Марта: Чому? — раптом пробурмотіла Срібна Королева.

,

В кінці часів це неминучий кінець нашого світу. Вибачте, народе мій. Лагідний голос погладив її серце.

,

Але я з усіх сил намагався це змінити, чому

—

Тому що ціна занадто висока для нас. Ми поклали нашу надію в руки Чорного Залізного Народу. У нас немає сил зробити це знову —

!

Але я спробував виправити цю помилку!

Якби ви могли

Ні, я вже зазнав невдачі. Вона з болем похитала головою: Господи Марто, вибач. Смертні вкрали твою владу, але я не можу повернути її в твої руки

Смертні вкрали мою владу, але ви, можливо, зможете вибрати інший шлях для нашого світу.

Але я вже зазнав невдачі

.

Вона раптом завмерла.

Вона заговорила тремтячим голосом: Господи Марто?

Смертні вкрали мою владу, але ви, можливо, зможете вибрати інший шлях для нашого світу.

.

— повторив лагідний голос.

Смертні вкрали мою владу, але ви, можливо, зможете вибрати інший шлях для нашого світу.

Смертні вкрали мою владу, але ви, можливо, зможете вибрати інший шлях для нашого світу.

Здавалося, що в Срібну Королеву вдарила блискавка, і її обличчя швидко втратило будь-який колір. Вона здригнулася і відступила назад, а потім наштовхнулася на м’яке людське тіло.

.

Вона різко обернулася і побачила перед собою королеву драконів Гвендолін.

Ви не зазнали невдачі, Ваша Величносте. Голос останнього був надзвичайно ніжним, і він перегукувався з голосом першого.

.

Гвендолін подивилася на неї з легкою посмішкою на обличчі.

Срібна Королева відкрила рота, і в її срібних очах з’явився глибокий страх.

?

Чому?

Остання простягла руки, ніжно пригорнула обличчя і лагідно посміхнулася їй: Ти така невинна і добра. Твоє серце чисте і бездоганне. Ваша Високість, немає нікого більш придатного, ніж Ви, щоб нести цю волю.

.

Гвендолін опустила голову і ніжно поцілувала її в чоло.

На добраніч, моя дитино.

Очі Срібної Королеви втратили фокус, і в її серці залишився лише нескінченний жаль.

.

Темрява поширилася в її полі зору.

!

Ваша Величносте!

!

Ваша Величносте!

Ваша Величносте, що трапилося!

Весь Сад Білих Троянд здійняв галас. Всі відразу помітили ненормальність в Срібній Королеві, і порядок серед вельмож начебто настав в одну мить. Всі в паніці кинулися в центр городу.

.

Під поглядом усіх Срібна Королева впала на землю обличчям догори.

.

Вона заціпеніла на небо, і кров хлинула з її очей, ніздрів, вух і рота. Її очі були порожні, і в ній була скорбота вмираючої.

.

Поки людина повільно не вийшла з натовпу і не перейшла на бік верховного Імперії.

У цей момент всі замовкли і мимоволі поступилися місцем цій людині.

!

Ваша Величносте!

.

Срібна Королева впізнала цей голос. Коли вона була молодою дівчиною, цей голос був одним із найавторитетніших у дворі. Це було безсумнівно, і це змушувало людей почуватися невимушено.

,

Що ще важливіше, це був єдиний спогад, який вона мала зі своїм батьком — Грантотіллою Великою.

60

Це була Імперія 60 років тому, славна і тепла.

.

Імперія тієї епохи мала два голоси, начебто доки в Імперії існували володарі цих двох голосів, країна залишалася стабільною та сильною.

.

Лорд Нідеван.

,

У той момент Її Величність багато чого згадала. Вона навіть згадувала минуле в палаці Сент-Кантіппі, спогади про кожне навчання під наглядом різних суворих вчителів. Історія імперії, слава королівської сім’ї, віра народу – все це закарбувалося в її серці.

Королева, яка була схожа на молоду дівчину, злегка посміхнулася, але вона була така слабка, що ледве могла показати такий вираз.

Я помилявся, вибачте, я не виправдав очікувань батька.

Старий Нідеван стиснув губи і не міг вимовити ні слова.

Він на власні очі бачив зростання принцеси і спостерігав, як вона ставала гордістю Імперії. Вона була найвидатнішою принцесою Крус і найславнішою і гордою принцесою в очах незліченної кількості людей.

.

Потім він спостерігав, як вона сходить на престол, і спостерігав, як імперія процвітає під її правлінням. Раптом, коли він озирнувся, ніжна і розумна принцеса, здавалося, все ще існувала в його пам’яті про вчорашній день.

.

Вона сиділа біля арочного вікна