Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

проступку, обставини, за яких порушення вчинене, шкоду, яку ним завдано чи могло бути завдано[478]. Але у визначенні змісту оціночного поняття грубого порушення трудових обов'язків Верховний Суд не є достатньо послідовним. Так, при опрацюванні однієї із своїх правових позицій, Верховний Суд до категорії грубого порушення відніс істотне порушення фінансової дисципліни, з чим слід погодитись, і відмову допустити контролюючі органи до перевірки діяльності організації. Останнє викликає зауваження уже тому, що така відмова може не бути не тільки грубим порушенням, а навіть і порушенням, що може бути підставою для кваліфікації дій керівника як порушення працівниками трудових обов’язків, Така відмова переважно може бути лише публічно-правовим порушенням, якщо тільки в результаті цього порушення роботодавцеві не спричиняється істотної шкоди. Уже ці приклади свідчать про необхідність якоїсь керівної засади для того, щоб правильно витлумачити оціночні поняття. Такою керівною засадою і служить принцип верховенства права.

Використання оціночних понять у чинному законодавстві України набуло якнайширших масштабів. Відповідно розширюється і потреба у їх належному тлумаченні. Але ця проблема належно не усвідомлюється. Свого часу М. Й. Бару писав про те, що застосування норм, при формулюванні яких було використане оціночні поняття, є своєрідним прийомом, що не належить як до усунення прогалин у праві, так і до тлумачення правових норм[479]. Автори не схильні вести дискусію про терміни. Не має значення, правотворчий орган свідомо використав оціночне поняття, маючи на увазі надати суду повноваження оцінити відповідність певних обставин змісту цього поняття, чи він над цим не задумувався, оціночне поняття певною мірою завжди (крім випадків, коли оціночне поняття розкривається в законодавстві чи спеціальній літературі) створює ситуацію недостатньої правової визначеності. Недостатня правова визначеність потребує подолання незалежно від того, буде чи не буде визнаватись при цьому наявність прогалини в праві. Долатися правова невизначеність має за допомогою принципів права, перш за все, — за допомогою принципу верховенства права, зміст якого має бути витлумачений стосовно даної ситуації.

Майже через 40 років з думкою М. Й. Бару про наслідки застосування оціночних понять солідаризувався О. М. Ярошенко. У своїй докторській дисертації він пише: «Сутність оціночного поняття полягає в тому, що нормотворчі органи свідомо надають правозастосувачу можливість вільної оцінки ситуації з огляду на конкретні обставини справи»[480]. Автори усвідомлюють, що, цитуючи науковця, який належить до попередніх поколінь, сучасний дослідник прагнув підкреслити наступництво ідей між різними поколіннями науковців однієї і тієї ж школи. Але «вільна оцінка ситуації» — це повністю неприйнятно, бо наука має давати настанови державним органам щодо способу дій, загальні межі яких визначені за допомогою оціночних понять, а не обґрунтовувати свободу їх оцінки та дій. Тим більше, що наші люди при владі звикли до партійної дисципліни, а не до пошуку правових рішень. Про це свідчить повсякденна практика. Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, як окружна виборча комісія витлумачили ч. 12 ст. 7 раніше чинного Закону «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2000р., відповідно до якої окружна виборча комісія може прийняти рішення про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним, зокрема у разі виявлення «інших обставин, внаслідок яких неможливо достовірно встановити волевиявлення виборців на виборчій дільниці». Як записано в мотивувальній частині рішення Європейського Суду, окружна комісія «зазначила, що оскільки вказаний Закон не містить переліку «інших обставин», їх визначення відноситься до виключної компетенції комісії»[481]. Невизначеність згаданого законодавчого положення та спосіб, у який воно було застосоване, стали підставою для висновку про порушення Україною права людини на вільні вибори, передбаченого ст. 3 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Окружна виборча комісія акцентувала увагу на її виключній компетенції, в той час, як треба було зосередитись над проблемою можливості чи неможливості застосувати принцип верховенства права при вирішенні конфліктної ситуації.

Коли правотворчі органи використовують при формулюванні положень законодавства оціночні поняття, правозастосовчі органи зобов'язані тлумачити їх з урахуванням конкретних обставин справи, керуючись принципом верховенства права. На жаль, ідея «вільної оцінки ситуації» знайшла собі притулок не тільки в науці, а й в судовій практиці. Звернемось, наприклад, до розуміння оціночного поняття соціальної держави, що використовується в ст. 1 Конституції України, в практиці Конституційного Суду України. Ця практика формується без врахування принципу верховенства права, а тому не повністю відповідає засадам розумності і справедливості, що входять до змісту принципу верховенства права. Засада справедливості не допускає, щоб на підставі положення про соціальний характер держави вирішувалось питання про соціальні та економічні права та пільги певної категорії працівників чи певного соціального прошарку населення без врахування соціального становища інших категорій населення, що також можуть розраховувати на певні виплати чи пільги із того ж джерела (державного бюджету чи державних цільових фондів). Але ціла низка рішень Конституційного Суду цього не враховує. Тут не стверджується, що відповідні рішення Конституційного Суду не відповідають Конституції, а лише звертається увага на те, що без порівняння соціального становища категорій осіб, стосовно яких Конституційний Суд вважає за можливе застосування положення ст. 1 Конституції про соціальний характер держави, із соціальним становищем інших категорій населення відповідні рішення Конституційного Суду не можуть бути визнані належне вмотивованими, бо не враховують засади справедливості і розумності. Це — не кращий урок тлумачення оціночного поняття соціальної держави. І невдача цього уроку пов’язана з тим, що при тлумаченні поняття соціальної держави Конституційний Суд не спирався на принцип верховенства права.

Пленум Верховного Суду також не завжди давав виправдане тлумачення оціночних понять. Зупинимось на тлумаченні поняття систематичного порушення працівником трудових обов’язків. Так, із роз'яснення Пленумом підстав застосування п. 3 частини першої п. 40 КЗпП випливає, що систематичним є винне порушення трудових обов’язків працівником, який на день порушення має