Читати книгу - "Пан Ніхто"

Власне, я міг би не ставати тут і не визирати з тераси, бо мініатюрна радіоапаратура діє на відстані двохсот метрів. Та коли навколо немає людей, я завжди стаю тут, щоб виконати негласну просьбу Любо і на власні очі побачити Бояна.

Легенько повертаю ковпачок ручки і після короткого потріскування чую тихий знайомий голос:

— «Вольво» п'ять.

Знову повертаю ковпачок і в свою чергу передаю:

— «Вольво» шість.

Готово. Передача закінчена. І, незважаючи на лаконізм, вона містить достатньо інформації для обох сторін. Боян повідомляє, що для мене є матеріал, який знаходиться в нашому тайнику — у чорній машині, схожій на мою, — і що машину залишено у відповідному місці на п'ятій за нашим списком вулиці. Я ж інформую, що посилаю через тайник свій матеріал і машину буде переміщено на шосту за списком вулицю.

«П'ята» — це довга бічна вулиця по той бік Бубенберг, досить далеко, щоб можна було упевнитись, що ніхто за мною не стежить, і досить близько, щоб не втомитися від ходьби. Я легко знаходжу машину, анонімну й непомітну серед багатьох інших на стоянці. Відмикаю її, сідаю за кермо і їду. А поки перечікую перший червоний світлофор, дістаю з-під радіоприймача залишене для мене послання і натомість кладу своє. Маніпуляція триває рівно вісім секунд.

Однак переміщення машини забирає у мене значно більше часу. Не лише тому, що «шоста» досить далеко від «п'ятої», а й тому, що мені не вдається знайти жодного місця, де можна було б поставити машину. Це змушує мене, згідно з домовленістю, залишити її на «сьомій», де немає такого скупчення. Прозаїчні, обтяжливі, але необхідні деталі діючої в даний момент комбінації — варіанта «дельта».

Нерідко найпростіші комбінації найліпші. Але коли просте провалюється, слід переходити до чогось складнішого. Зрив атаки з двома «б» — Боєв і Белев — викликав необхідність наступної можливої атаки з трьома «б» — Боєв, Боян і Борислав. Ці три елементи утворюють, по суті, той трикутник, який у грецькій азбуці називається «дельта». Мені належить здійснювати контакт з противником, Бориславу — зв'язок з Центром, а Бояну — між мною і Бориславом. У тому випадку, якщо одна з двох ланок — Боян чи Борислав — прогорить, трикутник буде знову відновлений іншою дійовою особою. Але якщо прогорю я, операцію «дельта» можна перейменувати в операцію «хрест». Принаймні до наступного розпорядження.

Я знову йду на Беренплац, щоб на цей раз скористатися своєю власною машиною. Досить таємниць. Повернімось до легального становища того звичайного і нудного громадянина П'єра Лорана.

Я саме шукаю в кишені ключа, але двері відчиняються, й на порозі показується Розмарі після одного із звичайних своїх перевтілень — одягнена скромно, але не без певного шику, наївна й миловидна мамина донька.

— А, ви йдете? І залишаєте мене напередодні уїкенда? — вигукую я з легким смутком, хоч насправді зараз мені щиро хочеться одного — щоб вона залишила мене і не морочила голови.

— Дуже шкодую, П'єре, але наш сусід гер Гораноф запросив мене на чашку чаю. Постарайтеся приборкати свій смуток. Гораноф — один з тих, хто після двох партій белоту[4] починає позіхати, так що навряд чи я надовго вас покину.

Підбадьорений цією обіцянкою, заходжу у свій скромний дім, ставлю на плитку воду на чай, після чого піднімаюсь у бібліотеку і витягую послання. Це відповідь на мій запит щодо Макса Брунера. Дуже коротка відповідь, для складання якої напевно потрібні були чималі дослідження.

З інформації видно, що Брунер вивчав економічні науки, що він пережив війну, — мабуть, з допомогою певних зв'язків, — на порівняно теплому місці — як обер-лейтенант інтендантської служби, а після війни подався на поприще торгівлі, напевне, знову з допомогою вигідних зв'язків. У воєнних злочинах не замішаний, а також не виявляє жодної політичної активності.

Словом, досить нецікаві відомості, крім однієї деталі: в 1943–1944 роках інтендантська частина, в якій служив Брунер, перебувала в Болгарії. Деталь, яка викликає роздуми. Особливо коли прийняти гіпотезу, що Флора, за якою ховається Брунер, опинилась у сусідстві з болгарином Горановим не чисто випадково, а з певних міркувань.

Брунер — Флора — Горанов — це вже набуває обрисів початкової схеми. Щось на зразок різновидності варіанта «дельта». Але якою б привабливою не виглядала згадана схема, вона в даний момент позбавлена якогось реального і конкретного змісту. І навіть якщо такий зміст справді є, ніхто не в силі розкрити мені його, крім самої Флори або самого Брунера. А я не знаю, наскільки зручно і тактовно було б з'явитися до когось із цих двох і запитати:

— Скажіть, якого дідька ви хочете від цього старого Горанофа? Я заходжу у ванну, спалюю листа над умивальником, потім пускаю воду, щоб змити попіл і навіть промиваю фарфор милом, бо для такої цікавої співмешканки, як Розмарі, краще не залишати жодних слідів. Після цього проходжу в спальню і крізь щілину в шторі певний час спостерігаю, як згадувана співмешканка ляскає картами в компанії цих блідих і підозрілих типів — Горанова й Пенева, а вони дарують їй милі усмішки, — наскільки це взагалі їм під силу — і чемно пригощають чаєм, цукерками й тістечками.

Нарешті мені набридає спостерігати цю інтимну ідилію, до того ж вода на кухонній плитці, мабуть, ось-ось закипить. Тому я спускаюсь на кухню, теж готую собі чашку чаю, а для доповнення дістаю дещо з холодильника. Отже, досить пісна вечеря як для уїкенда і досить бідна схема для гіпотези Брунер — Флора — Горанов.

Перебираюсь у зелений оазис холу і деякий час дрімаю в кріслі, слухаючи, як у цей синій вечір краплі надворі дзвінко сповіщають, що нарешті йде весна.

Так, нарешті йде весна, і нарешті приходить Розмарі, аби прощебетати, «як мило з вашого боку, що ви мене чекаєте» і «ці дріб'язкові люди справді мене гнітять».

— Мене це не дивує, — відповідаю. — Дивує швидше те, що ви так охоче терпите цей гніт. Охоче, якщо не сказати — радісно.

— Не будьте злим, — бурмоче вона, опускаючись на диван. — Ще трохи, і ви звинуватите мене у мазохізмі.

— Чому б і ні? Останнім часом збочення все більше перетворюються у щось нормальне.

— Що вдієш, коли я не можу озброїтися вашою байдужістю і не в силі відмовитись, якщо літній чоловік запрошує мене на чашку чаю.

За моїми особистими спостереженнями, щоб одержати цю чашку чаю, Розмарі досить