Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Крім солдатів-скелетів, на озброєному торговому судні Примарної колісниці були також матроси. Також було більше десяти людей. Разом з двома старійшинами та їхніми слугами, а також підлеглими та слугами Фан Ци було близько двадцяти-тридцяти осіб.

Едні та її люди-лицарі були іншою групою. Деякий час у піратській схованці перебувало понад сто людей. Очевидно, що це маленьке місце не виглядало тісним.

!

Таркус розділив півтора ескадрону воїнів-скелетів, другу половину залишив у Гусселі на дві групи. Одна група продовжувала діяти як гарматне м'ясо попереду, а командувати ними відповідали три лічі. Інша група, яка була більшою за чисельністю, була позаду. Він не мав на меті остерігатися чогось, а головним чином служив попередженням. Якщо вони зіткнуться з Втраченими іменами пізніше, то принаймні зможуть виявити їх заздалегідь. Вони все одно були гарматним м'ясом по суті.

Матроси «Примарної колісниці» в цей час, природно, були полоненими, але про звичайних матросів ніхто не дбав. Слуги двох старійшин Примарної Колісниці були досить сильними, тому за ними наглядав Лицар Аднея. Звичайно, за це поплатився і Брандо. Жінка-лицар була дуже задоволена щедрим роботодавцем Брандо.

.

Тільки двоє старійшин Примарної Колісниці завдали трохи клопоту Брандо і Таркусу. Зрештою, вони були майстрами вищого класу, хоча й лише на півкроку до вищого класу. Навіть якби віце-маршал Брандо стежив за ними, були б проблеми, якби він не був обережним.

Очевидно, що ці двоє дуже постраждали цими днями. Вони були замкнені в нижній каюті зі скелетами та лічами, а їжа, яку вони їли, була гіршою за свиняче та собаче м'ясо. Справа не в тому, що Таркус навмисне зневажав їх, але це було все, що моряки могли їсти в морі. Нежить не змогла спеціально підготувати кухаря для двох полонених. Таке лікування мали лише Брандо та Дельфайн.

1278

Розділ 1278

Оскільки Фан Ци завжди перебував у руках Таркуса та Інджирсти, вони, природно, не наважувалися діяти необдумано і терпіли. Коли Брандо знову побачив їх двох, він майже не зміг їх упізнати.

.

Здавалося, що вони обоє за кілька днів постаріли на десять років. Навіть їхні зморшки сильно збільшилися, і вони виглядали так, ніби досягли похилого віку.

Коли вони вдвох побачили Брандо, вони одночасно показали погляд жаху. Очевидно, битва в порту Розалін залишила незгладиму тінь у їхніх серцях, особливо останнє протистояння між Брандо та Священним Нефритовим Мечем. Це було майже за межами уяви смертних.

,

Дивлячись на них двох, Брандо зрозумів, що ці двоє хлопців не можуть здійняти жодної хвилі. По крайней мере, перед ним вони не наважувалися вчинити необдумано. Він кивнув Таркусу, щоб той не звертав на них двох уваги і просто стежив за Фан Ці.

.

Що ж до останнього, то з того часу, як він вийшов з порту Гусселя, його спочатку зарозумілий характер був дуже стриманий. Він не наважився спровокувати його знову. Брандо кілька разів бачив, що той виглядав так, ніби хотів йому щось сказати, але врешті-решт стримався.

,

Він був не проти поспілкуватися з іншою стороною, але коли подумав про настанови Дельфайна, то посміхнувся і придушив свої думки. Він подумав, що з кумедною вдачею цього хлопця було б добре тримати його під контролем.

.

Таким чином, Брандо і Хуан Хо разом з незбагненною дочкою прем'єр-міністра, контрабандистом На Сінь і його сином, а також нежиттю Мадари, які явно були не на одному боці з ними.

Крім того, з обох сторін були спільні бранці: спадкоємець клану Примарних Колісниць та їхній геній цього покоління, їхні два великі старійшини, а також багато моряків і слуг. Нарешті, була жінка-лицар та її партія, у яких теж, очевидно, були інші думки. Така група людей з різними думками зібралася в цей момент.

.

Скелети перед ними вже розвідали шлях. У глибині печери була відносно вузька печера, але вона все одно була сухою. Місцевість поступово піднімалася вгору, немов була пов'язана з кимось іншим.

Лицар ішов позаду, тримаючи в руках смолоскипи. Полум'я було яскравим і темним, поступово окреслюючи обриси печери. Очевидно, це була печера, розмита водою. Можливо, спочатку вона протікала через підземну річку. Підземна річка тисячі разів розмивала тут вапняк, утворюючи складну систему печер. У деяких місцях вона ледь не зросла по спіралі вгору. Гладка кам'яна поверхня або виступала з навколишніх кам'яних стін, утворюючи скупчення красивих сталактитів.

.

Така сцена спочатку була дивовижною, але через довгий час було неминуче, що вона буде нудною. Брандо спочатку думав, що вони зможуть вийти з печери за чверть години, але він не очікував, що пройдуть кілька годин. Печера спочатку була вузькою, і їм довелося вишикуватися в довгу чергу вздовж вузької стежки. Але згодом вона поступово ставала Сіель шою. Стіни печери розширювалися на всі боки, майже утворюючи відкритий підземний простір.

.

Більш того, він утворив прірву з одного боку. Дивлячись з того боку, було непроглядно темно. Під урвищем була майже прірва, і світло смолоскипа зовсім не могло освітити кінець. Таркус кинув камінь додолу, і через деякий час почув відлуння каменя. Брандо простягнув свою Лінію Закону вниз і виявив, що внизу, принаймні на двісті або триста футів над поверхнею, є підземне озеро.

,

Продовжуючи рухатися вперед, він почув шум води, що долинав з темряви. Хоча він не бачив напрямку, він міг сказати, що це водоспад. Здавалося, що первісна підземна вода тут змінила своє русло і вилилася в підземне озеро. Але цей підземний простір був лякаюче великим. Пірати, які спочатку зупинялися тут, не виявили б його. Це була просто природна схованка. Тепер він почав сумніватися у своєму попередньому судженні.

Попередній порт був занадто чистим. Маючи таку велику схованку, пірати не могли повністю її ігнорувати. Але куди вони поділися?

.

Брандо не знав, що поки він думав про цю проблему, за кількасот метрів звідси, по той бік скелі в темряві, між двома сталактитами, дивиться сюди пара очей.

.

Темні очі відбивали далеке світло вогню. Володар очей не обов'язково чітко бачив Брандо та інших, але світла такого яскравого смолоскипа було достатньо, щоб поширитися далеко в темряві. Якусь мить він побув на місці, потім поклав до рота жменю квасолі, пожував кілька разів і повернувся, щоб піти.

Чоловік спритно ковзнув по кам'яному схилу, наче темрява була для нього нічим. Він кілька разів обійшов навколо сталактитів, знайшов одну з печер і швидко зайшов усередину. Не встиг він далеко відійти, як спереду долинуло слабке