Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

Бурмотіння Ероса переросло у щось явно більш штучне: висхідний звук, що піднімався по спіралі й чомусь нагадував

йому зелене коло радара зі старовинних фільмів. На тлі чулися

голоси, але Міллер не міг розібрати ані слів, ані навіть мови.

Величезний смолоскип «Нову» закрив уже половину неба.

Зорі навколо позникали в сяйві максимальної тяги. Скафандр

затріскотів попередженням про радіацію, і Міллер його

вимкнув.

«Нову» з людьми на борту нізащо не був би здатен розвинути

таке

прискорення:

навіть

у

найкращих

колисках

перевантаження перемололо б людям кістки. Він спробував

порахувати швидкість корабля при ударі.

Швидкий. Це все, що важило. Швидкий.

Там, у самій середині розквітлого вогню була темна плямка, не

більша за вістря олівця. Сам корабель. Міллер глибоко вдихнув.

Заплющивши очі, він усе одно бачив червоне світло крізь

повіки. Коли він їх розплющив, корабель уже набув довжини.

Форми. Це була голка, стріла, ракета. Кулак, що піднімається

з глибин. Уперше на своїй пам’яті Міллер відчув благоговіння.

Ерос заволав.

— ЗАБЕРИ СВОЇ ЛАПИ ВІД МЕНЕ НАХУЙ!

Квітка вогненних викидів із двигуна поволі змінила форму

з кола на овал, а тоді на велетенське перо. Сам «Нову» сяяв

сріблом у профіль. Міллер роззявив рот.

«Нову» промазав. Повернув. Просто зараз, просто зараз він

мчав повз Ерос, а не у нього. Хоча ніяких маневрових вогнів

видно не було. І як можна повернути щось таке масивне, на

такій швидкості, так різко в одну мить, щоб корабель не

розірвало на частини? Самі лише g від прискорення...

Міллер подивився на зорі, ніби шукаючи відповіді у них. На

диво, відповідь знайшлася. Смуга Чумацького Шляху —

нескінченний розсип зірок — була ще там. Але змінився кут.

Змістилася площина обертання Ероса. Його розташування

відносно екліптики.

«Нову» не міг змінити курс в останню мить, не розвалившись

на шматки. Але цього і не сталося. Ерос був приблизно шістсот

кубічних кілометрів у об’ємі. До втручання «Протогену» тут був

другий за активністю порт Поясу.

І навіть не перевищуючи силу магнітних підошов Міллера, станція Ерос ухилилася від снаряда.

Розділ сорок дев’ятий. Голден

–Ніхера ж собі, — безвиразно озвався Еймос.

— Джиме... — покликала Наомі за спиною Голдена, але

він відмахнувся й відкрив канал із Алексом.

— Алексе, ми побачили те, що побачили мої сенсори?

— Точно так, кеп. Радар і оптика одностайні в тому, що Ерос

стрибнув на двісті кеме в бік обертання менш як за хвилину.

— Ніхера ж собі, — повторив Еймос точно таким самим

безвиразним тоном. Металевий брязкіт, що лунав кораблем, коли палубні люки відчинялись і зачинялися, дав знати, що

Еймос піднімається трапом.

Голден скинув зі себе спалах роздратування на Еймоса, що

залишив свій пост. Він придумає, що з цим робити, пізніше.

Зараз слід пересвідчитися, що «Росинант» і його команда не

побачили колективну галюцинацію.

— Наомі, дай зв’язок.

Наомі повернулася у кріслі й підняла до нього посіріле

обличчя.

— Як тобі вдається зберігати спокій?

— Паніка не допоможе. Ми мусимо знати, що сталося, перш

ніж скласти розумний план. Передай мені, будь ласка, зв’язок.

— Ніхера ж собі, — вкотре мовив Еймос, видершись на

командну палубу. Голосний брязкіт палубного люка був наче

знак оклику до його репліки.

— Моряче, хіба я наказував тобі залишати пост? — запитав

Голден.

— Скласти розумний план, — повторила Наомі так, наче це

були слова іншої мови, які вона силкувалася зрозуміти. —

Скласти розумний план.

Еймос кинувся на крісло з такою силою, що гель його обхопив

і не дав підскочити назад.

— А Ерос, сука, здоровезний... — мовив він.

— Скласти розумний план, — повторила Наомі, тепер сама до

себе.

— І я не жартую, він реально, сука, здоровезний. Знаєш, скільки енергії