Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

.

Сотні імператорських вельмож спостерігали за розвитком цієї сцени з Сіель око розплющеними очима. Вони подивилися на двох молодих людей, які цілувалися, і не змогли вимовити жодного звуку.

Для вельмож це була така прекрасна сцена. Лицар, що рятує принцесу, ідеально відповідає прагненню до краси та романтики вищого класу Імперії.

.

Але що змушувало їх почуватися ніяково, так це те, що вони не знали, як зустріти цю сцену. Вони навіть не наважувалися глянути на Її Величність, щоб вона не побачила, що їхні серця затремтіли.

Скарлет така смілива. Метіша тихо зітхнув.

.

Але навіть я мушу визнати, Сіель відповів: Це нагорода, на яку заслуговує Господь, і це чудо варте поцілунку. Я справді не можу сказати, який з них цінніший між ними.

Містере Сіель , будь ласка, будьте обережні зі своїми словами. Метіша глянув на непокірного чарівника.

Не хвилюйтеся, я збережу це в таємниці перед римською дамою. Але я не думаю, що їй буде все одно. Сіель підморгнув.

,

Цього разу навіть Метіша втратив дар мови. Її обличчя теж було червоним.

. -

Старий прем’єр-міністр Нідеван не висловив своєї думки. У молодості він був досить старомодним, і попередньому імператору подобалася його непохитність. Однак він все одно був толерантним і поблажливим до молоді. Ерцгерцог Квіткового Листа посміхнувся, немов йому нагадали про власну романтичну і неслухняну молодість. Він легенько поплескав доньку по плечу. Який молодець.

Батьку, люто пирхнула Вагіна, я тікаю з дому.

Знову тікаєте з дому? Герцог Квіткового Листа не міг стриматися від сміху.

.

Дівчина закотила блакитні очі. Про те, про що вона думала, сказати було важко.

.

За цією сценою спостерігала і Срібна Королева.

,

Він зовсім не схожий на свого діда У цей момент у королеви в голові з’явилася така дивна думка. Навіть депресія і біль від її невдачі здебільшого розвіялися.

.

Вона стала навколішки на холодній мармуровій підлозі. Світловідбиваюча підлога могла майже відображати її прекрасне обличчя. Це було обличчя, яке не було розмите з плином часу. У цьому обличчі вона бачила себе, коли була принцесою.

.

Це був такий гарний час.

На жаль, вона ледве пам’ятала про це.

?

Коли ситуація почала змінюватися?

.

Вона мовчки подумала.

.

Це був темний і глибокий коридор. По обидва боки коридору стояли арочні вікна, а арочні вікна відображали багато спогадів про минуле. Вона побачила пустелю Чотирьох Царств, прекрасні весняні пейзажі, сонячний двір, себе і своїх сестер, свого брата і свого батька, Великого Імператора Грантокрі.

.

Це було схоже на те, що сталося в іншому сні. Він був туманний, як місяць у воді.

Вона побачила незліченну кількість прапорів, і слава Імперії тільки починалася. Батько передав їй трон, а вона передала його першому синові свого брата. Вона побачила під її поглядом славний палац і територію імперії, що розширювалася на всі боки. Потім почалася війна, і лицарі хоробро напали на армію нежиті.

.

Через десятиліття вона постаріла, а її обличчя вкрилося зморшками. Імперія міцніла з кожним днем, і вона поступово не могла згадати про те, що було в юності. Однак у її серці все одно палало полум’я.

Зрештою, я не пішов проти волі батька.

Вона стояла в темряві і бачила все, що відбувалося уві сні. Її босі ноги ступили на холодну підлогу, і вона подивилася на себе колишню. Вона була одягнена в біле і була ще молода, але була така безпорадна, що здавалося, ніби її покинув увесь світ.

?

Чому?

?

Чому так сталося?

Вона подивилася на свої руки, які були стрункими і довгими. Пройшли десятиліття, а вона не вирізала на них жодного візерунка. Однак вони були настільки бліді, що були схожі на привидів.

.

Крапельне. Крапля холодної рідини впала їй на долоню. Констанс зрозуміла, що плаче.

?

Скільки років минуло з того часу, як вона востаннє плакала?

.

Вона не пам’ятала.

.

Пейзаж мрії розлетівся, як дзеркало.

.

Блискучі осколки порізали її шкіру, і кров витекла, сяючи золотим світлом. Однак вона цього зовсім не відчувала.

.

Вона нарешті згадала все, що відбувалося в далекому сні.

60

У кінці коридору вона побачила таємничий вівтар. Все було точно так само, як і 60 років тому. Навіть обстановка навколо нього анітрохи не змінилася.

16—

Вона побачила свою 16-річну дівчину, королеву драконів Гвендолін, і цю високу і красиву постать.

.

Вони втрьох впали біля жертовника.

.

На вівтарі стояла дівчинка. Риси її обличчя були мальовничими, і вона була настільки досконалою, що здавалася шедевром Творця.

Ваша Високість, ви не можете цього зробити!

Пане Даріусе, це моя провина. Я маю взяти на себе відповідальність за це. Хочеш дивитися, як весь світ помирає разом з нами?

Леді Гвендолін, ви повинні зупинити Її Високість!

Гвендолін, ти придворний чаклун. Ви несете відповідальність за виживання Імперії. Допоможіть мені завершити цей ритуал.

Але Ваша Високість

.

Гвендолін, в Імперії багато принцес, але є лише одна Вонде.

Ваша Високість

.

Я вже зважився. Якщо я зможу захистити Імперію, захистити цю землю, яку я глибоко люблю, це також моє найбільше бажання.

16—

Срібна Королева заціпеніло подивилася на себе 16-річного. Вона подивилася на Срібну Принцесу Імперії, і сльози нестримно покотилися з її очей.

Спогади стали такими яскравими і глибокими. Уламки минулого, які десятиліттями покидали її, здавалося, ожили в цей момент.

Вона нарешті згадала, що це був початок усього, а також кінець усього.

.

Сцена перед нею почала змінюватися.

.

Це була сцена незліченної кількості еонів тому.

, -

Метеорити, що впали з неба, пропалили хмари, залишивши на золотисто-червоному небі смуги світла. Незліченна кількість людей тікала через безмежні рівнини.

. .

На Кордоні Стихій все ще відбувалися спорадичні бої. Час від часу лунав вибух, усіяний околицями фортеці Вавилон.

Вона побачила велетенського дракона, що закривав половину неба. Його крила простягалися з півдня великих рівнин на північ, перетинаючи небо. Його вигнута шия була схожа на велетенську вежу на вершині хмар.

.

Все його тіло випромінювало нескінченний тиск.

Між хмарами почувся гуркіт, і сяюча вежа розвалювалася.

.

Вона побачила ще одну сцену.

-

Криваво-червоне призахідне сонце пройшло крізь дванадцять обсидіанових стовпів і засяяло в залі. Кришталева решітчаста сітка на гладенькій підлозі яскраво сяяла.

.

До зали повільно зайшла група людей у мантіях.

Один з них підняв голову і озирнувся. Всього навколо нього було тринадцять людей. Вони носили однакові шати,