read-books.club » Сучасна проза » Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

16
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дата Туташхіа" автора Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 210 211 212 ... 238
Перейти на сторінку:
долю кожного з нас. Хому Комодова вбили білогвардійці в тисяча дев’ятсот двадцятому році, коли захопили Одесу. Він був політкомісаром дивізії. Андро Чанейшвілі в дні кубанського саботажу партія послала на боротьбу проти куркульства. Він лишився там, згодом став директором великого радгоспу і, здається, живий і понині. Петро Андращук помер під час Вітчизняної війни в чині генерала — серце зрадило. Езіз Челідзе працював у Чека, був великою людиною. Контрреволюціонери підкинули йому в кабінет бомбу. Амбо Хлгатян помер у Тбілісі, а бідолаха Гогі Цуладзе — на каторзі. Якийсь гімназист у дев’ятсот п’ятому році вбив двох чорносотенців, Гогі хотів урятувати юнака від каторги і взяв провину на себе. Дембіна і Бікентія Іалканідзе давно немає. Поктія в тридцяті роки був директором великого комбінату в Середній Азії. Він і Олексій Снєгир загинули в тридцять сьомому році. Дата Туташхіа втік з в’язниці наприкінці вересня дев’ятсот сьомого року. Все інше ви знаєте. Про Чоніа я нічого не знаю, а про Токадзе скажу. В двадцятих роках я працював у радянському посольстві в Бельгії, і саме тоді Токадзе був водієм таксі в Льєжі.

Я сказав, що четвертого червня в Ортачала ввірвалися жандарми. Бідний Класіон був при смерті, але якось переборов себе, п’ятого червня підвівся з постелі й став коло дверей палати. Був час вечірньої перевірки. Увійшов комендант, Класіон кинувся і схопив його за горлянку. Та де вже йому було! Його нещадно побили. Він знепритомнів і помер, не приходячи до тями.

Парламент припинив своє існування досить цікаво. Таріела Автанділовича жандарми стягли прямо з «трибуни», виволокли з камери, а він усе ще не змовкав, продовжував свою промову:

— Горе вам, наївним! Ось тепер ви переконалися, що в демократії є своя ахіллесова п’ята, і тирани про це знають краще від інших!

Граф Сегеді

Майже три місяці згаяв я, опоряджуючи дачу в Армазі. Я оселився на ній восени тисяча дев’ятсот четвертого року. То був найкращий час другої половини мого життя. Світлий час. Я багато читав, писав, ходив на полювання, ловив рибу й думав, думав. Разів два-три на місяць я приймав гостей. Завів свій екіпаж. У Тифлісі я жив узимку і то лиш тоді, коли була в тому потреба. На той час у моєму житті стався найглибший і найсерйозніший роман. Саме тоді продав я всі свої маєтки, що були в мене в Росії. Нова обстановка, нові клопоти й турботи допомогли мені легше перенести те, що я залишив службу й діяльність, які протягом багатьох років були єдиним змістом мого існування. Нове коло друзів і знайомих, нові захоплення й уподобання скинули з моїх плечей років тридцять, і тому, що я дожив до дев’яноста років, я зобов’язаний сімнадцяти щасливим рокам, які прожив у Армазі.

Тієї ж осені я зустрів у Мцхеті Сандро Карідзе. Не стану критися, я шукав зустрічі з ним, завжди пам’ятав про неї і знав, що вона неминуче відбудеться. Я сказав Сандро, що живу в Армазі, й запросив у гості. І він не забарився. Поступово ми не тільки зблизилися — постійне спілкування стало необхідне нам обом. Сподіваюся, мене не запідозрять у тому, що я хочу дорікнути Сандро Карідзе або пробую пом’якшити відповідальність, яку наклала на мене попередня моя діяльність, але саме давні зв’язки і вплив, який я ще мав, дали змогу мені двічі визволяти його з в’язниці: уперше його заарештували в дев’ятсот шостому році у зв’язку з революційними заворушеннями, а вдруге — у справі про вбивство екзарха Никона. Я хочу лише сказати, що полюбив, як брата, того дивного чоловіка з важким характером і що, незважаючи на всі його вади, він був гідний ще більшої любові.

Мабуть, не варто докладно описувати наші взаємини. Наведу лише дві-три розмови, що мають внутрішній зв’язок з цими записами, тим паче що спонукає мене до цього ще одна обставина: наприкінці дев’ятнадцятого століття в суспільстві поширився певний тип людей — філософствуючі політикани, що формувався з представників різних суспільних станів і звань. Були серед них надзвичайні розумники й дурні; люди дуже освічені й неуки; фанатики ідеї та епігони моди; натури глибоко своєрідні й такі, що бундючно претендували на оригінальність. Та всі вони — я глибоко переконаний у цьому — багато зробили для революції. Зробили тим, що, не шкодуючи сил, поширювали в суспільстві погляди хоч і різного політичного напряму, але такі, що зводилися кінець кінцем до думки про неминучість революції. Такі люди траплялися мені і в роки служби, і після відставки. В Сандро Карідзе поєдналося все краще, що вони мали,— від освіченої мудрості до простодушної чесності. Не сказати в цих записах про Сандро Карідзе і про весь той соціальний тип просто гріх було б.

Уже під час першого візиту Сандро Карідзе я нагадав йому про розмову в Схалтба, що лишилася назавершеною.

— Ви тоді не закінчили своєї думки, пане Сандро... Пригадуєте, ми говорили про відмінність понять «нація» і «народ»?

— А чому ж ні, пригадую. Відмінність дуже велика, це зовсім різні поняття, навіть суперечливі. «Нація» є цілісним етнічним організмом упродовж усього свого існування. «Народ» — це «нація» сьогодні. Нація — феномен довговічний і сталий. Народ — явище швидкоплинне, мінливе. Стовбур дерева і його зелена крона, русло річки і вода — ці порівняння були б доречні для пояснення моєї думки.

— А суперечність у чому?

— Між поняттями «нація» і «народ»?

— Еге.

— Народ — це шлунок і руки. Нація — вища моральність, проникливість. Народ створює духовні й матеріальні цінності, а оскільки потреби завжди вищі від того, що створено, в народу з’являється нестримне прагнення поглинути не лише створено ним, а й те, що було створене раніше й щасливо врятувалося від споживання. Нація — це невмираючий і невигубний вічний дух, що добровільно бере на себе відповідальність за минуле, сучасне й майбутнє всього етнографічного організму. Нація — це стримуюче і регулююче начало, вона нагромаджувач і страж духовних та матеріальних скарбів. Пам’ятаєте? — «Життя — це процес добування духовного й матеріального споживку, а моральність — сила, що регулює цей процес».

— Виходить, що народ — це ті, хто за гроші змушений працювати в каменоломнях, щоб вибурити брили для соборів, а нація — те, що спонукає народ до цього?

— Не зовсім так. Я гадаю, що й серед тих, кого спонукають, і серед спонукачів бувають люди, в яких немає нічого від нації. Для

1 ... 210 211 212 ... 238
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"