Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

у непередбачений спосіб, станція може розколотися, наче

яйце — і тоді розсипатиме за собою слід із протомолекули

широкою смугою крізь усю Сонячну систему, наче пилюку.

Різниця між успіхом і катастрофою може становити буквально

кілька метрів.

Міллер вибрався шлюзом на поверхню. Перша хвиля техніків

уже монтувала резонансні сейсмографи, чиї робочі сигнали

і дисплеї стали найяскравішими плямами у світі навколо.

Міллер примагнітився черевиками до широкої смуги керамічно-сталевого сплаву і дозволив собі розпрямити спину під

відцентровою силою. Після двох тижнів у кріслі-колисці така

свобода дарувала ейфорію. Одна з технікинь підняла руку —

загальноприйнятий поясанський жест, що просив уваги. Міллер

підвищив у скафандрі рівень звуку.

— ...insectes rampant sur ma peaux...

Міллер нетерпляче перемкнувся з Ероса на канал своєї

команди.

— Доведеться переміститися, — сказала жінка. — Надто багато

кераміки тут. Треба стати з іншого боку доків.

— Вони тягнуться майже на два кілометри, — відповів Міллер.

— Так є, — погодилася вона. — Можемо відшвартуватися

і перевести корабель на двигунах, а можемо тягнути. Тросів у нас

вистачить.

— Що швидше? Часу в нас небагато.

— Тягнути.

— Тоді тягнемо, — наказав Міллер.

Корабель повільно злетів над поверхнею, і двадцять маленьких

транспортних дронів поповзли, тягнучи його за собою на тросах, наче гігантський металевий дирижабль. Корабель залишиться

тут із ним, на станції, прикутий до астероїда як офіра богам.

Міллер із командою пройшли по закритих стулках гігантських

воріт ангара. Єдиними звуками були стукіт його підошов, коли

електричні магніти чіплялися за поверхню, і клацання, коли

вони її відпускали. Єдиними запахами — його власне тіло та

свіжий пластик повітряного фільтра. Метал під ногами сяяв, наче хтось його відполірував. Пил чи каміння давно вже злетіли

з нього геть у космос.

Вони поспішали закріпити корабель, зарядити детонатори, ввести коди активації — усі без нагадувань пам’ятали, що

велетенська торпеда, якою став «Нову», мчала в їхній бік.

Якщо сюди прибуде інший корабель і спробує розмінувати

пастку, детонатори пошлють сигнал до синхронізації всім іншим

кораблям ОПА, що обсіли поверхню астероїда. За три секунди

після того на Еросі не залишиться абсолютно нічого. Запаси

повітря і припасів вивантажили з корабля, склали докупи та

підготували, щоб забрати з собою. Нащо марнувати ресурси?

Нічого страхітливого не виповзло зі шлюзів, ніхто не напав на

команду — тож Міллерова присутність виявилася непотрібною.

Або ні. Або це все було потрібно просто, щоб його підвезти.

Коли всю роботу закінчили, Міллер послав сигнал «Усе

готово»,

маршрутизуючи

його

через

систему

зв’язку

приреченого корабля. Транспорт, що мусив їх забрати, наближався повільно — спершу світла цятка, що ставала

поступово

яскравішою,

потім

розрослася

в

розмірах.

Швартувальні кріплення для роботи в невагомості оперізували

корабель, наче риштування. За наказом звідти команда Міллера

вимкнула черевики й запустила простенькі маневрові

двигунці — або на скафандрах, або на спільних евакуаційних

капсулах для тих, чиї скафандри виявилися застарими. Міллер

спостерігав, як люди падають у глибину.

— Пампо, не спи, — звідкілясь озвався Діоґо. На такій відстані

Міллер не міг розпізнати, хто з тих людей він. — Шлаух не жде.

— Я не полечу.

— Са ке?

— Вирішив. Залишуся тут.

Запала мовчанка. Міллер чекав на цю мить. Він знав коди

доступу. Якщо потрібно заповзти в мертву оболонку їхнього

колишнього корабля і замкнути за собою двері — він може це

зробити. Але не хоче. Він підготував аргументи: на Тайко він

повернеться як пішак, котрого Фред Джонсон збирається

пожертвувати на шахівниці політичних переговорів; він

утомився і постарів настільки, що це не опишеш простою

кількістю років; він уже одного разу помер на Еросі, тому хоче

завершити справу тут. Він заслужив принаймні на це. Діоґо та

всі решта були йому винні принаймні таку честь.

Він чекав на