Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

Перші промені світанку м’яко проникали крізь тонкі штори кімнати, освітлюючи кімнату теплим світлом. Повітря було прохолодним, і тиша ранкового міста лише зрідка порушувалася далекими звуками людської активності. Джун і Юна не спали. Вони сиділи за столом в невеликій кімнаті старого готелю, що виходив на тиху вуличку. Звісно, обидва виглядали виснаженими, але їхні очі палали рішучістю, змішаною з тривогою.

— Ми повинні діяти швидше, — Джун перервав тишу, втупивши погляд у карту, розкладену перед ним. — Якщо Катя там... де б це "там" не було, ми повинні знайти спосіб її витягнути. У нас немає часу зволікати.

Юна кивнула, хоча глибоко в душі була розгублена. Вона бачила, як Джун почав змінюватися з моменту, коли вони втратили Катю. Його самоконтроль і рішучість змінилися на одержимість і відчай. Вона сама боялася за свою подругу, але розуміла, що не може дозволити страху керувати їхніми діями. Вона повинна бути раціональною і допомогти Джуну тримати голову на плечах.

— Джуне, — тихо сказала вона, намагаючись підібрати слова, які могли б його трохи заспокоїти. — Ми знайдемо її. Але ти знаєш, що це може зайняти час. Ми повинні бути готовими до всього.

Джун важко зітхнув і потер руками обличчя. Він виглядав знервованим, але в його очах було більше, ніж просто занепокоєння — там горіла рішучість. Втрата Каті здавалася йому власною провиною, тягарем, який він ніс на своїх плечах, і він не міг допустити, щоб це залишилося без рішення.

— Я знаю, — сказав він, нарешті опустивши руки. — Але кожна хвилина без неї здається вічністю. Я не можу просто сидіти й чекати. Я мушу щось робити.

Юна розуміла це. Вона також відчувала тягар часу, який невпинно тік і з кожною хвилиною віддаляв їх від можливості знайти Катю. Але паніка не допоможе.

— Я читала про схожі дзеркала, — сказала вона, перегортаючи книги, які вони принесли з собою із бібліотеки старого міста. — Більшість із них використовуються для переміщення між світами. Якщо це дзеркало діє за таким принципом, то ми повинні зрозуміти, як воно відкривається і де знаходиться той світ, куди потрапила Катя.

Джун підвівся і підійшов до вікна. Він дивився на вулицю, але насправді його думки були далеко. Перед ним стояли образи тієї останньої миті, коли Катя зникла. Її рішучий погляд, її руки, що простягалися до дзеркала. Він ненавидів себе за те, що дозволив їй це зробити.

— Я пам’ятаю, як вона торкнулася його, — сказав він, ледве стримуючи емоції. — Я повинен був зупинити її. Я... я не зміг.

Юна підійшла до нього і поклала руку йому на плече.

— Це не твоя вина, Джуне, — сказала вона м’яко, але з впевненістю. — Вона б усе одно це зробила. Катя завжди була такою... безстрашною. Вона не могла інакше. Ми мусимо прийняти це і рухатися далі.

Джун на мить мовчав, вдивляючись у далечінь. Його руки стиснулися в кулаки, але він знав, що Юна має рацію. Вони не можуть повернути минуле. Але вони можуть зробити все можливе, щоб повернути Катю.

— Ти права, — нарешті сказав він, повертаючись до столу. — Нам треба зосередитися на пошуках. Що ми знаємо про цей інший світ? Які є шляхи туди?

Юна відкрила книгу, на яку вказувала раніше. Вона була старою і витриманою, з пожовклими сторінками, які вже ледве трималися на переплеті.

— Тут сказано, що дзеркала є порталом у паралельні світи, — пояснила вона. — У кожному світі є свої правила, і вони можуть відрізнятися від нашого. Час може текти по-іншому, магія може діяти інакше. Ми повинні бути готовими до всього.

— Але як ми потрапимо туди? — Джун нахмурився, слухаючи. — Дзеркало закрилося. У нас немає доступу.

Юна злегка підняла брову і подивилася на нього.

— У нас немає цього дзеркала, але є інші. У старому місті згадували, що колись дзеркала були частиною цілої мережі. Якщо ми знайдемо інше дзеркало, яке досі працює, ми зможемо скористатися ним.

Джун відчув, як його серце прискорило хід. Це був план. Нарешті, у них з'явилася надія.

— Тоді вирушаємо туди, — твердо сказав він. — Нам потрібно знайти інше дзеркало, і чим швидше ми це зробимо, тим краще.

Вони покинули готельний номер, не зволікаючи ні секунди. Старовинні книги та сувої Юна залишила позаду — вони тепер не мали значення. Єдиний шлях до порятунку Каті пролягав через пошуки іншого дзеркала, і вони знали, що зволікати вже не можна. Сонце щойно піднялося над горизонтом, але місто було вже прокинулося — вулиці були переповнені людьми, які поспішали у своїх справах. Машини проїжджали з гучним шумом, і навіть повітря здавалося напруженим від енергії міського ранку.

Джун і Юна швидко крокували вузькими вуличками, намагаючись не привертати зайвої уваги. Їхні кроки були рішучими, але між ними панувала напружена тиша. Обидва розуміли, що кожна мить на вагу золота, але водночас боялися будь-якого невдалого кроку.

— Куди ми йдемо? — запитав Джун, коли вони звернули за ріг однієї з вулиць. Він відчував, що Юна має якийсь конкретний план, але поки не зрозумів, у чому саме він полягає.

— У старе місто, — коротко відповіла вона, не дивлячись на нього. — Я знаю одне місце. В ньому є легенда про дзеркало, яке було частиною мережі порталів. Якщо його не зруйнували, воно може бути ще активним.

Джун кивнув, не ставлячи зайвих питань. Він довіряв Юні, адже вона вже неодноразово доводила свою компетентність у таких справах. Її знання були широкими, і хоча він сам не до кінця розумів усі магічні деталі, інтуїція підказувала йому, що вона може бути їхнім єдиним шансом.

Вони йшли швидко, лавіруючи між людьми, які поспішали в своїх буденних справах. Їм вдалося пройти декілька кварталів, коли Юна раптово зупинилася перед непримітною брамою між двома старовинними будівлями. Ворота виглядали так, ніби їх не відчиняли десятиліттями — вони були вкриті іржею, а цегляні стіни, що обрамляли їх, поросли мохом. Від погляду випадкового перехожого це місце легко можна було пропустити, але Юна знала, куди йти.