Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Довелося змиритися. Наталка одягла мене у вечірню сукню і привела в пристойний вигляд моє відросле волосся. Відросло воно теж завдяки їй, вона банально відвела мене один раз до салону і підказала яку процедуру замовити. Тепер я володарка волосся довжиною до кінця лопаток, трохи густішого, ніж було раніше. Наталка навіть злегка підфарбувала мене. Колеги мені навіть туфлі дістали за розміром і на низьких підборах.
— Ти маєш гарний вигляд, — сказала вона з усмішкою, — і я теж іду.
— Наталко, не сип мені сіль на рану. Ось тут щось має бути, — я показала на груди нульового розміру. — Про те, що нижче я вже мовчу. За мінімальних зусиль мене вдома за хлопчиська приймали.
— Груди у тебе є, у тебе там не зовсім плоско.
Сукня у мене була з відвертим декольте, і якби було що показувати, напевно, було б красиво. А так тільки ще сильніше підкреслює мою площину. Та й загалом вона тільки сильніше підкреслює, що фігура в мене рівна з усіх боків. Шеф від мого сердитого погляду не вразився. На благодійний вечір нас ішло шестеро. Данило з Наталкою, я, Алекс, Дмитро і Луї. Я відчула, як погляд Алекса пройшовся по моїй фігурі. Від цього мені стало ще більш незручно.
На місце ми приїхали на кількох машинах. Ось на кому така ж сукня, як на мені, мала шикарний вигляд, так це на Наталці. Я в машині постаралася відсторонитися від смутку про те, чого немає. І постаралася думати про щось інше. І зараз змогла відчути, що відчуваю якийсь підступ. Подивилася на Луї та Алекса. Які їхали на передніх сидіннях машини. Ліу був ще й за кермом. Відчувши мій погляд, посміхнувся і підморгнув мені через дзеркало заднього виду. Наші заняття закінчилися, і він попросив більше його майстром і сенсеєм не називати.
— Що за благодійний вечір?
— Побачиш. Просто будь собою.
— І постарайся не померти від сорому, — сказала я тихо.
— Так, пам'ятай, що тобі ще до Славка повертатися, і він потребує тебе, — підлив масла у вогонь Алекс. — У нього тут більше нікого немає.
Я тільки кивнула. Подумавши, що в мене самої тут нікого немає. Друзі є, рідні далеко. Щось якось зовсім безрадісно. І такий стан мені не властивий. Навіть на випускному з академії я так не переживала. Хоча тоді груди були такі самі. Насупилася.
— Приїхали, — сказав Алекс і допоміг нам не вибратися з машини.
Коли ми приїхали, вечір був уже в розпалі. І я щось не зрозуміла, чому він присвячений. Вдалося тільки краєм вуха почути тихе запитання Луї Алексу:
— Її не попередили?
— Ні.
Цікаво про що мене повинні були попередити?!
Сам вечір для мене був схожий на сюрреалізм. Таке я могла уявити побачити в середній площині або нижній, але не як не у верхній. До мене разів десять підходили різні люди і говорили ввічливо гидоти. Здебільшого суть була в тому, який огидний вигляд я маю в цій сукні з маленькими практично плоскими грудьми і попою. На п'ятому разу я мало не розплакалася. Потім подивилася, що Луї уважно дивиться на всіх, хто до мене підходить і немов запам'ятовує їх. Мене це зацікавило. А ось одинадцята пані, що підійшла, видала себе поганими лінзами. Я сама від себе такого нахабства не очікувала. Але враховуючи, що переді мною не зовсім уже людина, а одержимий. То цілком адекватна реакція. Я схопила жіночку, що підійшла, за горло, щойно вона висловила порцію гидот і очікувала моєї негативної реакції. А отримала тільки гарне захоплення.
— Погані у вас, жіночко, лінзи. Червоні очі абсолютно не ховають!
Моя реакція послужила своєрідним знаком колегам, і вони стали знерухомлювати одержимих. Після затримання, яке пройшло просто ідеально, дізналася, що всі одержимі підійшли до мене наче відмітитися. А все тому, що я виділяла солодкий для них аромат невпевненості в собі.
— Ти молодець, — сказав Алекс, відводячи одержиму, що я сповила. — Ми не могли тебе попередити. Вибач.
— Я не ображаюся. Просто не вмію ще приймати свою фігуру.
Він усміхнувся мені, а я побачила, що він бачить у мені ще підлітка, а не дорослу.
— Не квап події, — сказав, проходячи повз Луї.
Наступні кілька років були спокійними. Мої брати і тітка з дядьком часто приходили в гості. Маргарита, щойно народила двійнят і трохи оговталася, теж часто стала приходити в гості до сина. Він Гілберта і Маргариту називав мама і тато, мене тітка або Ліка. А коли Славку виповнилося три роки у Гілберта з Марго народився ще один хлопчик. Вони чесно сподівалися, що він буде чорненьким. А він із самого народження був чистим блондином. Маргариту заспокоювала її мама, бабуся і прабабуся. Тому що ймовірність, яку бачила Марія Вікторівна, поки що не зникла. І я забрала маленького Сашка, коли йому був місяць. Маргарита пообіцяла передавати для сина молоко. Але, на жаль, вийшло в неї зціджуватися тільки місяць. Потім воно пропало просто за клацанням пальців. Раз і нема.
— Люба, не переживай. Усе буде добре. Ви приходитимете до дітей так часто, як тільки зможете.
Вона, витираючи сльози, погоджувалася. Її мама сказала спокійно:
— Гормони заспокоються, і вона знову буде адекватною. Але так усі хоча б будуть живі.
Молодший племінник був копією свого старшого брата. І зовні, і за характером. Дуже спокійний. Щоправда, перший час ми з ним спали в одному ліжку. Потім Гілберт купив старшому синові нове ліжечко, а це перезібрав для молодшого. Повернув бічні поперечини, які діставав для старшого сина.
Сашко теж одразу пішов у ясла. Виховательки та нянечки натішитися не могли такому спокійному і серйозному хлопчику. Славко, підрісши, став активнішим і спритнішим і вже не надто виділявся серед однолітків. Із Сашком вже було простіше і зрозуміліше, що робити з маленькою дитиною. Хоча він до мене потрапив молодший за свого брата. І Гілберт із Маргаритою та дівчатками до мене часто приїжджали. Стабільно на вихідні. Перший час я намагалася спати разом із дівчатками на одному дивані. А потім стала брати на вихідних одне нічне чергування.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.