Читати книгу - "Метафізика"

про протилежності. Отож, розрізнивши, в яких значеннях уживається кожне поняття, слід вивести його з першого єдиного в кожній категорії і з’ясувати, як воно щодо нього [30] вживається: наприклад, одне — в тому сенсі, що має його, друге — в тому сенсі, що створює, третє — інше, що мовиться подібним чином.

Отже, очевидно, про що йшлося у викладенні труднощів, що одній науці належить пояснювати ці поняття та сутність (і це було одним із питань у розгляді труднощів[47]), і справа філософа бути спроможним усе це розглянути. [1004b] [1] Бо хто, крім філософа, досліджуватиме, чи є одним і тим самим Сократ і Сократ, що сидить, або чи є певне єдине протилежним іншому єдиному, або що таке протилежне, або в скількох значеннях воно мовиться? І те саме стосується інших таких питань. Оскільки ж це є стани єдиного як єдиного і сущого як сущого самих по собі, а не як чисел, або ліній, або вогню, то очевидно, що справа цієї науки пізнати і що вони таке, і їхні випадкові властивості. І помилка тих, хто їх вивчає, не в тому, що вони розглядають їх не з точки зору філософії, а в тому, що вони не розуміють, що сутність [10] передує всім властивостям. Адже і числу як числу притаманні властивості, як-от непарність і парність, сумірність і рівність, надлишок і нестача, причому ці властивості притаманні числам самим по собі та у відносинах одне до одного. І так само тілу, нерухомому й тому, що рухається, що не має ваги й має вагу, [15] притаманні свої особливі властивості. Отож і сущому як сущому притаманні певні свої властивості, — стосовно них філософу й належить дослідити істину.

Доказом того є те, що діалектики й софісти надягають машкару філософа. Адже софістика є лише позірна мудрість, а діалектики [20] розмислюють про все, натомість спільним для всього є суще, а розмислюють вони про це вочевидь тому, що це є властивим філософії. Адже софістика й діалектика обертаються навкруг того самого роду речей, що філософія, але вона відрізняється від діалектики — способом застосування розуму, від софістики — життєвими прагненнями. Діалектика намагається дослідити те, що філософія знає, софістика лише удає із себе філософію, але насправді не є такою.

Далі, із протилежностей другою є втрата, і всі протилежності зводяться до сущого й не-сущого, єдиного й множини, як-от спокій — до єдиного, рух — до множини. Натомість майже всі мислителі одностайні в тому, що суще та сутність [30] складаються з протилежностей; принаймні всі називають началами протилежності: одні — непарне і парне[48], другі — тепле і холодне[49], треті — межу і необмежене[50], четверті — любов і розбрат[51]. Схоже, що й інші протилежності зводяться до єдиного й множини (приймемо це як засновок), [1005а] [1] а начала, прийняті іншими мислителями, повністю розпадаються на них як на роди. Отже, і з цього видно, що розглядати суще як суще є [справа] однієї науки. Адже все або є протилежностями, або походить від протилежностей, начала ж протилежностей — єдине [5] і множина. Вони є предметом однієї науки, незалежно від того, говориться про них у одному значенні чи ні (останнє, мабуть, і є насправді). Одначе якщо про єдине і говориться в багатьох значеннях, інші значення пов’язані з першим і так само протилежності; тому навіть якщо суще і єдине не є загальним і тотожним для всього або не існують як щось окреме — чого, мабуть, насправді нема, — все ж таки одні значення прямо стосуються одного, інші ж — опосередковано в певній послідовності. Тому не є справою геометра розглядати, що таке протилежне, досконале, єдине, суще, тотожне або інше, окрім як у вигляді засновку. Отже, ясно, що досліджувати суще як суще і властиве йому як сущому є предметом однієї науки і що [15] та сама наука вивчає не тільки сутності, але й те, що їм властиве, як-от те, що було згадане вище, а також те, що є передніше і пізніше, рід і вид, ціле і частину і таке інше.

3

Тепер слід визначити, одній чи різним наукам належить розглядати те, [20] що в математиці називається аксіомами, та сутність. Очевидно, що дослідження цих аксіом також є справою однієї науки, і це саме та наука, якою займається філософ, адже ці аксіоми мають силу для всіх існуючих речей, а не лише для якогось особливого роду окремо від інших.

Ці аксіоми застосовуються всіма, оскільки вони є істинними стосовно сущого як сущого, а кожний рід є [25] сущим. Але їх застосовують для досягнення своїх власних цілей, тобто в межах роду, якого стосуються докази. Тож оскільки очевидно, що аксіоми мають силу для всього сущого (це їх спільна властивість), то і їх розгляд є справою того, хто пізнає суще як суще. Тому ніхто з тих, хто займається спеціальним дослідженням, [30] не береться стверджувати, чи є вони істинними, чи ні, — ані геометр, ані арифметик, окрім деяких фізиків, що цілком зрозуміло, адже вони гадали, що тільки вони розмірковують про всю природу і про суще. Оскільки ж є мислитель, що вивищується над фізиком (бо природа — лише один певний рід сущого), [35] то тому, хто досліджує загальне і першу сутність, також належить досліджувати ці аксіоми. [1005b] [1] Фізика — це також певна мудрість, але не перша. Дехто з тих, хто висловлюється про істину аксіом, намагаючись пояснити, яким чином її слід розуміти[52], насправді не вміють [4] аналізувати. Натомість братися за дослідження слід, [5] уже набувши знання аксіом, а не вивчати їх в ході дослідження.

Отже, очевидно, що саме філософу, який також розглядає властивості сутності і якою вона є за своєю природою, належить досліджувати і начала умовиводу. В кожному роді найбільш обізнаний має вказати й найбільш достовірні начала [10] предмета, а тому найбільш достовірні начала всього має вказати найбільш обізнаний щодо сущих як сущих. А таким є філософ. Найбільш достовірним же началом всього є те, стосовно якого неможливо помилитися, а таким необхідно має бути найбільш знане (адже всі помиляються саме відносно того, чого не знають) і вільне від припущень. [15] Позаяк начало, яке необхідно мати тому, хто розуміє будь-яке із сущих, не може бути припущенням; а те, що необхідно знати кожному, хто намагається щось пізнати, необхідно вже знати, беручись за дослідження. Отже, зрозуміло, що таким началом з усіх є найнадійніше;