Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«ELF» «ESSO» «ROYAL DUTCH»**
** Великі боги (ми проминаємо неназваних, малих, асоційованих, подвійних, тимчасових слуг); культ великих богів публічний, смердючий та галасливий і постає як Позитив, Свято, Свобода. Один день без великих богів, і наступає параліч людського роду; один тиждень без богів — смерть людського роду. Великі боги найнедавніші, і ще не відомо, чи вони лишаться зі своїми шанувальниками, а чи покинуть їх. На відміну від Будди чи Христа, вони становлять проблему, непевність; їм слід поклонятися палко, вкладати тигра в мотор, заправлятися максимально, наповнювати баки їхнім холодом і мерзенним оргазмом; споглядати, поки що можна безкоштовно, аж до нового наказу, але хтозна, що чекає далі. Теологи сперечаються: в чому полягає окультний сенс священних текстів? Вклади тигра у свій мотор; Апокаліпсис неминучий? Коли-небудь великі боги нас покинуть? (Пор.: Кавафіс.)
ЯКЩО ПОКИНУТЬ, ЗАВЖДИ БУДУТЬ ІНШІ
Так, маємо підмогу, нас захищають
технологічний храм, запасні частини.
БОГ УМЕР, НЕХАЙ ЖИВЕ БОГ
Це вже бачили, і світ не перекинувся***
*** Видається очевидним, кажуть теологи, що великі боги не порушують питання про ієрархію; якщо фривольність вірних руйнує прихильність і вівтарі, якщо раптом дрібний бог четвертого порядку (див.: нижче) панує без суперечності між курцями і спортсменами, великі божества, здається, не звертають на це уваги; тим краще, кажуть теологи, які до 1950 р. тремтіли, коли великого бога «Parker'a» і нерозлучного з ним «Waterman'a» заступили божки «Birome», «Віс» і «Fieltro»[51].
На узбіччі ліжок
зупиніться,
привітайте їх,
запропонуйте узливання.
«EQUANIL»
«BELLERGAL»
«OPTALIDON»
які муркотливі назви
спокій спокій спокій спокій
від половини одинадцятої години вечора до шостої ранку
амінь.
І СТРАШНІ
героїчні
яких кличуть у мить тривоги
загадкові заступники
перед окультними матерями, імена яких темні
АНДРОТАРДИЛ ТЕСТОВІРОН ПРОГЕСТЕРОЛ
ЕРГОТАМІН
і той, із потрійним лезом КОРТИЗОН
На узбіччі шляхів
зупиніться
привітайте їх
запропонуйте узливання
БОГИ ЧАСУ
втілені
сини і доньки Бога
померлі на хресті (в розбитому літаку)
або під деревом Боді (у швейцарській клініці з садом)
«HELENA RUBINSTEIN»
моліться за нас грішних
«JACQUES FATH»
«CARDIN» «CHANEL»
«DOROTHY GRAY»
зласкавтеся, пані, над нашим ластовинням, прищами, грудьми і стегнами
«IVES SAINT-LAURENT»
«MAX FACTOR» «BALENCIAGA»
laudate adoremus[52]
На узбіччі життя
зупиніться
привітайте їх
запропонуйте узливання
(Обслуга машини доповнить інформацію).
* * *
Тобто, думав той, ти знаєш, ідучи сходами вниз після свого звичайного прощання, яке полягало в тому, щоб не прощатися ні з ким особисто, тобто в мить складання тексту з ідеологічним, ба навіть політичним значенням рабинчик відмовився від властивого йому усного жаргону і вдався до найшляхетнішого кастильського варіанта іспанської мови. Дивно, вкрай дивно. Що робитиме Маркос, якщо випадковості Веремії піднесуть його коли-небудь до статусу людини, яку на ассирійських табличках називають проводирем людей? Його теперішня мова скидається на його життя, це поєднання іконоборства і творчості, відбиток революційності, притаманної, як розуміють, усім системам, проте ще Володимир Ілліч, уже не кажучи про Льва Давидовича і ближчого до цих країв і часів Фіделя, таки добре бачили, щó веде від слів до діла, від вулиці до керма. І все-таки людина запитує себе, чому відбувається перехід від мови, визначеної життям, як-от від мови Маркоса, до життя, визначеного мовою, як-от урядовими програмами і незаперечним пуританством, притаманним революціям. Запитай коли-небудь Маркоса, чи забуде він, хай йому біс, поцьку твоєї сестри, якщо для нього настане пора керувати; це, звичайно, проста аналогія, йдеться не про брутальні слова, а про те, що спонукає пульсувати зад, про бога тіл, могутню гарячу річку кохання, еротику революції, що коли-небудь повинна буде обрати (не цих, а наступних, тих, хто має прийти, тобто майже всіх) для іншого визначення людини, і тому нова людина поки що має обличчя старої, тільки-но побачить міні-спідницю або фільм Енді Воргола. Ходімо спати, думав той, ти знаєш, усі належні до Веремії вже досить теоретизували, щоб я їм приніс ще й оці чотири занадто очевидні дурниці. Але хотілося б знати, що думає про це Маркос, як йому жилося б, якби настала ота пора.
* * *
Ще була глупа ніч, але на малесенькій площі Фальґ’єр нас обвіяв уже немов досвітній вітерець. Людмила майже не розмовляла на вулиці, мабуть, була наполовину сонна, і я вів її, обнявши рукою; зняв курточку й накинув їй на плечі. Якби ж пощастило знайти таксі, казав я для годиться марні слова. Дурненький, таж тут лише десять кварталів, і як гарно пройтися по місту цієї пори. Але ти втомлена, мерзнеш. Пусте, мовила Людмила. Хай там як, причина полягала не в цьому. Хтозна, що там насправді, після такої ночі я вже не здатний думати як слід. Завтра я засну на сцені, треба скористатися миттю, коли старий намагатиметься спокусити мене на дивані, яка погана ця п’єса, п’ять місяців щоденного лайна, і то з оплесками, цей театр скоро засмердиться. Це там годилося б продавати недопалки, Андресе, треба допомогти їм трохи.
— Не знаю, — мовив я, спонукаючи її йти швидше, бо вже став хапати дрижаки (якщо то справді холод змусив мене тремтіти). — Я відмовився розуміти їх, але ж ти бачила, які вони зі своїми баклажанами, мотузочками і спаленими сірниками, на ці витівки пішли місяці.
— Маркос дотепер не дуже багато говорив про ці речі.
— Так. І я запитую себе чому.
— Він привів Лонштайна, щоб мати змогу говорити, не показуючи, що в нього є певний намір, спрямований передусім на нас обох. У Патрісіо було так само, я всякчас мала враження, ніби він шукає нас, чекає чогось від нас абощо. В нього очі, як у кота.
— Ти мерзнеш, Людлюд. Не знаю, чому ми засиділися до такої пізньої пори, це безглуздо з такою роботою, як у тебе, ти захворієш.
— Ет, це ж лише раз. Мені подобалось, я не нарікаю, а Лонштайн просто неймовірний зі своїми закривавленими квітами і віршем. Щоразу він видається мені водночас і складнішим, і простішим, як і Маркос, проте на іншій площині, хоча кат його знає, наскільки вона інша, хтозна, чи справді велика різниця між Леніним і Рембо. Це питання спеціалізації, а надто словника і цілей, але в його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
