Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

— А мені то чого?

— Крім мене, лише ти вбраний у плаття.

— Це мантія, — ледве стримався Ринсвінд.

— Мантія, плаття... Молись, щоб вони знали цю різницю.

Долоня, подібна на гроно бананів, обвішаних перснями, схопила Ринсвінда за плече й різко обернула його. Капітан, міцно збудований і подібний на ведмедя житель Серединних земель, доброзичливо усміхався до нього крізь густий заріст на обличчі.

— Га! — вигукнув він. — Вони не відають, що на борту в нас чарівник! Який запалить в їхніх нутрощах пекучий зелений вогонь! Га?

Його темні кущаві брови нахмурилися, коли стало очевидно, що Ринсвінд не готовий негайно метнути в загарбників мстиві чари.

— Га? — повторив він, змушуючи один простий склад виконати роботу за цілий ряд погроз, від яких кров стигне в жилах.

— Так, ну, я просто маю переперезатися, — пояснив Ринсвінд. — Це те, що я і роблю. Переперезуюся. Вам потрібен зелений вогонь?

— А також, щоб в їхніх кістках тік розплавлений свинець, — додав капітан. — Щоб їхня шкіра вкрилася пухирями, а живі скорпіони безжалісно пожирали їхній мозок зсередини і...

Переднє каное наблизилося до борту, і пара кішок з глухим стуком вчепилася у фальшборт. Побачивши першого загарбника, капітан поспішив геть, витягаючи меча, однак зупинився й повернувся до Ринсвінда.

— Переперезуйся швидше, — наказав він. — А то не буде чого переперезувати. Га?

Ринсвінд обернувся до Коніни, яка оглядала свої нігті, спершись на поручень.

— Пора б тобі розпочинати, — порадила вона. — Тобі п'ятдесят разів насилати зелений вогонь і розплавлений свинець, та ще й пухирі зі скорпіонами на закуску. Не щади нікого.

— Ну чому зі мною вічно таке стається, — простогнав Ринсвінд.

Він зиркнув через поручень на те, що вважав головним поверхом корабля. Загарбники перемагали завдяки чисельній перевазі, заплутуючи команду сітями й зв'язуючи канатами. Вони працювали в цілковитій тиші, вдаряючи кийками й ухиляючись від ударів, використовуючи шаблі лише у випадку крайньої необхідності.

— Не хочуть зіпсувати товар, — зауважила Коніна.

Ринсвінд із жахом побачив, як капітан здався під тиском темних постатей, викрикуючи: «Зелений вогонь! Зелений вогонь!»

Ринсвінд позадкував. Він — явно не мастак у магії, але дотепер із стопроцентним успіхом залишався в живих і не хотів зіпсувати статистику. Тож тепер йому судилося навчитися плавати за той час, протягом якого він заглиблюватиметься в море. Варто спробувати.

— Чого ти чекаєш? Тікаймо, поки вони зайняті, — крикнув він Коніні.

— Мені потрібен меч, — заявила вона.

— За хвилину перед тобою їх буде аж забагато.

— Мені достатньо одного.

Ринсвінд копнув ногою Багаж.

— Пішли, — буркнув він. — Тобі доведеться багатенько пропливти.

Багаж із перебільшеною безтурботністю витягнув свої крихітні ніжки, повільно повернувся й всівся на палубу поруч із дівчиною.

— Зрадник! — звернувся Ринсвінд до його петель.

Битва, здавалося, вже завершилася. П'ятеро піратів піднялися східцями на кормову палубу, залишивши більшість товаришів розібратися з переможеною командою внизу. Ватажок скинув маску й кинув на Коніну швидкий, хтивий погляд. Тоді він повернувся й дещо довше ласо дивився на Ринсвінда.

— Це мантія, — швидко пояснив Ринсвінд. — І краще стережіться, бо я чарівник, — він глибоко вдихнув. — Лиш пальцем мене торкніться, і ви змусите мене пошкодувати, що ви це зробили. Я вас попередив.

— Чарівник? Чарівники не стають хорошими, сильними рабами. — Задумався ватажок.

— Маєте рацію, — підтвердив Ринсвінд. — Так що якщо ви зволите мене відпустити...

Ватажок знову повернувся до Коніни й подав сигнал одному з товаришів. Він вказав татуйованим великим пальцем у напрямку Ринсвінда.

— Не вбивай його занадто швидко. А взагалі... — він замовк і подарував Ринсвінду усмішку на всі тридцять два. — Можливо... Так. А чому б і ні? Чарівнику, ти співати вмієш?

— Напевно, зможу, — обережно відповів Ринсвінд. — А що?

— Можливо, ти саме той, хто потрібен серифу[13] для роботи в гаремі, — двійко піратів хихикнули.

— Це унікальна можливість, — продовжив ватажок, підбадьорений публічною підтримкою.

Ззаду пролунало ще кілька стриманіших схвальних вигуків.

Ринсвінд позадкував.

— Я так не думаю, — сказав він. — Але дякую за пропозицію. Просто я не створений для таких речей.

— Але тебе можна змінити, — сказав ватажок із блиском в очах. — Доволі легко.

— Заради Бога... — пробурмотіла Коніна.

Вона зиркнула на людей з обох боків від неї, а тоді її руки зарухалися. Той, кого вона проткнула ножицями, ймовірно, постраждав менше, ніж той, кого вона подряпала гребенем, враховуючи те місиво, на яке сталевий гребінь здатен перетворити обличчя. Нагнувшись, вона вхопила меч, який впустив один із переможених піратів, і кинулася на двох останніх загарбників.

Ватажок обернувся на крики й помітив позаду себе Багаж із відкритою кришкою. Аж раптом Ринсвінд врізався в нього, і пірат полетів донизу, у те забуття, що чекало на нього в багатовимірних глибинах скрині.

Крик ватажка раптово обірвався.

Тоді пролунало клацання, подібне на звук засувів на воротах у пекло.

Ринсвінд позадкував, сильно тремтячи.

— Унікальна можливість, — пробурмотів він під ніс, лише зараз зрозумівши, що малося на увазі.

Принаймні він отримав унікальну можливість спостерігати за тим, як б'ється Коніна. Небагатьом такий шанс випадав двічі.

Спочатку її супротивники насміхалися над нерозсудливістю худенької молодої дівчини, яка нападала на них, але потім, опинившись у центрі блискучої сталі, що зменшувався, швидко пережили різноманітні стадії здивування, сумніву, стурбованості й ницого жаху, від якого слова застрягають у горлянці.

Від останнього ватажкового охоронця Коніна позбулася за допомогою пари випадів, від яких у Ринсвінда засльозилися очі, і, зітхнувши, перестрибнула через поручень на головну палубу. На роздратування чарівника, Багаж рушив за нею і пом'якшив падіння, тяжко гепнувшись на одного з работорговців, чим лише посилив паніку, що раптово охопила загарбників. Доволі зле, коли гарненька дівчина в білій суконці в квіточки завдає вам смертельно точні й надзвичайно жорстокі удари; однак ще гірше для чоловічого самолюбства — бути збитим і покусаним дорожнім аксесуаром. Крім того, це погано впливає на здоров'я.

Ринсвінд зиркнув через поручень.

— Позер, — буркнув він.

Метальний ніж відколов шматочок дерева біля його підборіддя й рикошетом пролетів повз вухо. Відчувши раптовий пекучий біль, чарівник схопився за рану і якусь мить нажахано дивився на кров, перш ніж знепритомніти. Не можна сказати, що Ринсвінд не витримував