Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

Семмі вже не бурчав щодо порушень Регламенту, сказавши тільки Кет, що вона невиправна і нічого захаращувати вантажний відсік усіляким залізяччям. Фантастику обоє дивляться дуже рідко, з іронією. За деякими винятками. Читати люблять також. Кожен своє.

Потім прийшла епоха фінансових криз, зміни економічних лідерів і краху супердержави. Ті, що захопили владу на уламках імперії, явили світу неповторні зразки цинізму й зневаги до власних народів і своїм прикладом труїли свідомість політикуму усього світу. Підірваний реактор Чорнобиля нічому не навчив ні політиків, ні військових. Буденно і просто настало XXI століття.

Розділ 3. Кет і Семмі. Вулик.

Початок

Вони якось проґавили виникнення Вулика, занадто багато інформації йшло з Землі. З появою інтернету стало простіше отримувати новини, але було складніше шукати потрібне.

Виникнення крихітної компанії, що займається вантажопідйомними роботами, помітити було неможливо. На Землі стільки всього будувалося і перевозилося. Невеликі збурення гравітаційного поля були в межах природного шуму. А примітивну активність у підшумових радіодіапазонах Кет і Семмі просто не помітили. Але в одну місячну літню ніч, 5 травня 2023 року, п’ятдесятиметрова сталева ферма, що лежала без діла на космодромі Танегасіма, почала спливати. Тихо, плавно, непомітно.

Кет знову пропустила цю подію, але військові на Землі помітили відразу. Різкий спалах радіообмінів, розвороти РЛС, супутників і чергових АВАКСів. Щось відбувається біля східних кордонів Росії? Кет і Семмі були в цей час над Канадою. Пара хвилин, і вони над місцем події. На моніторі звичайна на вигляд сталева каркасна ферма із звичайної конструкційної сталі. Підвішена на чотирьох стропах до блакитного циліндру з ілюмінаторами. Збоку якийсь малюнок. Жодних ознак ракетного двигуна. Але тягач з вантажем підіймається, по незвичайній траєкторії, нормально до екватора, з маленьким стабільним прискоренням в 0,1 g. Треба роздивитись уважніше. Під грубуватою зовнішньою оболонкою циліндра виявився сталевий зварний каркас зі стандартного земного прокату, нескладне зв’язкове і навігаційне обладнання, проста система життєзабезпечення. Екіпаж — три людини.

Погляньмо ближче на розподіл гравітаційного потенціалу. Ага, ось воно. Простісінький гравіконфігуратор з ручним керуванням? Звідки?! І ще один в холодному резерві?!

Бедлам в ефірі різко припинився, японці пояснили, що проводять свої випробування. Але безліч РЛС продовжували супроводжувати об’єкт, така відповідь нікого не влаштувала.І раптом Кет закричала:

— Семмі!

Тягач якраз виповз із зони тіні, і стало видно жовтий трайдент з номером K0 на торці і малюнок на борту. Вогняно-червоний крилатий пес пікірував зверху вниз, скидаючи з кінчиків крил і хвоста фіолетову плазму. Якби Кет мала щелепу, то вона б випала. У Семмі щелепа була.

Кет почекала кілька хвилин, доки Семмі приходив до тями.

— Дорогоцінний мій, я вже нічому не дивуюся. Не дивуюся тому, що ці двічі сапієнси роблять зі своєю планетою. Не дивуюся тому, що у них неповторне мистецтво. Вже не дивуюся тому, як вони розвиваються. Мене вже нічим не здивувати. Але! Але! Але! Звідки у них майже твій портрет? Чи це вже ікона?!

— Не знаю, Кетті. Треба подумати. В принципі схоже, але не зовсім те. Художник мене явно не бачив, і, клянуся, я нікому не позував.

— Гаразд, малявко. Потім обговоримо.

Підлетіли ближче, розглядаючи і обговорюючи екіпаж. Явно не профі!

— Ти диви, вони вже виповзли на низьку орбіту і йдуть далі. Дві з половиною години і півтора оберти, але справа зроблена.

Ще три години розстикування і півтори години на спуск. На орбіті 700 км залишилася залізна ферма. Що далі?

— Сем, у них дуже слабкий і повільний привід. Його майже не чутно, тому ми й проґавили подію.

Як з’ясувалося пізніше, це був демонстраційний політ, ферма масою 50 тонн, виведена на орбіту 700 км, довела дієвість технології новачків. Після цього польоту К0 почав спочатку щотижня, а потім тричі на тиждень виводити на орбіту по 10-20 тонн вантажів. Японська орбітальна станція росла на очах і за півроку перевершила за розмірами імениту МКС, викликаючи відверту лють конкурентів. Не в останню чергу приватних перевізників, що вже поділили космічне руно на десятиріччя вперед. Однак на Танегасіма застою власної діяльності не спостерігалося, традиційних стартів стало не набагато менше. Очевидно, не всі вантажі довірялися новому перевізнику.

Одночасно на верфі «Міцубісі дзюкоге» заклали кілька кубічних п’ятдесятиметрових залізобетонних коробок зі стінкою метрової товщини. Перші чотири спустили на воду, відбуксирували на рейд, зістикували, підняли японський прапор і цей гектарний острівець потихеньку поплив у південну частину Тихого океану. Таким же чином була побудована і доставлена наступна четвірка. Збірка залізобетонного острівця в океані була схожа на чергову примху чергового шейха, який не знає, куди подіти гроші. А на вивчення подібних примх Кет і Семмі свого часу не витрачали. А даремно, як з’ясувалося.

У Тихому океані виникло те, що увійшло в історію під ім’ям Острів.

На цей час у компанії додалося ще чотири тягачі К1/1, К1/2, К2/1 і К2/2.

Вони були вже схожі на цивілізовані космічні апарати, мали якісні японські системи життєзабезпечення, навігації та зв’язку. Вантажопідйомність зросла до 110 тонн і зрівнялася з можливостями кращих ракетоносіїв. У цей же час Острів стрімко наповнювався життям. Фінансове становище дозволяло купувати новітню апаратуру, матеріали та обладнання. Так само швидко будувалася власна орбітальна станція. Єдина неурядова. Перша ферма, яку вивели в демонстраційному польоті, була використана як частина каркасу станції. Що це, данина пам’яті чи просто хазяйновитість?

Станцію назвали Паросток (Sprout) і швидко розгорнули на ній лабораторії та дослідні виробництва. Замовлень від університетів і приватних фірм вистачало. Працювали на Паростку самі й возили фахівців замовників. М’який режим злету й можливість швидкої евакуації знизили вимоги до стану здоров’я, що відразу ж розширило коло претендентів на польоти. Літати змогли імениті вчені, а вік, на жаль, часто є супутником наукового рівня.

Однак у Острова були свої маленькі (і не дуже) секрети. Природньо, що найбільшою таємницею був привід кораблів. Полювання за цією технологією почалося ще в ніч першої демонстрації і з того часу не припиняється ні на хвилину. Це цікаво всім: державам, спецслужбам, бізнесу, терористам і навіть зеленим. І на самому Острові далеко не все було відкрите й демократичне. Досить велика ділянка палуби відгороджена височенною глухою стіною. Це зона М, або МД (монтажно-випробувальний дивізіон), де проходить складання та випробування нових тягачів. Доступ туди закритий, працюють там веселі й товариські на дозвіллі люди. Але абсолютно неговіркі про роботу. До речі, переважно українці