Читати книгу - "Щоденник наркомана"

Хто це сказав, що потрібно лише насипати солі на хвіст пташки, і тоді її легко зловити? Мабуть, цей тип думав, що він розбирається у справі, але він усе не так зрозумів. Все, що вам потрібно, – посипати снігом свій власний ніс, а тоді без проблем можете ловити пташку.

Що той Метерлінк знав про цього дурного старого Синього Птаха?

Щастя сховане у тобі самому, а кокаїн допомагає відкопати його.

Тільки, прошу вас, не забувайте про звичайну розважливість, якщо ви не проти такого терміна. Потрібно трішки здорового глузду, обережності, добре подумати. Якими б голодними ви не були, ви ж не з’їсте одразу десяток смажених волів брошет. Natura non facit saltum5.

Це лише питання розумного застосування своїх знань. Ми з’ясували, як завести машину, і жодна причина у світі не могла завадити нам полетіти звідси до Каламазу.

Тому я зробив три маленькі понюшки з розумними інтервалами і знову був готовий до роботи.

Я ганявся за Лу по всьому номеру; і, дозволю собі зауважити, ми при цьому поперекидали трохи меблів, але це не має значення, бо нам не потрібно було ставити їх на місце.

Важливо те, що я все-таки спіймав Лу, і невдовзі ми зовсім видихалися, а потім, чорт забирай, саме коли я хотів тихенько покурити люльку перед обідом, задзвонив телефон, і портьє спитав, чи ми вдома для пана Елґіна Фекліза.

Що ж, я вже казав раніше, що цей чоловік не був аж настільки мені цікавий. Як правильно зауважив Стівенсон, якби він був єдиною ниточкою, що зв’язує з домом, гадаю, більшість із нас обрала б подорож за кордон. Але минулої ночі він вів свою гру досить чесно; і чорт забирай, немає меншої дрібниці, як запросити хлопця пообідати. До того ж він напевне знає ще кілька прийомчиків у нашій справі. Я не з тих самовпевнених хлопців, що вважають, коли ти дістав один маленький клаптик знань, то вже вичерпав джерело мудрості до дна.

Тож я сказав: «Спитайте, чи не був би він такий ласкавий піднятися сюди до нас».

Лу полетіла в іншу кімнату поправити зачіску, обличчя й усі ці речі, що жінкам завжди треба приводити в порядок; і тут заходить пан Фекліз із найвишуканішими манерами та зовнішнім виглядом, що я коли-небудь бачив у людських істот, а з кінчика його язика злітає ціла низка турботливих запитань та вибачень.

Він сказав, що не посмів би дзвонити і турбувати нас так скоро після цього делікатного випадку, якби не був упевнений, що не залишив свій портсигар, який дуже цінує, бо його подарувала тітка Софронія.

Ну, значить, він був просто на столі, чи скоріше під столом, оскільки стіл був перевернутий. Коли ми знову поставили стіл на ніжки, ми побачили, що портсигар лежить під ним, а отже, він мав бути на столі, перш ніж ми його перекинули.

Фекліз щиро розсміявся над кумедністю інциденту. Мабуть, по-своєму це було смішно. З іншого боку, не думаю, що це вже така важлива річ, щоб звертати на неї увагу. Втім, чоловікові потрібно мати свій портсигар, і зрештою, якщо ви бачите перекинутий вверх ногами стіл, не дуже добре вдавати, що ви цього не помітили. А в цілому, ймовірно, найкращий спосіб обійти цей інцидент – перетворити його на милий жарт.

Мушу зазначити, що Фекліз продемонстрував бездоганний такт справжнього джентльмена, уникаючи будь-яких прямих натяків на обставини, що викликали ті обставини, які завдячують обставинам, які породили обставини, які було так важко не помітити.

Що ж, цей чоловік минулого вечора був бездоганно люб’язним. Він допоміг Лу у тій справі пройти через найгірше, дотримуючись при цьому вишуканого смаку, тоді як її природний захисник, тобто я, фізично не міг застосувати необхідні як-їх-там-називають.

Ну і звичайно, за тієї ситуації, що склалася, скоріше я б хотів бачити Фекліза у місці, про яке сучасне християнство вирішило забути. Втім, найменше, що я міг зробити, це запросити його на обід. Але поки я вирішував, як виразити цей ґречний порив словами, до кімнати запливла Лу, схожа на янгола, що спускається з небес.

Вона підійшла прямо до Фекліза, рішуче поцілувала його просто перед моїми очима та почала вмовляти його залишитися й пообідати з нами. Просто взяла і зірвала з язика мої слова.

Але, повинен зізнатися, я хотів залишитися з Лу наодинці – не лише в ту хвилину, а на все життя; і я був страшенно радий, коли почув, що Фекліз каже:

– О, правда, це дуже мило з вашого боку, леді Пендраґон, і, сподіваюся, ви знову запросите мене іншим разом, але я маю пообідати сьогодні з двома хлопцями з біржі. Ми плануємо провернути грандіозну операцію. Сер Пітер уже і так має більше грошей, ніж поняття, що з ними робити, інакше я був би дуже радий втягнути його у цю справу на початковій стадії.

Що ж, це дуже добре бути мільйонером і все таке. Але одна річ – бути неодруженим чоловіком, що кружляє по Лондону, абсолютно щасливий мати сигару за шилінг і крісло в партері «Вікторія Палас», і зовсім інша річ – медовий місяць з дівчиною, яку найближчі друзі називають Шалена Лу.

Фекліз не знав, що я за два тижні протринькав більше як третину свого річного доходу. Та, звичайно, я не міг розповісти чоловікові, яка у мене ситуація. Ми, Пендраґони, – доволі горда братія, особливо відтоді, як сер Томас Мелорі згадав про нас у своєму описі часів Генріха VIII. Ми завжди були трішечки вищими за себе самих. Ось у якому місці моєму бідному старому таткові поїхав дах.

Утім, мені тільки залишалося попросити чоловіка вибрати найближчу дату, коли б ми могли навідатися до «Пайар» і рознести його на друзки.

На мою думку, «Пайар» – найкращий ресторан у Парижі, що скажете?

Тут з’являється маленький червоний кишеньковий записничок, і ось пан Фекліз змочує губами свій олівець, тоді нахиляє голову, спочатку на один бік, а потім на другий.

– Чортовий Париж! – врешті вимовив він. – Людину просто збивають з ніг ці світські обов’язки. Немає нічого вільного цілий тиждень.

І тут якраз задзвонив телефон. Лу зробила два кроки до апарата.

– О, це вас, пане Фекліз, – сказала вона. – Однак хіба хтось знає, що ви тут?

Він видав дивний смішок.

– Це саме те,