Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пане Псойс, згляньтесь! Я не винен… Ясновельможний готувався до наради і сів за стіл на п'ять хвилин пізніше визначеного часу.
— Ну, гаразд, — змилостивився Псойс. — Ти можеш бути вільним. Коли починається нарада?
— О тридцять другій годині в Залі Рожевих Мрій.
— Гм, саме під час обіду…
— Ясновельможний попередив, що обідатиме там.
— Гм, — повторив Псойс, — це дуже погано. Апетит у нього спаде ще більше. Але… Та йди, чого ти став?.. Або ні, доведи мене до покоїв. Я ще дуже втомлююсь.
Айт торжествував: перший екзамен складено успішно, і прибув він сюди, здається, вчасно.
Нарада!.. Яка може бути нарада?.. Якщо судити з побаченої кінохроніки, містер Кейз-Ол всі справи вирішує самостійно. Лише двічі за останні двадцять років він скликав великі загальні наради мільйонерів Монії — коли почалася друга всепірейська війна та після її закінчення.
Псойсу не личило розпитувати в підлеглого про справи. Але той не витримав сам. Зупинившись на одному з поворотів коридора, він промовив пошепки:
— Пане Псойс, відбудеться Нарада наймудріших. Я гадаю, ми почнемо війну проти Союзу Комуністичних Держав!
— Не плети дурниць! — прикрикнув на нього Айт.
Свайн зіщулився і якось чудно подивився на старого — недовірливо, стривожено. Айт відчув, що припустився якоїсь помилки. Може, Псойс був далеко цікавішим і прореагував би на таку звістку інакше?.. Однак виправлятись було вже пізно. Айт відпустив Свайна і зайшов до розкішних покоїв, які віднині невідомо на який час мали стати йому за добровільну в'язницю.
Чуже… Все чуже довкола: стоптані капці під ліжком, комбінезони у великій шафі, «Книга Святого Закону» на столі. А треба ж звикати до всього цього.
Айт підняв і уважно оглянув капці. Повсть на підошві стерлася нерівномірно. Ага, Псойс трохи волочив праву ногу. Це слід запам'ятати. А що ж він читав?
«Книга Святого Закону» була розкрита на розділі «Пророкування Іова». Посеред сторінки чимось гострим — мабуть, нігтем — підкреслено фразу: «І продав він сина свого, як продають худобу на базарі, і забув про нього, бо цар Аменхотеп украв у нього розум…»
— Гм… — прошепотів Айт. — І продав він сина… А чи мав він його?
Промайнула думка про те, що Псойс забрав з собою в могилу такі таємниці, яких не розкриєш нізащо. Можна бути схожим на нього, наслідувати його голос, ходу, але ці зовнішні ознаки аж ніяк не розкривали єства служника містера Кейз-Ола.
То чи ж мав Псойс хоч якесь особисте життя?
Айт ще й ще раз пробігав очима сторінку «Книги Святого Закону», щоб збагнути потаємний зміст думок старого лакузи.
Постривай… А чи ці рядки справді підкреслив Псойс?
Та вже в наступну мить сумнів перетворився на певність. Усі речі довкола припали шаром пилу — мабуть, Псойс заборонив заходити до своїх покоїв, — тільки ця сторінка книги була чистісінька.
«Так… так… — міркував Айт. — Хтось зайшов сюди вчора чи сьогодні, знайшов і підкреслив рядки, які мали щось нагадати Псойсу… Що саме?»
Айт гортав книгу, доки не відшукав сторінки, припорошені пилом. І там йому відразу впали в око слова: «І сказав він, коли його вели на страту: — Боже, зроби так, щоб мій рід не загинув — віддай моєму синові ті роки, які ти забрав у мене…»
— Цікаво… Цікаво… — мимрив Айт. — Знову згадка про сина… «На страту», очевидно, слід розуміти як «на операцію».
Він інтуїтивно відчував, що ухопився за кінчик дуже важливої ниточки, але куди вона приведе — ще не міг збагнути. Ясно було тільки те, що таємниця старого Псойса відома ще комусь.
Айт облазив усі закапелки своїх покоїв, шукаючи відповіді на запитання, проте не знайшов нічого вартого уваги і ліг спочити.
Ще два місяці тому каторжник БЦ-105 з трепетом мріяв про ту хвилину, коли потрапить, зрештою, до палацу Кейз-Ола і задушить свого ворога власними руками. А зараз він холодний і спокійний.
Ні, зненависть не зникла. Спочатку вона вирувала фонтанами полум'я, потім плюскотіла в грудях важким розтопленим металом і перетворилася, нарешті, в пружне, загартоване лезо ножа.
Так, Айт міг би знищити Кейз-Ола хоч сьогодні. Ось — пістолет, з яким камердинер не розлучався ніколи. Але хіба це кара? Треба знайти таке покарання, щоб кожна хвилина життя стала Кейз-Олу мукою!
Айт мимоволі згадав судовий фарс, який викреслив його з числа живих. О, ті судді вирішили покарати якнайдошкульніше! Вони знали, що каторга страшніша за миттєву смерть на електричному кріслі!
Так, Айт організував замах на Кейз-Ола, але не зізнався в цьому. А єдиний свідок був разом з тим і зброєю, яка мала знищити трильйонера. Свідок, поблискуючи полірованим металом, стояв нерухомо протягом усього судового засідання і зірвався з місця, аж коли настав час давати свідчення.
Хоч якими сумними були ці спогади для Айта, він посміхнувся. «Молодець, «Месник»! Ти перевершив усі сподівання!»
То була справді хитромудра помста — нацькувати на Кейз-Ола того, хто мав стати його оборонцем і захисником — механічного слугу.
Мабуть, Кейз-Ол уже бачив, що Псойс довго не протягне, тому замовив собі ро́бота-автомата, який скорявся б словесним наказам.
Чотири групи інженерів Інституту автоматики сконструювали для містера Кейз-Ола аж чотири механічних слуги. Після найсуворіших випробувань найдосконалішою була визнана конструкція молодого інженера Айта. І не дивно: інші інженери прагнули грошової винагороди, а Айт — помсти.
Його «М» — «Мислитель» офіційно, а насправді «Месник» — був покірним, як дитина, і лагідним, як телятко. Метал — мертвий. Метал не може відчувати, вболівати, співчувати. Але Айтові часом здавалось, що в електронному мозкові його «М» вже зароджуються справжні людські думки, справжні хороші поривання.
— «Ем», іди сюди, — кликав Айт.
І робот, обережно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.