Читати книгу - "Вічний рух"

наче тюремні ворота під натиском раптово звільнених в’язнів, і я став викладати їй усе, що стільки часу пролежало під забороною на самому дні душі: і про першу дитячу симпатію, і про закохані погляди на уроках, і про таємні прогулянки під її вікнами, і про пекучі юнацькі сльози, і про відчай після звістки про те злощасне одруження, і про гіркі роздуми під чужими зорями, і про тисячі разів вбиту, але не вмерлу надію… І коли вона посміхнулася, спочатку недовірливо, а потім так відкрито і щасливо, я зрозумів, що попри всю жахливість своєї поразки, програв таки не все. І те, що у мене залишилось, я вже більше не віддам. Ніколи, нікому, нізащо…
Дмитро Нечай
ДРІМЛИВЕ ПРОКЛЯТТЯ
Містичний детектив

Буря, що клубочилась над узбережжям, набирала силу. Вітер змітав все на своєму шляху, залишаючи землю за собою чорною і спустошеною. Ближче до моря смерч ледь послаблювався і змикався своєю масою з основним повітряним потоком. Поступово переходячи в центр потоку вітер змінювався, дещо втрачав свою силу, потім знову напружувався і дмухав уже так, що втриматися було неможливо. Повітряний фронт розтягнувся на тисячі кілометрів поверхнею моря і поступово уривався біля південно-західного узбережжя Індії. Там починалась зона теплого повітря. Воно покривало Індійський океан, Африку, Мадагаскар. Саме тут потік починав коливатися і закручуватися в небачені спіралі та кільця. Об’єднавшись з прохолодною повітряною течією це марево прокотилось по Намібії і, прихопивши кілька хмар, понеслося до Атлантики, пригальмовуючи між Африкою та Південною Америкою. Це скупчення іноді змінювало висоту, кружляло над океаном і утворювало щось нове. Хоча внутрішня зміна сил ні на мить не припинялась. Маленькі й більші струмені повітря змішувались, нагадуючи кублиська прозорих зміюк. Оговтавшись над просторами океану вітри розсипались і над центральною частиною океану запанувала темрява, в якій зливалися блискавки і сипався град, змінюючи хвилі дощу. Втрачаючи силу потік вийшов до Китаю, де почав розсіюватись і поглинатись іншими течіями, спрямованими на материк Східно-Корейської затоки. На материку до течії приєдналась хмарність, що очікувано висіла над центральним Китаєм. Все це разом дійшло до хребтів Тибету. Тут панувало розмаїття, утворене злиттям та розпадом залишків вітрів та фронтів. Південно-західний потік тут роздвоївся, переміщуючись так і надалі. Поділ продовжувався, коли на шляху виникали зустрічні потоки, залишки вітрів. Легенький теплий вітрюганчик наштовхнувся на більш сильного співбрата і змушений був опуститися нижче. Тут він закрутився поміж бетонних корпусів будинків, залишаючи на кожному з них частинку своєї минувшої сили. За великим будинком з червоного бетону вітер лизькнув траву і, піднявшись крізь листя дерев, гупнувся об стіну дев’ятиповерхового будинку. Ледь загули скляні вікна і прочинилась одна з кватирок.

* * *

На кухні враз стало свіжіше. Зашаруділи та знялися слідом за вітром папери, що лежали на столі. Марта глянула та вирішила не повертатись. Вона тримала в руках важкий тазок з білизною, а в її віці кожний рух вимагає багато сили. Вона пройшла коридором до ванної кімнати і поставила тазок на раковину. Відкрила кришку пральної машини. Електронний годинник, переключившись на режим програмування засвітився білими нулями на інформаційній панелі. Марта неспішно склала білизну в машину, набрала воду і помалу нахилилась до клавішів програмового механізму. Вона заклала програму і ввімкнула таймер, а її погляд поволі потягнувся на білу кахельну стіну, ліворуч ванної. Вона була такою як завжди, але щось надто сильно змушувало Марту дивитись на цю стіну. Неприємне відчуття зародилось і з неймовірною швидкістю почало наростати в душі жінки. Марта майже захлиналась від незрозумілого жаху, коли на білокахельній поверхні почали концентруватися червоні краплини чогось масного і непрозорого. Вони зростали, набухаючи, і помалу сповзали гладкою поверхнею, зливаючись одна з одною і падаючи на дно ванної. Лише за хвилину вся стіна була темно-червоного кольору. Марта з жахом відступила крок і щоб не впасти, сперлась руками на протилежну стіну. Руки одразу ж стали масними і тепер Марта вже реально відчувала неприємний запах чогось знайомого. Вона відсахнулась від стіни, по якій теж повзли гидкі гадюки рідини і зрозуміла, що помилитись тут неможливо — так, це була кров і це був запах крові. Жінка зіщулилась, поглянула на свої руки. їй уже не було страшно, її відчуття було за тією межею, коли страх стає немічним і безсилим у порівнянні з тим, що іде йому на зміну. Дикий крик вихопився з її горла. Вона стала посеред ванної, піднявши руки вгору, а навколо лилась справжня кров. Вона зливалась у великі калюжі у ванні, на підлозі і врешті-решт дощем забрижчала зі стелі. На крик з кімнати прибіг зляканий чоловік. З онімінням він зупинився в дверях, абсолютно нерозуміючи ситуації. Він схопив Марту за плече і витягнув у коридор.

— Алекс, це ж кров! Сама справжня кров! — Вона простягнула йому свої руки. — Боже ж мій! Невже ми з’їхали з глузду?!

Вона відвела погляд за спину чоловіка і на її обличчі застиг вираз неминучості від чогось незвичайно страшного. Алекс теж повернув голову і також закляк від нерозуміння. Стіни коридора червоніли від струменівшої крові, а на дальній стіні, що проглядалась крізь двері в кінці коридору, виднілась кров’яна пляма велетенського розміру.

* * *

День мав бути динамічним і Алан ще зранку відчув це. У офісі на нього одразу ж накинувся директор, жадаючи дізнатися всі подробиці попередньої справи. Потім, ніби змовившись, почали телефонувати друзі, і наприкінець, цей чортів виклик. Купивши вранішню газету Алан розвалився на задньому сидінні авто і, скориставшись хвилиною вільного часу, проглядав свіжі повідомлення. Від початку він зайнявся політичним оглядом. За цим розділом була побутова хроніка та ланцюжок приватних оголошень.

Машина зупинилась на розі дев’ятиповерхового будинку. Біля дверей стояв поліцейський і сумним поглядом супроводжував всіх прохожих. В під’їзді Алан наштовхнувся на свого помічника.

— Ел, що ви тут робите? Мені здається, я вас не інформував про цей випадок!

Помічник зобразив вигляд розгубленості, та лише на кілька секунд.

— Я не бачу нічого страшного в