Читати книгу - "Лоліта"

15.

Наступного дня вона вiдправилась у мiсто купувати потрiбнi для табiрного життя речi. Всiляка обновка дiяла на Лолiту чарiвно. За обiдом вона, здавалось, вернула до своєї звичайної насмiшливої норми. Одразу ж по обiдi вона пiшла до себе, щоб зануритись у книжку-комiкс, придбану для дощових днiв у "Кульбабi" — чи "Ку", як скорочено називали табiр; вона так ґрунтовно переглянула їх до вiд'їзду, що потiм не взяла їх з собою.

Я вiдправився також в своє лiгвище й сiв писати листи. Мiй план тепер був поїхати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити своє перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цiєї дiвчинки.

У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за їх вiдсутнiсть. Дiйсно, вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати нашу приємну бесiду. В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi. Погарикавши знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному кольорi обличчя, риси її пiсля бурних слiз розпливались, припухали — й ставали хворобливо спокусливими. Її помилкове уявлення про мої естетичнi вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок ботiчеллєвої рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi, скуйовдженi вiї, а крiм того, її соромлива примха мене, звiсна рiч, позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання...

Проте, справа стояла не так просто, як я вважав. Коли ввечерi мадам Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив її полум'янi свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила Лолiтi, що її найлюбший Гумберт уповнi схвалює таборовий проект, i ось вона вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми нiбито з вами бажаємо позбутись її. Та дiйсна причина в iншому: я їй сказала, що завтра ми з нею обмiняємо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона примусила мене їй купити. Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка. Все це, гадаю, лежить у коренi наших потерпань".

В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду зеленим, штанцi, вона рилася в скринi. Я проказав щось навмисно дружнє й кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене.

Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив її по куприку, й дiвчисько вдарило його, якнайболючiше, однiєю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза.

"Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз сходинками, потираючи плече з виглядом великої образи на обличчi. Вона не зласкавилась обiдати з Гумчиком i матiнкою: вимила волосся й уклалась в лiжко разом зi своїми кепськими книжиськами; а в четвер нечула мати повезла її в табiр "Ку".

Як писали автори дужчi за мене: "Читач легко може уявити..." й так далi. Втiм, я, мабуть пiдштовхну копняком у зад цю хвалену уяву. Я знав, що закохався в Лолiту навiки, знав i те, що вона навiки зостанеться Лолiтою: 1-го сiчня їй стукне тринадцять рокiв. За два десь роки вона вже не буде нiмфеткою й обернеться на "молоду дiвчину", а там "коледж-герл" — тобто "студентку" — гидкiше за що важко що-небудь вимислити. Слово "навiки" стосувалося тiльки моєї пристрастi, тiльки тiєї Лолiти, котра несхитно вiдбивалась у моїй кровi. Лолiту ж, пiдвздошнi кiсточки якої ще не випнулись, Лолiту дотичну сьогоднi для мого обiймання й вдихання, для мого слуху й зору, Лолiту рiзко-голосу й блискуче-русяву, з вирiвняним спереду й хвилястим з бокiв, а ззаду локонами звисаючим, волоссям, Лолiту, в якої шийка була така гаряча й липка, а лексиконець такий вульгарний — "огидно", "пресмачно", "перший сорт", "типчик", "дрипчик" — цю Лолiту бiдний Катулл мусив був стратити навiки.

Як же в такому разi менi прожити без неї два мiсяцi — лiтнiх, безсонних? Цiлих два мiсяцi, витягнутих з двох позосталих рочкiв нiмфетства! Либонь — я розважав — перебратись менi в похмуру, старомодну панну, вайлувату мадмуазель Гумберт, та поставити свiй намет бiля табору "Ку" в надiї, що його червонi вiд сонця нiмфетки зажебонять: "Ах, зволiймо прийняти до свого гурту цю втiкачку з глибоким голосом!" та й потягнуть до свого багаття сумовиту, всмiхнену несмiливицю Berthe au Grand Pied. Берта роздiлить койку з Долорес Гейз! Дозвiльнi, сухi сни. Двом мiсяцям краси, двом мiсяцям нiжностi, судилось бути навiки розтрiньканими, i я не мiг вдiяти з цим нiчого, mais rien.

Одну краплю рiдкiсного меду цей четвер все ж таки зберiгав для мене в своїй жолудевiй чашi. Панi Гейз повинна була вiдвезти дочку в табiр рано-вранцi, й коли рiзнi звуки, пов'язанi з вiд'їздом, долинули мене, я скотився з лiжка й висунувсь у вiкно. Внизу пiд тополями авто вже торохкотiло. На тротуарi стояла Луїза, притуливши до очей руку, наче маленька мандрiвниця вже вiддалялась у низький блиск ранкового сонця. Цей жест виявився передчасним. "Поквапся!" крикнула Гейзиха, що сидiла за кермом. Моя Лолiта, котра вже вполовину влiзла в автомобiль i взялась була захлопнути дверку, опустити за допомогою гвинтової ручки вiконне скло, помахати Луїзi й тополям (анi її, анi їх Лолiтi не суджено було знов побачити), перервала течiю долi: вона глянула вгору — й кинулась назад у дiм (причому мати шалено горлала їй навздогiн). Мить по тому я почув ходу моєї коханої, яка бiгла сходами вгору. Серце менi збiльшилось в об'ємi так сильно, що аж трохи не затулило весь свiт. Я пiдтягнув пiжамнi штани й розiпнув дверi; водночас добiгла до мене моя Лолiта, тупаючи, пихкаючи, вбрана в свою найтонкiшу сукню, й ось вона вже була в