Читати книгу - "Сам себе катаю"

щоб відновити затрачені фізичні сили, людині в зеленому середовищі потрібно на 60 процентів менше часу, ніж в індустріальних кварталах міста, позбавлених рослинності. Але про цей науковий висновок я дізнався вже після мандрівки, натрапивши в періодиці на результати досліджень, проведених японськими ученими. До речі, в них зазначалося й таке: витривалість людей в озеленених районах чи в парках збільшується на 15 відсотків, крім того, різко підвищується уважність і зосередженість.

Найвищу насолоду дарують сріблясті колеса, коли їдеш ясного сонячного дня. Але погоду в дорозі не вибирають. Те літо видалося скупуватим на сонце, дощило майже через день. Та нудьгувати, скажу по щирості, не доводилося. Тягло в сідло наперекір негоді, кепському настрою і повному дискомфорту. Дарма що холодний вітер обмивав дощем з голови до ніг, однак було добре, бо зігрівало внутрішнє тепло, викликане циклічними рухами ніг та усвідомленням того, що все-таки їдеш, рухаєшся вперед…

Давно помічено: люди, які постійно займаються інтенсивними фізичними вправами, особливо бігом чи їздою на велосипеді, відчувають під час занять приплив тепла, бадьорості і душевної злагоди. Для визначення цього загадкового стану науковці придумали спеціальний термін — "ейфорія бігу". Експерименти, проведені вченими, показали, що динамічні вправи підвищують в організмі рівень ендорфінів, тобто білків, які продукують в головному мозку не що інше, як природні знеболюючі речовини. Ейфорія бігу зникає, як тільки припиняється активний біорух.

"Подорож — це завжди перемога над знегодами життя", — казали мудреці в східних країнах. У далекій дорозі, за тридев'ять земель од рідного порога, не минути екстремальних ситуацій і непередбачених труднощів. У їх подоланні турист якраз і складає важливий життєвий екзамен, і не комусь, а самому собі — на витривалість, мужність, силу волі, фізичне загартування і любов до рідного краю. А пізнання Вітчизни, яке дається в дорозі, не зрівняти ні з якими телерепортажами та книжними нотатками.

На Волині я відкрив для себе справжні дива природи — голубі лісові озера Світязь (український Байкал), Пісочне, Кримне… Серцем торкнувся героїчної слави воїнів-прикордонників, відвідавши меморіал захисників Брестської фортеці. Теплим молоком і окрайцем пахучої хлібини, подарованими в дорозі, увійшли і мене луки і поля Литви. А хіба забути, як спалося під зорями в духмяному стіжку сіна?

Моя велоподорож запам'яталася ще й гостинними "столами" — галявинами суниць і чорниць, які пахли сонцем і різнотрав'ям. Назбирував повну склянку краплистих дарів природи і потім на коротких перепочинках смакував ними

Якщо ж випадало гнати велосипед обіч магістралі вдень, коли вона надто запруджена транспортом, круто міняв свій графік. Одсипався до опівночі в затишній місцині, звісно, біля водойми, а потім сідав на велосипед і не злазив з нього до сходу сонця. Мчати трасою за нічної пори, коли різко спадає рух, доставляй виняткову радість. Тоді не дратував металевий гуркіт двигунів і коліс, не доймали своєю гіркотою фіолетові шлейфи вихлопних газів. Здавалося, ти не просто дихаєш, а жадібно ковтаєш повітря з присмаком достигаючих хлібів, відродженої озону лісу, лук, річки. Навдивовижу легко крутяться в цей час педалі. Мої дорожні "рекорди" відбувалися саме вночі. Наприклад, за шість годин нічного педалювання я проїздив на 50 кілометрів більше, ніж вдень.

Подорож — це неминучі знайомства з людьми. В одних моя велоодіссея викликала подив, інші просто співчували. Один добродушний турист-автолюбитель запропонував підсісти у його "Жигулі", щоб не мучитися і враз добратись до Риги… Гостинно прийняли мене у свій табір геологи. Ніколи не забуду вечір проведений з ними біля вогнища з гітарою…

Своє велотурне, що тривало два тижні, завершив купанням у Балтійськом морі. На лічильнику було накручено близько 1300 кілометрів. Додому повернувся поїздом, склавши велосипед у компактний багаж. Що ж я привіз із мандрівки?

Першу оцінку мені поставили друзі: вони помітили, що я засмаг не гірше, ніж на Чорному морі, мав вельми бадьорий вигляд. У поліклініці лікарі оцінили моє здоров'я на "п'ять з плюсом". І що зовсім несподіване — за час подорожі я прибавив у вазі на… 200 грамів. Мабуть, то зміцніли мої м'язи.

Після велопробігу Київ — Рига переконався остаточно: хочеш бути здоровим і життєрадісним — віддай своє дозвілля активному рухові. Легкі колеса не обіцятимуть легкого життя, але з ними воно стане цікавішим, здоровішим і романтичнішим.

"Стривайте, а як же "місто мрії"? Невже забули?" — запитає читач. Не забув, дорогий друже. Та оскільки то особлива розмова, поведу її окремо. Тож про Велоград…

На карті його поки що не знайдете під такою назвою, і не тому, що картографи могли забути чи не визнали за необхідне нанести відповідний кружечок. Річ у тім, що велосипедна доля цього "міста мрії" визначилася не так давно.

А що містечко це незвичайне, вже на в'їзді попереджає транспарант: "Шяуляй — місто велосипедистів. Водії, будьте обережні!"

Була погожа липнева субота, коли автострада привела мене у центр міста. На вулицях, куди не глянь, всюди було видно фігури велосипедистів. Одні під'їздили до магазинів і паркували свої двоколісні машини на спеціальних велостоянках, інші просто прогулювалися поодинці, парами, зграйками… На перехресті розминувся із поштарем на велосипеді, а в придорожнім сквері приглянувся лоток на велосипедних колесах, з якого продавали морозиво. Та й їхав я не трасою, а велодоріжкою — півтораметровою смугою, відокремленою од машин "демаркаційною" білосніжною лінією і позначеною силуетами велосипеда на проїжджій частині. Справжня розкіш для велосипедиста, яку сприймаєш із вдячністю. Бо хоч і обганяли поряд непоступливі автомобілі, однак почувався безпечніше, принаймні не озирався раз по раз назад, остерігаючись, аби не притисли до бровки тротуару.

Велосипедне знайомство.

Міська велодоріжка згодом вивела мене на простору веломагістраль яку шяуляйці називають дорогою здоров'я. Уздовж неї розмістилися ошатні стоянки для велосипедистів. Втомив ся — будь ласка, зупиняйся і перепочивай на лаві під тентом. Поряд кіоск — можеш почитати свіжу газету. А трохи далі натрапиш на казковий дерев'яний будиночок — харчевню, де можна підкріпитися бутербродом і випити фруктового соку. Якщо вийшов з ладу велосипед, покажчик проведе тебе до веломайстерні. Ну, а коли немає велосипеда — теж не біда. Тут працює пункт прокату, де можна вибрати велосипед за уподобанням і для будь-якого віку.